- •Щоденник Олександра Довженка як документ доби. Дорога до читача.
- •2.Жанр кіноповісті в творчості о. Довженка.
- •3.«Україна в огні» о. Довженка : палімпсестна модель війни.
- •4.Антитоталітарна спрямованість творчості Івана Багряного.
- •6. Альтернативна модель історії. «Огненне коло» Івана Багряного.
- •7. Творчість б. І. Антонича в контексті літературного процесу міжвоєнного двадцятиліття.
- •8. Гендерні моделі прози Ірини Вільде.
- •9. Моделі ідентичності в прозі Уласа Самчука.
- •10. Селянська культура в прозі Уласа Самчука.
- •15. Творчість Євгена Маланюка в контексті поезії празької школи.
- •16. Жіноча поезія празької школи (о. Лятуринська, н. Лівицька-Холодна, о. Теліга).
- •17.Модерна драма в українській літературі (і. Багряний, і. Костецький).
- •19.Мистецький Український Рух в історії літератури: ідеологія, стратегія, діяльність.
- •20. Ю. Косач та і. Костецький як ідеологи модерного дискурсу муРу.
- •21. Творчість Василя Барки.
- •23. Трагедія голодомору в творчості Уласа Самчука і Василя Барки.
- •24. Шістдесятники в історії Українського Руху Опору. Хроніка протистояння влади й інтелігенції.
- •26. Поезія шістдесятників.
- •27. Проза шістдесятників.
- •29. Павло Тичина в інтерпретації Василя Стуса. Праця «Феномен доби».
- •30. Місто, кохання і містика у версії Володимира Даниленка («Кохання в стилі бароко»).
- •31. Українське поетичне кіно в контексті культурософії шістдесятництва (с. Параджанов, і. Миколайчук, л. Осика).
- •32. Чоловіча і жіноча свідомість: діалог, конфлікт, самотність (в. Даниленко «Сон із дзьоба стрижа»).
- •33. Людина і Час у версії Володимира Лиса («Століття Якова»).
- •34. Дослідження творчості Василя Стуса (м. Павлишин , ю. Шерех, м. Шкандрій).
- •35.Пам’ять –історія-людська доля у версії сучасних митців (а. Кокотюха «Червоний»).
- •37. Жінка в історії. Версія Ліни Костенко («Маруся Чурай»).
- •38. Іпостасі митця у творчості Ліни Костенко.
- •39. Творчість Ліни Костенко: поезія, роман у віршах, проза.
- •40. «Сильна жінкка» та «слабкий чоловік» у творчості Ліни Костенко.
- •41. Топос зради, національної пам’яті та палімпсестів історії у версії Ліни Костенко.
32. Чоловіча і жіноча свідомість: діалог, конфлікт, самотність (в. Даниленко «Сон із дзьоба стрижа»).
Ця книга Володимира Даниленка, думаю, не залишить читачеві жодного шансу на байдужість. Але дивне відчуття від прочитання: така собі песимістична цікавість, глухий понурий кут. В одному з творів автор все-таки вигадав оптимістичного кінця, хоч ніяк і не очікуваного. Маю на увазі оповідання «Смак персика». …Бідолашна Люся Мотичко, ця юнка з розкішними формами! Автор «ощасливив» її утратою цнотливості із заїжджим грузином. Той торгує на ринку фруктами. А що?! Вустами ворожки В.Даниленко навіює дівчині: «Перестань думати!» Ось вона, «істина»! Треба просто «перестати думати», почати злягатися з ким попало – і тим «врятуєшся від мук»… А яка колоритна сцена поїдання «халявних» персиків (ними торгує везунчик Гогі): «Піт ще блищав на його тілі, а вона сиділа гола в ліжку і їла персики…» Як з голодного краю, дівчина об’їдалася тими плодами: «Персики чвиркали, і сік тік по її підборіддю, між важкими грудьми, по животу і липкою піною збивався на дрібних кучерях в кущику густого волосся…» Щось та «халява» трохи схожа на платню… Дякуємо Гогі, який стараннями «літературного батька» оплатив номер у готелі, вручив партнерці оберемок троянд і корзину персиків! Аби дівка знала, що й додому дадуть, то так би ті персики не трамбувала… Не прийшло ще до Люсі кохання, та й бажання кохання її ще не мучило! Лиш ніяково дівчині і соромно – від дорослих чоловічих поглядів і домагань. Та стараннями автора (разом з ворожкою) Люсі було втовкмачено, що прийшла її «пора»: не любові, на жаль, а злягання, пора втрати почуття сорому. Цитуючи Даниленка, виходить, що коли дівчина нікому «не дає», то це її «душу роз’їдає іржа гордині» (?!!) «Від пристрасті до тебе згорає чоловік… А твоя сіданка проситься на волю..» Отака от «філософія»! Далі цитую: «Коли такий світ настав, що немає в ньому ладу між окремими частинами одного цілого: ні в душі, ні в сім’ї, ні в государстві». Отже, за авторською логікою, немає чого і опиратись! От Люся й відпустила свою «видатну сіданку» - та не аби з ким!.. Читаю далі. «Його хекання нагадувало несамовитий галоп джигіта, що приборкує необ’їжджену кобилу, доки його не прорвало, і вона відчула, як її розпирає від його липкого, бурхливого й великого». А це вже заборонений прийом! Випадковий зв’язок, невідомо з ким, та ще й без презерватива. Дарма я очікувала невтішного для Люсі «майбутнього» - аби всім була наука. Тут автор вирішив інакше. Після прощання «кобили» з «джигітом» «її тіло бриніло, ніби настроєна для тривалої гри бандура..» Отак Даниленкова Люся розпочала, нарешті, свою «тривалу гру». І диви: ніхто її не образив, не виштовхав, не завіз невідомо куди! Таксист культурний трапився (а що, ми гірші за галантного Гогі?!), поїхав не в якусь лісопосадку, а строго за вказаною адресою. «Вона відчула, як урочисто й легко в’їжджає в нове життя. А з прочиненого вікна лився солодкий аромат персиків і затоплював усе місто». Отакий кінець у цього «життєствердного» оповідання! Амінь. Тільки чомусь зробилося недобре… До книжки «Сон із дзьоба стрижа» Петро Білоус написав розлогу вступну статтю. Там вихваляється майстерність автора: «Делікатно, красиво, поетично» (це про описану еротику).Рецензент підкреслив Даниленкове «філософське осмислення і опоетизування того, про що йде мова». І знову цитата з П.Білоуса: «В оповіданні «Смак персика» - ціла філософія тіла для задоволення, що дає можливість звільнитися від комплексів». …Для Люсі Мотичко нині – світ прекрасний. А що буде, коли вона доплямкає останнього персика?..
Тема аналізу, як на мене, дуже цікава й нова: образи чоловіків у творах Володимира Даниленка і те, як їх формують Ерос і Танатос — за Фройдом, дві найголовніші рушійні сили психіки. Якось так вже складається останнім часом, що в українському літературознавстві більше цікавляться психологією (і міфами навколо психології) жінок, навіть де-не-де в звичайній (в розумінні — не філологічній) пресі ходять розмови про український фемінізм у сфері дослідження письменства. Аж ось нарешті в центрі уваги постали чоловіки, з їхньою сексуальністю (іноді дуже химерною і не менш загадковою, ніж прийнято вважати про жінок), розумінням суті життя і смерті — і ритуалами, якими вони схильні обставляти одне, друге і третє. З'ясувалося, що новели пана Володимира дали дуже поживну їжу для психоаналітично налаштованого розуму. Ось приміром, початок сюжету його новели "Поцілунок Анжели"
