28.Розкрити зміст методів навчання дітей з аутизмом теассн-програми, холдинг-терапії, методу „Ритм життя”, комунікативного методу підкріпленого музикою, методу вибору, оперативного навчання.

Оперативне навчання (поведінкова терапія) розповсюджене в США, Норвегії, Південній Кореї, в деяких арабських країнах та у Німеччині. Методика передбачає створення зовнішніх умов, які сприяють індивідуальному формуванню бажаної (заданої) поведінки в різноманітних аспектах (соціально-побутовий розвиток, оволодіння навчальними предметами, виробничими навичками, мовленнєвий розвиток). Індивідуальна система навчання для кожної дитини складається таким чином, що будь-який позитивний прояв нагороджується (підсилюється), а негативний - або ігнорується, або карається. Послідовники біхевіориського підходу розглядають аутизм як сукупність проблем, а причиною його виникнення називають порушення ВНД, які не дозволяють проводити навчання дитини в умовах звичного оточуючого середовища, оскільки у такої дитини сформована особлива поведінка - "недосконала". Під недосконалою поведінкою мається на увазі наявність агресивних реакцій, які спрямовані на себе та інших і включають спалахи гніву, стереотипні дії, що спричиняють шкоду собі та іншим. Автори підкреслюють важливість процедури конструювання поведінки у тій частині програми, яка веде до позитивних зрушень у поведінці дитини. Підкреслюється, що спеціалістів, які повинні проводити в життя цю програму, необхідно ретельно готувати з метою оволодіння ними прийомами формування у дитини наслідування у поведінці, розвитку її абстрактного мислення і мовлення. Ядром даного методу є імітація: на ранніх етапах в основному невербальна, на більш пізніх – невербальна і вербальна. Тонкість імітаційної підготовки полягає також в навчанні мистецтву спостерігати: "діти вчаться вчитися спостерігати за тим, як вчаться інші діти" (Л.М.Шипіцина). Відпрацьовані навички відшліфовуються вдома до того, як дитина братиме участь у колективній діяльності.

Надзвичайно цікавою й оригінальною є ТЕАССН-програма (Р.Райхлер і Г.Месібов), яка визнана в декількох штатах США державною і широко розповсюджена у багатьох країнах Європи, Азії та Африки. При деякій схожості окремих методичних рис ТЕАССН-програми і оперативного навчання між ними існують відмінності концептуального порядку. Ретельне вивчення особливостей психіки аутичних дітей дало підставу багатьом зарубіжним авторам зробити висновок, що при аутизмі мислення, сприймання і психіка в цілому організовані зовсім інакше, ніж у нормі: сприймання носить в основному сукцесивний характер, діти не засвоюють або засвоюють з великими труднощами симультанно-організовані процеси, у них особливий характер мислення. Ці особливості психіки утруднюють, а в складних випадках роблять неможливою адаптацію дітей до оточуючого світу. Тому, на думку прихильників ТЕАССН-програми, необхідно спрямовувати зусилля не на адаптацію дитини до світу, а на створення умов навчання і розвитку, які б відповідали особливостям сформованості у них сукцесивно-симультанних структур. Значні зусилля спрямовуються на розвиток невербальних форм комунікації. Навчання мовленню вважається доцільним тільки при ІQ = 50 і не розглядається як обов'язкове, так само як і виховання навчальних і професійних навичок. В основі всієї програми покладене чітке структурування простору і часу з опорою на візуалізацію.

Крім оперативної терапії і програми ТЕАССН на Заході застосовується холдінг-терапія (М.Уелш) – терапія римування або форсована терапія. Холдінг-терапія як метод увійшла в рамки теоретичних досліджень в галузі етології (науки поведінку організмів у середовищі, в тому числі і про пооведінку людини). Цей метод полягає у спробі форсованого, майже насильницького утворення фізичного зв'язку між матір'ю і дитиною, оскільки відсутність такого зв'язку прихильниками цього методу вважається центральним порушенням при аутизмі. Інші аспекти проявів аутизму (глобальний дефіцит спілкування та ін.) або ігноруються, або їхнє значення занижується. Призначення холдінг-терапії - пробитися через несприйняття дитиною матері і розвинути в ній відчуття і звичку відчувати себе комфортно.

