Роль тнк в забезпеченні процесів інтернаціоналізації економіки країни.

Інтернаціоналізація – це процес все більш глибокого залучення економіки країни в міжнародні операції. Це послідовний процес, який в, свою чергу є результатом взаємодії двох відмінних між собою, однак тісно пов’язаних процеси: процесу розвитку знань і процесу включення в іноземні (світові) ринки. Інтернаціоналізація являє собою процес розвитку стійких економічних взаємозв’язків між країнами на основі міжнародного поділу праці і виходу певної частини ВВП за межі національного господарства. Проявляється інтернаціоналізація господарського життя у таких формах: міжнародній торгівлі, поглибленні міжнародних виробничих та науково-технічних зв’язків, процесі руху прямого капіталу, транскордонних злиттях і поглинаннях компаній. Іншими словами в основі інтернаціоналізації економіки лежать поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва, капіталу і створення ТНК.

Найбільш яскравим проявом сучасних тенденцій інтернаціоналізації господарського життя є інтеграційні процеси, що охопили як промислово розвинуті країни, так і трансформаційні країни та країни, що розвиваються. Інтернаціоналізація господарського життя під впливом діяльності транснаціональних корпорацій породжує тенденцію вирівнювання умов виробництва в різних країнах (технології виробництва), відносних забезпеченостей факторами виробництва, та відносних інтенсивностей залучення факторів у виробничий процес, що зрештою впливає на формування єдиної світової ціни на товари і послуги. Однак, національні економіки не розчиняються в інтернаціональній виробничій єдності. Суттєві розбіжності в рівнях витрат виробництва і продуктивності праці все ж зберігаються.

Інтернаціоналізація економіки носить в цілому незворотний і об’єктивний характер, хоча її конкретні напрямки в будь-який момент можуть бути підірвані в силу загострення протиріч між країнами. Велику загрозу інтернаціоналізації та функціонуванню і пануванню ТНК являє міжнародний тероризм.

ТНК, як правило, розширюють міжнародну діяльність шляхом придбання (поглинання) активів національних компаній різних країн. Причому для таких операцій необов’язково експортувати капітал і реінвестувати прибутки, що зароблені за кордоном – можна поглинати фірми країни-реципієнта, отримавши кредит по місцю укладення угоди по придбання активів. Можуть використовуватись і інші методи укрупнення активів і отримання контролю (наприклад, привласнення основного капіталу компаній країни-реципієнта в рахунок погашення боргу).

Транснаціональні корпорації, формуючи міжнародні виробничі комплекси отримують можливість ширше використовувати переваги міжнародного поділу праці і міжнародної кооперації виробництва і зумовляти значний вплив на весь характер міжнародних економічних відносин, в тому числі і на стан світової торгівлі.

Назвемо основні преваги інтернаціоналізації, що несуть з собою ТНК:

• ТНК в процесі переміщення капіталу в країну-реципієнт кардинально змінюють там виробничі відносини: відбувається зміна технології виробництва, зростає продуктивність праці, заробітні плати пристосовуються до продуктивності і це веде до зростання рівня життя в країні-реципієнті;

• Транснаціональні корпорації насичують ринок глобальним продуктом і формується система схожих споживчих преференцій із загальним світом;

• Міжнародні корпорації беруть участь в процесах інтернаціоналізації технології і це дає можливість країні постійно переймати прогресивний технологічний досвід в формуванні та продовженні життєвого циклу товару;

• ТНК створюють в країні-реципієнті ефективний менеджмент, який ґрунтується на глобальних цінностях. Інтернаціоналізація персоналу забезпечує конкурентоспроможність ринку праці країни-реципієнта;

• ТНК, входячи на ринки країн, що розвиваються приносять туди науково-технічний досвід, формують якісно нову систему наукових досліджень, децентралізують процес проведення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт;

• ТНК формують в країні-реципієнті ліберально налаштовані органи державної влади, які орієнтуються на потреби глобального характеру і залучення країни в систему міжнародного поділу праці;

• Внаслідок діяльності ТНК в країні-реципієнті може відбуватись комплексно структурна перебудова економіки та наближення характеру виробничої і торгової структури до виробничих і торгових структур розвинутих країн. Особливо це притаманно для трансформаційних країн, що взяли курс на поглиблення європейської економічної інтеграції;

