Теоретичні основи діяльності торговців цінними паперами
1.1. Торговці цінними паперами як учасники фінансового ринку
Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв’язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування.У секторі непрямого фінансування поряд з кредиторами і позичальниками, які умовно можна назвати базовими суб’єктами ринку, з’являється третій — економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових суб’єктів він формує власні зобов’язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають інструментом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб’єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов’язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому — від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов’язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання — страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб’єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді (рис.1.1):
Рис.1.1 Загальна схема фінансового посередництва
Механізм фінансового посередництва недостатньо досліджений у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб’єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розглядаються, як правило, ізольовано один від одного, як непов’язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих економічних сферах. Проте це не так. Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об’єктом — вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон’юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку. Призначення фінансових посередників. Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього — у розвитку ринкової економіки. Їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб’єктів. Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб’єкти — кредитори і позичальники — будують свої взаємовідносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною. Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:
1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника — оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов’язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;
2) скороченні витрат базових суб’єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозичення додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оцінно-аналітичні заходи щодо потенційного клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не треба мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти. Їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше. Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками;
3) послабленні фінансових ризиків для базових суб’єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;
4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;
5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об’єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв’язку з чим формується широке коло їх окремих видів. Оскільки базові суб’єкти грошового ринку переважно є суб’єктами реального сектору економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже перерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо. Види фінансових посередників. Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:
- банки; - небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи парабанками. В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:
- депозитні інституції;
- договірні ощадні інституції;
- інвестиційні посередники. Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами:
- відсутністю однозначного трактування самого поняття “банк”;
- відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників). Критерій договірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділення трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм — участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:
- банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;
- небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.
Для того, щоб зрозуміти економічну сутність торговців цінними паперами потрібно визначити, якими видами професійної діяльності вони можуть займатись, яке місце вони займають у інфраструктурі фінансового ринку та які функції виконують ці фінансові інститути.
Торговець цінними паперами — юридична особа, яка має відповідну ліцензію на здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами.
Торгівля цінними паперами — це здійснення угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на основі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність). Торгівлю цінними паперами та посередницьку діяльність з випуску цінних паперів (андерайтинг), а також діяльність з управління цінними паперами на фондовому ринку України здійснюють фінансові посередники — торговці цінними паперами.
Для того, щоб краще розуміти функції торговців цінними паперами розглянемо, яке місце посідають торговці цінними паперами в структурі фондового ринку.
До складу інфраструктури фінансового ринку входять інституціональні фінансові посередники, а також такі обслуговуючі (допоміжні) суб'єкти:
— посередницькі фінансові інститути — банківські установи (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні та зовнішньоторговельні) та спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи (страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, кредитні спілки, ощадні інститути, ломбарди, лізингові, факторингові, трастові компанії та ін.);
— Національна депозитарна система, депозитарні установи, клірингові депозитарії;
— розрахунково-клірингові установи;
— інформаційно-аналітичні інститути, консультаційні центри;[3, с.230]
Торгівці цінними паперами відносяться до професійних учасників фондового ринку.
Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами, які створюються у формі господарського товариства та для яких операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами є виключним видом діяльності, крім випадків, передбачених законом, а також банками.
Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає: брокерську діяльність, дилерську діяльність, андерайтинг, діяльність з управління цінними паперами.
Торговець цінними паперами може провадити дилерську діяльність, якщо має сплачений грошовими коштами статутний капітал у розмірі не менш як 500 тисяч гривень, брокерську діяльність - не менш як 1 мільйон гривень, андеррайтинг або діяльність з управління цінними паперами - не менш як 7 мільйонів гривень.
У статутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10 відсотків. [4, с.246]
Ліцензія на провадження андеррайтингу видається лише за умови наявності у торговця цінними паперами ліцензії на провадження дилерської діяльності.
Основні види професійної діяльності торгівця цінними паперами показано на рис.1.2.
Рис.1.2. Схематичне зображення видів професійної діяльністі з торгівлі цінними паперами.
Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема на підставі договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.
Торговець цінними паперами може виступати поручителем або гарантом виконання зобов'язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта такого торговця, отримуючи за це винагороду, що визначається договором торговця цінними паперами з клієнтом.
Торговець цінними паперами, який провадить брокерську діяльність, може надавати своїм клієнтам консультації щодо купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів.
Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу.
Андеррайтинг - укладення торговцем цінними паперами договорів щодо відчуження цінних паперів та/або здійснення дій чи надання послуг, пов'язаних з таким відчуженням, у процесі емісії цих цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента на підставі відповідного договору з емітентом.
Андеррайтер може надавати консультації емітенту щодо розміщення цінних паперів цього емітента.
Андеррайтер відповідно до договору з емітентом може здійснювати:
1) Купівлю цінних паперів у емітента з подальшим їх перепродажем інвесторам.
2) Гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з подальшим перепродажем.
3) Продаж якомога більшої кількості цінних паперів, без зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.
З метою організації публічного розміщення цінних паперів андеррайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.
Діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами, іншими фінансовими інструментами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, а також отриманими у процесі управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами в інтересах установника управління або визначених ним третіх осіб.
Договір про управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, може передбачати виникнення у торговця цінними паперами права довірчої власності на передані йому в управління цінні папери, інші фінансові інструменти і грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, а також виникнення права довірчої власності на грошові кошти, цінні папери, інші фінансові інструменти, отримані торговцем цінними паперами від управління цінними паперами та іншими фінансовими інструментами. [1]
Торговець цінними паперами, який провадить діяльність з управління цінними паперами, може надавати консультації, пов'язані з обслуговуванням установника управління.