Основною ідеєю групової терапії (програма „Ритм життя") є спільне навчання аутичних дітей з нормально розвинутими дітьми, забезпечення відповідності аутичної дитини груповій нормі і досягнення імітації дітьми відпрацьованої моделі поведінки. Головним принципом групової терапії (80-ті роки XX ст.) визначено формування у дитини, так званого, ритму життя (методом злиття з груповими процесами), основна частина якого повинна відчуватися дитиною фізично. У даному разі маємо зразок злиття східної філософії, пов'язаної з прихованими взаємостосунками між інтелектом, тілом і душею, та принципами японської педагогіки, яка базується на груповому навчанні у більшій мірі, ніж на індивідуальному. Тобто ця практика розходиться з традиційними провідними принципами навчання аутичних дітей, які, навпаки, спрямовані на розробку індивідуальних програм для їхнього адекватного розвитку. Експертна оцінка ефективності програми "Ритм життя" показала, що найбільшим її здобутком є контроль за стереотипними і деструктивними діями, а також розвиток навичок самообслуговування.

Метод вибору передбачає роботу з аутичною дитиною один на один на протязі всього дня і витікає з довготривалого досвіду батьків по навчанню і соціальній реабілітації своїх власних дітей з синдромом РДА, які мали дуже високий рівень інтелекту. Метод вибору не передбачає дотримування жодної з теорій виникнення аутизму, він лише припускає наявність того, що комунікативні і когнітивні утруднення можуть бути біологічно зумовлені, а також те, що мозок дитини має здатність відновлювати свої функції до нормального стану при створенні відповідних умов. Метод вибору складається з двох частин: зміна точки зору батьків і педагогів на дитину;вплив цього нового ставлення до дитини на поведінку батьків і педагогів таким чином, що сама дитина також починає змінюватися.

Найважливішим у цій методиці є те, що дитина повинна бути повністю ізольованою від усіх і на протязі декількох років перебувати в кімнаті з одностороннім дзеркалом (для можливості спостерігати за нею) і з вікном, яке пропускає світло, але не дає можливості огляду оточуючого світу.

Метод комунікативної терапії, підкріпленої музикою, найбільше контрастує з методикою вибору, оскільки на її основі у дитини з аутизмом активно формується емпатія, яка передбачає функціональне використання будь-якого типу немовленнєвого спілкування. Цей вид терапії відрізняється від традиційної музикотерапії тим, що основна мета музичного впливу полягає у створенні відношень між музикою і дитиною, а за даним методом – між дитиною і значущою для неї людиною (батьками, педагогами), з якою вона проводить весь свій час. Метою застосування даного методу є створення паттерну діалогічного спілкування для подальшого мовленнєвого розвитку. При цьому музика стає помічником, оскільки вона є гнучкішою, ніж мовлення, особливо у поєднанні з рухами тіла, включаючи біг, стрибки, контакт очей, зорове зосередження на одних і тих же об'єктах (шарф, розміщений між дитиною і дорослим, повітряна кулька і т.д.).

У системі корекційного навчання дітей з аутизмом значна увага приділяється роботі з сім'єю, для якої є важливою не тільки практична, але й емоційна допомога. У цьому відношенні в системі психологічної допомоги передбачається перехід від впливу, чітко орієнтованого на дитину, до сімейної або ситуаційної терапії. Це викликано, з одного боку, прагненням батьків самим коригувати труднощі у поведінці та навчанні своїх дітей, а також бажанням повніше включитися у процес корекційного навчання, що іноді є необхідним, оскільки часто виникають проблеми, які не можливо вирішити без участі батьків. З іншого боку, аутичні діти не в змозі самостійно переносити сформовані у них навички на інші ситуації, у зв'язку з чим залучення батьків та інших членів сім'ї в систему навчання викликане необхідністю. Педагогічна домашня терапія базується на принципі зміни діяльності в сімейній обстановці і здійснюється здебільшого самими батьками. Вважається, що такий вид терапії є ефективним для дітей до трьох років, однак після досягнення цього віку для дитини краще відвідувати дитячий заклад, одержуючи при цьому допомогу батьків при виконанні домашніх завдань.