• ТНК є провайдерами сучасної виробничої спеціалізації. Розглядаючи структуру зайнятості за видами економічної діяльності країн-реципієнтів, слід зазначити, що приблизно 60% ТНК зайнято у виробничій сфері (перш за все в електроніці, автомобілебудуванні, хімічній та металургійній промисловості), 37% в сфері послуг, і лише 3% в добувній промисловості та сільському господарстві. За останнє десятиріччя спостерігається тенденція збільшення зарубіжних інвестицій в сферу послуг та технологічне виробництво. Одночасно знижується їх частка у добувній промисловості, сільському господарстві та ресурсному виробництві;

• ТНК формують в країнах, що розвиваються та трансформаційних країнах сучасну фінансову архітектуру та розвивають ринок цінних паперів і позичкових капіталів. Не дивлячись на наявність фінансових криз в сучасному світовому господарстві та уразливість країн, що розвиваються від зовнішніх фінансових шоків, ТНК все ж намагаються залучати ці країни в світовий фінансовий простір та брати участь у процесах фінансової глобалізації;

• ТНК, поглинаючи неефективні підприємства країни-реципієнта, перетворюють їх через процеси раціоналізації в конкурентоспроможні виробничі одиниці, які здатні насичувати внутрішній ринок і бути конкурентоспроможними назовні. Широке залучення іноземного капіталу уможливлює зниження безробіття в країні, зростання доходів державного бюджету. З організацією виробництва в країні тих товарів, які раніше ввозились, відпадає необхідність в їх подальшому імпорті. Компанії, котрі випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію і орієнтуються в основному на експорт, значною мірою здатні зміцнювати зовнішньоторгові позиції країни.

• ТНК стають рушієм перетворення ринків з недосконалою конкуренцію, де правлять внутрішні виробники-олігополісти з значною підтримкою держави, в наближені до досконалої конкуренції ринки. На початковому етапі це дозволяє країні-реципієнту виробляти і торгувати за принципом порівняльної переваги. В довготерміновій перспективі ринок знов стає недосконалим, оскільки підпадає під вплив ТНК, однак ця недосконалість обумовлена монополістичним характером з наявністю необмеженої кількості виробників диференційованої продукції та споживачів цих товарів;

• ТНК збільшують розміри підприємств і масштаби виробленої продукції до максимально прибуткового рівня;

• ТНК приносять з собою нові і прогресивні системи бухгалтерського обліку, схеми маркетингу та управління бізнесом.

Негативними ефектами від інтернаціоналізації, що несуть з собою ТНК в країни-реципієнти є:

• перенесення працемістких, енергомістких та матеріаломістких виробництв до країн-реципієнтів (особливо в країни, які розвиваються і не інтегруються до певного цивілізованого міжнародного регіонального утворення), що не сприяє раціональній міжнародній спеціалізації цих країн. Виробнича і торгова структури будуть відображати нижчий рівень розвитку міжнародної спеціалізації країни-реципієнта;

• ТНК можуть нав’язувати країні-реципієнту неперспективні напрями в міжнародній системі поділу праці;

• перенесення екологічно небезпечних виробництв, що може загрожувати безпеці та здоров’ю життя населення країни-реципієнта;

• формування однорідного суспільства з однаковими цінностями, руйнація національної ідентичності та традицій споживання, ведення бізнесу, що притаманні країнами-реципієнтами;

• небезпека відтягування капіталу ТНК внаслідок погіршення умов ведення бізнесу або/і втрати порівняльної та конкурентних переваг в країні-реципієнті, що може відобразитись на зниженні виробництва і зайнятості в цій країні;

• ТНК можуть перетворювати країну в отримувача застарілих технологій. При цьому буде присутній елемент доброчинності, оскільки в порівнянні з традиційною технологією країни-реципієнта перенесена технологія буде для останньої новою;

• в процесі транснаціоналізації та інтернаціоналізації може відбуватись процес нейтралізації вітчизняного виробника. Внаслідок жорсткої конкуренції з ТНК на внутрішньому ринку диференційованого товару країни реципієнта він залишатиметься аутсайдером, або ж взагалі буде поглинутим чи ліквідованим.

• якщо внаслідок злиттів/поглинань ТНК формує олігополістичний ринок, тоді країна-реципієнт стає залежною від теорії ігор між декількома великими компаніями. На внутрішньому ринку країни-реципієнта буде завжди неформальний диктат цін або обсягів виробленої продукції.