Торговець цінними паперами має право укладати договори про управління цінними паперами з фізичними та юридичними особами.
Сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом - фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.
Істотні умови договору про управління цінними паперами встановлюються законом та за домовленістю сторін.
Договір про управління цінними паперами не може укладатися торговцем цінними паперами з компанією з управління активами.
Торговець цінними паперами зобов'язаний виконувати доручення клієнтів за договорами доручення, договорами комісії та договорами про управління цінними паперами на найвигідніших для клієнта умовах. Доручення клієнтів виконуються торговцем цінними паперами у порядку їх надходження, якщо інше не передбачено договором або дорученням клієнтів. У разі укладення торговцем цінними паперами договорів за власний рахунок разом з укладенням ним договорів за рахунок клієнта виконання договорів для клієнта є пріоритетним.
Торговець цінними паперами веде облік цінних паперів, грошових коштів окремо для кожного клієнта та окремо від цінних паперів, грошових коштів та майна, що перебувають у власності торговця цінними паперами, відповідно до вимог, установлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством фінансів України, а у випадках, установлених законодавством, - також з Національним банком України. На грошові кошти та цінні папери клієнтів, що передаються торговцям цінними паперами в управління, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями торговця цінними паперами, що не пов'язані із здійсненням ним функцій управителя.
Для провадження діяльності з управління цінними паперами грошові кошти клієнта зараховуються на окремий поточний рахунок торговця цінними паперами у банку окремо від власних коштів торговця цінними паперами, коштів інших клієнтів та відповідно до умов договору про управління цінними паперами. Торговець цінними паперами звітує перед клієнтами про використання їх грошових коштів.
Торговець цінними паперами вправі використовувати грошові кошти клієнтів, якщо це передбачено договором про управління цінними паперами. Договором про управління цінними паперами може бути передбачено розподіл між сторонами прибутку, отриманого торговцем цінними паперами від використання грошових коштів клієнта.
Торговець цінними паперами зобов'язаний подавати на обрану ним фондову біржу інформацію про всі вчинені ним правочини з цінними паперами в строки і порядку, що визначені правилами фондової біржі.
Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами:
1) Розміщення емітентом власних цінних паперів.
2) Викуп емітентом власних цінних паперів.
3) Проведення юридичними особами та фізичними особами підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних.
4)Провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі - продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами.
5) Внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб.
Шелудько В.М. розрізняє такі функції торговців цінними паперами:
1.Перерозподільна – у цій функції торговці цінними паперами здійснюють:
- Перерозподіл коштів між галузями і сферами діяльності.
- Переклад заощаджень з непродуктивної в продуктивну форму.
- Фінансування державного бюджету на неінфляційній основі, тобто без випуску в обіг додаткових коштів.
2.Хеджувальна. Хеджування цінових і фінансових ризиків, що стало можливим завдяки появі класу похідних цінних паперів (зокрема, опціонів і фінансових ф'ючерсів).[5, с.384]
Найбільш впливовим чинником, який впливає на діяльність торговців цінними паперами є стан фондового ринку. В свою чергу він залежить від таких факторів, як:
1.Ліквідність.
2.Волатильність.
Ці 2 основні характеристики ринку залежать від таких кон'юнктурних факторів:
1) Загальноекономічні.
– Найважливішими є загальноекономічні фактори, які впливають на економіку в цілому. До них належить стан платіжного балансу, а діяльність валютних ринків всередині країни, валютна спекуляція, валютна політика країни, ступінь використання національної валюти в міжнародних розрахунках, прискорення або затримка міжнародних розрахунків, інфляція, безробіття та відсоткові ставки.
– Стан політики в країні (дуже важливий при прогнозування курсу валют фактор, який називається політичним).
Основними джерелами інформації, яка впливає на коливання курсів цінних паперів, є: макроекономічні новини; економічні доповіді; фінансові звіти окремих корпорацій тощо. [6, с.144; 7, с.422].
Макроекономічні новини відображають основні події, які впливають на економічний стан на національних та глобальних фінансових ринках. Вони мають великий ефект на коливання курсів цінних паперів.
Національний банк України також прямо встановлює облікову ставку – відсоткову ставку, яку сплачує банк, коли позичає кошти безпосередньо з Центрального банку. Як правило, облікова ставка є вищою, ніж міжбанківська відсоткова ставка.
Також на коливання курсів цінних паперів впливають звіти про стан зайнятості населення та рівень безробіття в країні. За ними слідкують надзвичайно уважно, але стан зайнятості і рівень безробіття їх досить важко передбачити.
2) Специфічні для певної промисловості.
До специфічних факторів фінансового ринку відносяться: доходи населення, витрати, заощадження та довіра до фінансових інститутів.
3) Специфічні для певної фірми.[8, с.85]
До факторів, які пов’язані із конкретною фірмою, належать фінансові звіти корпорацій, особливо звіт про прибутки. Цікавим є те, що оголошення фінансових здобутків компаній мають довгостроковий ефект на дохід від акцій.
Рис.1.3. Схематичне зображення чинників впливу на ринок цінних паперів
Оскільки ринок цінних паперів є складовою частиною фінансового ринку, то він відчуває на собі вплив інших складових не тільки останнього, а і суміжних ринків, іншими словами, якщо умови інвестування в інші ринки кращі, то й капітал рухається туди, і навпаки. Тобто на кон'юнктуру ринку цінних паперів мають вплив загальноекономічні фактори, ринок цінних паперів завжди конкурує з суміжними ринками, фірми на ринку цінних паперів конкурують між собою.