5. Платіжний баланс у механізмі валютного регулювання.

Платіжний баланс – це макроекономічна модель, яка характеризує загальний стан зовнішньоекономічних зв’язків держави та відображує економічні стосунки національної економіки з економіками держав світу.

Платіжний баланс – це співвідношення між платежами, які здійснюються економічними суб’єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період (квартал, рік).

Всі зовнішньоекономічні операції можна поділити на кредитні, які приносять іноземну валюту (експорт товарів і запозичення одержані країною) і в балансі йдуть із знаком «+» та дебетні (пов’язані із витратами, наприклад імпорт і кредитування інших країн), що зображуються із знаком «-».З бухгалтерського погляду платіжний баланс завжди знаходить в рівновазі, проте за підсумками його основних розділів може мати місце або:

- активне сальдо – якщо надходження перевищують платежі;

- пасивне сальдо – платежі перевищують надходження.

За формою платіжний баланс є зведеним статистичним звітом за певний період, в якому відображено всі реальні економічні стосунки між резидентами і нерезидентами держави. Він свідчить про результати експортно-імпортних операцій з товарами, послугами, капіталом; трансфертних (безоплатних) операцій; про стан валютних коштів; про факти зміни прав власності; про різні вимоги і зобов’язання; накопичення або витрату валютних резервів тощо.

Структура платіжного балансу.

Платіжний баланс складається з таких розділів:

- торговельний баланс;

- баланс послуг та некомерційних платежів (баланс «невидимих» операцій);

- баланс руху капіталів і кредитів.

Торговельний баланс – це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, існують розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень.

Саме завдяки цим розбіжностям у свій час виникло поняття платіжного балансу, як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов’язання з різними термінами погашення.

Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс потрібний як джерело валютних засобів для сплати міжнародних зобов’язань по інших статтях платіжного балансу.

Для промислово розвинутих країн активне сальдо використовується для створення другої економіки за кордоном.

Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабкості світогосподарських зв’язків країни.

Для промислово розвинутих країн цей показник може мати інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США пояснюється активним просуванням на їх ринки міжнародних конкурентів.

Баланс послуг та некомерційних платежів – включає платежі та надходження за транспорті перевезення, страхування, зв’язок, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торгових та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків тощо.

За прийнятими у світовій статистиці правилами до розділу «Послуги» входять виплати доходів за інвестиціями за кордоном і відсотків за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів.

За методикою МВФ прийнято також показувати особливою позицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази:

- державні операції – субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

- приватні перекази – перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Вказані три групи операцій – послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази називаються «невидимими» операціями на противагу експорту – імпорту реальних цінностей (товарів).

Платіжний баланс, що включає торговельний баланс і «невидимі» операції, називався балансом поточних операцій. Поточними ці операції стали називатися для того, щоб відокремити світову торгівлю від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяють на дві категорії:

- міжнародний рух підприємницького капіталу;

- міжнародний рух позикового капіталу.

Підприємницький капітал включає прямі закордонні інвестиції (придбанні і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля ЦП закордонних компаній).

Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за ознаками терміновості:

- довгострокові і середньострокові операції включають державні і приватні запозиченні і кредити, які надаються на термін понад 1 рік;

- короткострокові операції – міжнародні кредити до 1 року, поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари), переміщення грошового капіталу між банками.

Помилки і пропуски – стаття, до якої включаються дані статистичних похибок і невраховані операції. Внаслідок недосконалості методики обробки статистичних показників ПБ, показники цієї статті різко зростають в період кризових явищ.

Операції з ліквідними валютними активами. Заключна стаття платіжного балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи і в результаті чого змінюються офіційні золотовалютні резерви.

Методи балансування та регулювання платіжного балансу.

Щоб визначити сальдо платіжного балансу, його статті поділяють на основні і балансуючі.

До основних статей належать операції, що впливають на сальдо балансу і мають відносну самостійність: поточні операції і рух довгострокових капіталів. Якщо за основними статтями платежі перевищать надходження, то виникає проблема погашення дефіциту і саме за рахунок балансуючих статей.

До балансуючих статей належать операції, що характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних організацій. Серед традиційних методів балансування можна назвати міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позики.

До нових методів належить взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно зі своп-угодами (тимчасове балансування). Допоміжний засіб – реалізація цінних паперів за іноземну валюту. Основний метод – використання резервних активів країни.

Можливість країни неперервно оплачувати свої зовнішні зобов’язання відповідними платіжними засобами називається міжнародною валютною ліквідністю. При оцінці платоспроможності окремих країн використовується показник НОБ – норма обслуговування державного боргу:

НОБ = (СП / СБ) х100%, (4) де СП – сума платежів, що їх треба виплати згідно з державним боргом;

СБ – сума експортних надходжень валюти.

У міжнародній практиці прийнято вважати, що країна є неплатоспроможною, якщо НОБ перевищує 20%.

До методів регулювання платіжного балансу належать:

1. Дефляційна політика. Це політика скорочення внутрішнього попиту. Вона спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через скорочення бюджетних витрат та сукупне зменшення грошової маси.

2. Фінансова політика – бюджетні субсидії експортерам, протекціонізм (підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів). Має вплив і податкова політика, яка робить товари неконкурентоспроможними.

3. Грошово-кредитна (монетарна) політика. Особливо дієва в умовах плаваючих валютних курсів. За активного сальдо курс зростає і навпаки, якщо деякий час виплати перевищують надходження, то курс знижуватиметься. Певний вплив на регулювання платіжного балансу мають валютні обмеження.