• ТНК можуть себе хижацьки поводитись на ринку країни-реципієнта, розглядаючи її як сировинний ринок, транзитну територію або тимчасову перевалочну базу для зростання експансії на віддалені ринки;

• послаблення стандартів трудового та екологічного законодавства країни-реципієнта;

• існує небезпека приховування доходів від оподаткування шляхом переведення їх з однієї країни в іншу (трансфертне ціноутворення), що може вести до скорочення бюджетних поступлень в країні-реципієнті.

• орієнтація транснаціональних корпорацій на поглинання підприємств, зростання нестійкості інвестиційного процесу (великі інвестиційні проекти, пов’язані з реальними капіталовкладеннями, відрізняються стійкістю- вони не можуть бути початі без тривалої підготовки і раптово завершені без значних втрат, а політика захоплень, навпаки, припускає фінансову рухливість;

• схильність ТНК до перебільшеної реакції на зміну кон’юнктури дає безліч приводів для зниження випуску продукції, якщо конкурентоспроможність країни-реципієнта з тих чи інших причин знижується.

Отже, з огляду на проведений на теоретичному рівні аналіз сутності, поняття та характерних рис функціонування ТНК можна зробити такий висновок.

Транснаціональні корпорації – це великі національні (багатонаціональні) компанії, які функціонують на олігопольному або/і монополістичному ринку, та здійснюють виробничу, виробничо-інвестиційну, торгово-збутову, науково-дослідницьку та фінансову діяльність, яка поширюється за межі країни, де знаходиться материнська компанія, і активно використовують об’єктивні тенденції міжнародного поділу праці, посилення процесів інтернаціоналізації та здатні встановлювати нові схеми розвитку світового господарства.

13. Міжнародна економічна інтеграція — це форма інтернаціоналізації і одночасно етап розв'язання протиріччя між відокремленістю відтворювального процесу в межах національних економік і його консолідацією, яка. полягає у створенні державами спільного економічного простору з метою вільного руху товарів і факторів виробництва. Зазначене протиріччя розв'я­зується шляхом організації міжнародних регіональних союзів та пере­ходу до регулювання міжнародних економічних відносин.

Ефективна економічна інтеграція забезпечує:

1) прискорення темпів взаємної торгівлі та економічного зростан­ня, скорочення трансакційних витрат;

2) підвищення конкурентоспроможності товарів, фірм і національ­них економік;

3) зростання інноваційного потенціалу внаслідок посилення конку­ренції на внутрішніх ринках держав;

4) збільшення притоку іноземних інвестицій з країн-учасниць інте­граційних об'єднань, а також із третіх країн;

5) скорочення різниці у рівні та якості життя населення

Якщо ідентифікувати категорію «міжнародна економічна інтеграція», то на противагу економічній глобалізації, яка розвивається хаотично, це узгоджений розвиток і взаємне доповнення національних економік, секторів економічної діяльності та конкретних підприємств в інтересах більш ефективного використання ресурсів і повного задоволення потреб учасників цього процесу в відповідних товарах, послугах, факторах виробництва, технологіях та фінансових ресурсах. Типовими міжнародними інтеграційними економічними угрупуваннями в світі є сьогодні ЄС-27, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН та інші. Отже, міжнародна економічна інтеграція є проявом економічної глобалізації, одним з процесів її відображення.

Економічна інтеграція країни в будь-яке об’єднання країн (регіональний економічний простір) пов’язана передусім з інституційними і структурними змінами. Дж. Вінер визначає регіональну інтеграцію як стан або процес, що охоплює як кількісні (усунення тарифних і кількісних торгових обмежень), так і якісні елементи (інституційно-політична гармонізація).

Б. Баласса наводить ступені регіональної економічної інтеграції:

1. Зона вільної торгівлі (передбачається усунення митних та інших торгових обмежень між країнами без умови встановлення ними однакових митних та інших торгових обмежень щодо третіх країн);

2. Митний союз (усунення митних та інших торгових обмежень між країнами з умовою встановлення ними однакових митних та інших торгових обмежень щодо третіх країн);

3. Спільний ринок (умови митного союзу + усунення обмежень щодо вільного руху факторів виробництва, а саме фізичного і технологічного капіталу та робочої сили всередині спільного ринку);

4. Економічний союз (включає усунення всіх обмежень щодо вільного руху товарів і факторів виробництва всередині спільного ринку і гармонізацію національних економічних політик, в т.ч. промислової, податкової, фінансової, монетарної, регуляторної з метою ліквідації будь-якої дискримінації, тобто неоднакового ставлення до економічних суб’єктів. На вищому щаблі економічного союзу країни створюють між собою валютний союз з використанням єдиного нероздільного платіжного засобу);

5. Повна економічна інтеграція (найвищий ступінь інтеграції, який передбачає усе вищезазначене, а також уніфікацію всіх сфер економічної політики та економічної системи і створення наднаціональних інстанцій прийняття рішень).

Метою інтеграції, зумовленої економічними чинниками, є забезпечення ефективнішої, більш гнучкої економічної системи, що має гарантувати країнам інтеграційного об’єднання постійне економічне зростання і добробут населення, збут продукції при зростаючому капіталістичному виробництві, а також отримання більших вигод від внутрірегіональної та міжнародної торгівлі в результаті мінімізації витрат за відсутності дискримінації між країнами інтеграційного об’єднання.

МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Інтеграційна модель на основі принципу федералізму. Країни, котрі приймають рішення стосовно економічної інтеграції, формують структуру наднаціональних органів з наділеною їм владою, яку мали до цього традиційно самі країни. Прикладом є Європейський союз та Європейський валютний союз, які поєднують наднаціональні і міждержавні інститути .

Інтеграційна модель поглибленої міждержавної кооперації. Вся влада залишається в національних органах країн, а економічна кооперація здійснюється створеними дорадчими органами, які представляють глави урядів та держав, а також/або міністри країн-членів інтеграційного угрупування. В світовій практиці слід говорити про поглиблену кооперацію у вигляді зон вільної торгівлі (Північноамериканська зона вільної торгівлі – НАФТА), політичних регіональних об’єднань з елементами економічної співпраці (Асоціація держав Південно-Східної Азії – АСЕАН, СНД), спільного ринку (Спільний ринок південного конуса Америки – МЕРКОСУР, Карибський спільний ринок – КАРІКОМ).

Інтеграційна модель концентричних кіл передбачає, що країни регіону мають намір інтегруватись між собою, однак певна підгрупа країн в межах великої групи бажає залишитись на нижчих щаблях інтеграції або ж країни цієї підгрупи виявляють бажання інтегруватись між собою тісніше, ніж інші країни великої групи. При цьому регіонально вимальовуються кола з різними характерними ознаками інтеграційних процесів в межах загального кола, яке охоплює усі країни інтеграційного простору. Прикладом можуть служити концентричні кола Європейського Союзу, Європейського валютного союзу, Європейської асоціації вільної торгівлі в межах європейського економічного простору.

Інтеграційна модель з дезінтеграційним ефектом доміно: країни поглиблюють між собою інтеграцію і, як правило, певні інтеграційні процеси визначаються добровільним вступом та участю країн в них. Якщо виникає конфлікт цілей для країн-учасниць регіонального економічного угрупування, тоді вони можуть відмовлятись від реалізації певних інтеграційних процесів, а також припиняти свою участь в цих процесах. Відмова однієї країни може потягнути за собою відмову інших. Прикладами є валютні кризи в Європейській Співдружності в 1974-1978 та 1992-1993 рр., коли деякі країни-члени одна за іншою покидали європейський механізм валютного курсу, а також ланцюг негативних результатів голосування на референдумах стосовно Конституції ЄС.

В основі моделі структурної гомогенності та економічної конвергенції лежить глибоке переконання країн-учасниць про необхідність формування схожих структур економіки (зокрема, виробничої, торгової структури та структури попиту), досягнення конвергенції макроекономічних параметрів та поступової уніфікації регуляторного поля з метою подолання асиметричних ефектів.

Інтеграційна модель регіонального вирівнювання полягає у наданні фінансової допомоги депресивним і відсталим в економічному розвитку регіонам з спеціальних фондів загального інтеграційного економічного угрупування.

Інтеграційна модель розширення (enlargement model) або коінтеграційна модель передбачає доповнення існуючого інтеграційного економічного угрупування новими країнами-членами і створення належних рамкових умов для функціонування як країн, що приєднались до угрупування, так і всього розширеного угрупування без виникнення негативних наслідків під час та після приєднання нових країн. Прикладом цієї моделі є процес інтеграції та вступ 10 країн Центральної та Східної Європи в ЄС.

Інтеграційна модель наздоганяючого розвитку (catching-up integration model): створення регіонального інтеграційного економічного угрупування з метою створити противагу існуючим високорозвинутим угрупуванням і в процесі інтеграції спробувати наблизитись до рівня їхнього економічного розвитку.

Сутність інвестиційно-інноваційної інтеграційної моделі полягає у створенні міждержавних фінансово-промислових груп та транснаціональних корпорацій з домінуванням наукомістких виробництв, інжинірингових, виробничо-технічних та науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт. Ця модель не передбачає необхідність формування інституційного каркаса в інтеграційному економічному угрупуванні, а базується на реальних перевагах в умовах жорсткої конкуренції глобального економічного середовища. Ідея реалізації цієї моделі належить виконавчому комітету СНД.

В основі двовекторної (багатовекторної) або бігравітаційної (мультигравітаційної) інтеграційної моделі лежить інтеграція країн в різноякісні регіональні економічні угрупування. Така двовекторність (багатовекторність) передбачає створення країною з кожним з угрупувань зони вільної торгівлі та розвиток бігравітаційних (мультигравітаційних) міжнародних торгових зв’язків. Однак, перехід країни на вищі щаблі економічної інтеграції можливе лише з якимось одним угрупуванням, а з іншими країна залишає право лише зони вільної торгівлі. Прикладом може бути подальша участь України в інтеграційних процесах з ЄС, ЄЕП, СНД та ГУАМ.

15. Класифікація факторів виробництва у міжнародній економіці та виробничих секторів (торговельних товарів) за факторомісткістю для пояснення принципу порівняльної переваги (див. Конспект, файл «тема 1.Міжнародна економіка» + файл «Класифікація товарів за факторомісткістю ООН»).

Світове господарство відрізняється від світового ринку тим, що воно проявляється в основному не через міжнародний рух товарів, а через міжнародний рух (мобільність) факторів виробництва. Факторами виробництва у теорії міжнародної економіки є:

- фактор «праця» або фактор «робоча сила» (в сучасній теорії міжнародної торгівлі цей фактор виробництва уособлює переважно просту працю робітників з низькою кваліфікацією та стандартними навичками),

- фактор «фізичний капітал» (уособлює станки, обладнання, будівлі та споруди, механічне, електричне та електронне устаткування, що залучаються в процес виробництва для виготовлення торгових товарів),

- фактор «людський капітал» (уособлює собою працю, знання та навички висококваліфікованих працівників, які є важливою складовою процесу виробництва та представляють цінність для капіталіста),

- фактор «технологічний фізичний капітал» (це комп’ютерна, телекомунікаційна та інформаційна техніка, ліцензії, патенти, програмне забезпечення, що залучаються у процес виробництва та формують атрибути наукомісткості торгових товарів),

- фактор «технологічний людський капітал» ( це частина людського капіталу, що здатна, застосовуючи технологічний фізичний капітал, а також іноземні мови та технічні знання і навички, здійснювати науково-технічну та науково-дослідницьку діяльність у процесі виробництва, генерувати ідеї і впроваджувати їх у процес створення нового продукту).

За походженням фактори виробництва поділяються на :

• основні – фактори, які країна отримала від природи або ті, які накопичені нею в процесі тривалого історичного розвитку (географічне положення, клімат, корисні копалини, некваліфікована робоча сила, борги). Здебільшого основні фактори виробництва не є результатом затраченого робочого часу чи капіталу;

• розвинуті – фактори, які країна отримала в результаті значних капіталовкладень (сучасна технологія, кваліфікована робоча сила.).

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються на:

• загальні - фактори, які можна застосовувати у різних сферах виробництва для створення різноманітної продукції ( висока міжсекторна мобільність) ;

• специфічні - фактори, які можна використовувати лише в певних виробничих секторах ( в одному виробничому секторі) для створення вузької групи продукції.

Основні фактори, як правило, важко перемістити за кордон, оскільки вони визначаються територіальним місцерозташуванням або традиційною приналежністю до певної території; їхнє значення для економічного розвитку в сучасних умовах зменшується; окрім того ТНК, розширюючи свою міжнародну мережу, можуть отримувати доступ до основних факторів інших країн (наприклад, дешева робоча сила, виробничі потужності, які можна експлуатувати на місці в країні-реципієнті капіталу ТНК).

Розвинуті фактори характеризуються високим ступенем міжнародної мобільності. Проте враховуючи важливе значення розвинутих факторів виробництва для забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку, кожна країна намагається утримати їх в національних межах.

Загальні фактори завдяки своїй універсальності характеризуються високим ступенем міжнародної мобільності.

Специфічні фактори мають низький ступінь міжнародної мобільності, що пов’язано із заходами державної політики країни або із відсутністю потреби в них за кордоном (наприклад, непряма заборона виїзду за кордон фахівців у секторі збагачення уранової руди та розробок у секторі атомної енергії або, наприклад, специфічні унікальні знання фахівців сектору літакобудування чи якогось іншої техніки Радянського Союзу , які залучались у процес виробництва з застарілою нині технологією виробництва).

16. Класифікація виробничих секторів за технологією. Що таке технологія виробництва через пояснення виробничої функції у міжнародній економіці (конспект+ альтернативна класифікація ОЕСD файл «OECD Science, Technology and Industy Scoreboard“)

За методологією СОТ торг тов. поділяються на 4 умовні групи

• Ресурсні (рікардіанські) товари- товари с/г до промислової переробки, природні копалини, газ,деревина. Це товари, в яких зосереджено відносно більша кількість ресурсної складової ніж факторів в-цтва, вони представляють первинний сектор економ.

• працемісткі – тов. типу Гекщера-Олліна – товари, при в-цтві яких відносно більше залучено фактору проста праця ніж інших факторів в-цтва (товари харчової продукції. Швейної. Текстильної. Взуттєвої, тютюнової,іграшки,меблева промисловість,скляні вироби)

• Капіталомісткі тов. типу Гекщера-Олліна – товари, при в-цтві яких залуч. Відносно більше фактору фіз..капітал ніж інших факторів в-цтва (тов.. металургії з високим технологічним рівнем, металообробки, хім.. промисловість крім фармацевтики, технічне,електричне та електронне машинобудування, автомобілі та ін.. наземні транспортні засоби, тов.паперової,гумової та пластмасової промисловості)

• Новорікардіанські – наукомісткі торговельні товари – тов.. 5 і 6 технологічних укладів і комп’ютерна промисловість, телекомунікаційне обладнання, фармацевтика важка, лазерні та високоточні прилади,літакобудування та космічні апарати, військова зброя нового покоління.

18. Першою, так би мовити основою подальших наукових робіт, і прародительницею теорій міжнародної торгівлі є теорія абсолютних переваг, засновником, якої був Адам Сміт. Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. За умови держав­ного невтручання в економіку та свободи конкуренції, ресурси кожної країни перетікатимуть у рентабельні галузі, оскільки країна не зможе конкурувати на світовому ринку в галузях, які є нерентабельними по своїй суті. Для визначення того, на виробництві якої про­дукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховува­ти природні переваги та набуті переваги країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природни­ми ресурсами. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої квалі­фікації робочої сили.Зміст теорії теорія абсолютних переваг А. Сміта: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам). Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором виробництва є праця; 2) зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використо­вуються у виробництві товарів; 3) всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжна­родній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами; 4) витрати виробництва – постійні, а їх зниження збільшує по­пит на товар; 5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого; 6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю; 7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Відповідно до поглядів А. Сміта: 1) урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони ма­ють підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі; 2) нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації; 3) зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних кордонів; 4) експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забез­печує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку; 5) субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані. Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні перева­ги у виробництві всіх товарів.

Теорія порівняльних переваг. Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо, довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгів­ля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсо­лютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущен­нях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат. Альтернативні витрати – це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, вит­раченого на їх виробництво. Альтернативна ціна – це робочий час, потрібний для вироб­ництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необ­хідний для виробництва одиниці іншого товару. Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, неза­лежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективні­шим, ніж в іншій. Альтернативні витрати виробництва продукту – це кіль­кість інших продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати певну кількість будь-якого даного продукту.

Переваги теорії порівняльних переваг:

1. Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропози­ції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних пере­ваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношен­ня сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

2. Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

3. Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припу­щень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона: 1. Не враховує транспортних витрат. 2. Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнарод­ний рух капіталу. 3. Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного факто­ра виробництва – праці. 4. Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами вироб­ництва. 5. Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають. 6. Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економіч­ним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Приклад Англія і Португалія, тканина і вино, 8 та 16 людиноднів і 10 і 18 (р1/р2).