30.Висвітлити роль сім’ї в навчанні та вихованні дітей з обмеженими психічними і фізичними можливостями, робота дефектолога з батьками.

Зміни в суспільстві торкнулися питань відношення держави до сім’ї, до дітей, усвідомлення необхідності прогнозування перспектив розвитку кожної дитини й вимагають зусиль усіх причетних до цього процесу, а в першу чергу - батьків. Основні положення Конвенції ООН про права дитини, Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, законів „Про дошкільну освіту”, „Про охорону дитинства” спрямовані на забезпечення умов життєдіяльності. Проте наявні непоодинокі факти такі як відвернення від дитини, соціальне сирітство, зумовлюють необхідність розробки нових механізмів сприяння успішному сімейному вихованню з раннього віку, формування у батьків установок про цінність дітей і шлюбу.

Сім’я як різновіковий колектив представлена певною системою закріплених традиціями, звичаями, моральними й правовими нормами стосунків між старшими й молодшими, батьками й дітьми. До психологічних механізмів сімейної соціалізації належать: ідентифікація (дитина наслідує батьків); включення батьків у внутрішній світ дитини, її інтереси, потреби, смаки, прагнення; цілеспрямоване формування поведінки, що відбиває систему норм, схвалених суспільством. Науковці відзначають, що оптимальна інтеграція людини із соціумом визначається не тільки генетично переданою інформацією, але й стає можливою внаслідок набутих знань і досвіду (Б. Ананьєв, Л. Божович, І. Кон, О. Кононко, В. Котирло, О. Леонтьєв, В. Мухіна та ін.). Проте, дуже часто виникають протиріччя у родині з питань виховання і навчання. Педагогу потрібно вміти аналізувати роботу з батьками, визначати особливості сімейного виховання - прийняття хворої дитини батьками, зацікавленість у піклуванні про неї, вимогливості до дитини, демократизація або авторитаризм у сімейних стосунках. А. Співаковська визначає такі параметри: відчуження, байдужість, гіперопіка, вимогливість, стійкість, любов. Несприятливе виховання дитини в культі її хвороби (залежність батьків від дитини). Педагогу необхідно чітко визначити позиції батьків по відношенню до дитини. Критерії оцінки батьківських позицій (за А. Співаковською): адекватність, динамічність, прогностичність. При адекватній - батьки правильно орієнтуються в індивідуально-психологічних особливостях дитини. При динамічній - характеризується нестійкістю батьківської позиції, змінюються форми і засоби спілкування з дитиною. При прогностичній оцінці позицій батьків відображають їх здібність і передбачення перспектив подальшого розвитку дітей та для побудови взаємодії з ними.

Сучасний стан суспільства і потреби молодої сім’ї, особливо сім’ї в якій зростає дитина з проблемами розвитку вимагають соціально-грамотного вирішення її проблем, зокрема достатньої інформаційної пропаганди з боку представників суспільних інститутів сучасних досягненнях науки з питань виховання й формування уявлення молодих батьків про розвиток і виховання дитини раннього віку з участю соціальних, педагогічних і медичних працівників та інших фахівців й принципово нового підходу до взаємодії закладів освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення і родини. Саме батькам належить виняткова роль у вихованні і важливо, щоб батьки були поряд з дитиною й активно допомагали їй освоюватися в житті. Тому розробляються індивідуальні комплексні програми соціально-педагогічної підтримки батьків. Метою програми є організація соціально-педагогічної діяльності сім’ї з дитиною з особливими потребами по мобілізації її педагогічного потенціалу, соціальній адаптації сім’ї, по створенню умов для фізичного, психологічного і соціального розвитку дитини.

Програма розрахована на взаємодію і співробітництво сім’ї та соціальних інститутів в умовах реабілітаційного центру на один рік і складається з 4 кроків: І крок – організаційний; ІІ крок – діагностичний; ІІІ крок – корекційний; ІV крок – підсумковий. Кожний крок має свою мету, зміст, напрями роботи (соціально-медичний, соціально-педагогічний та соціально-психологічний). В межах цієї програми ми пропонуємо батькам пройти разом з дитиною послідовними кроками протягом року, навчитись розуміти один одного, взаємодіяти, разом жити і досягти очікуваного результату. Ці кроки приведуть до забезпечення адекватної соціальної адаптації, задоволення від життя і сімейного щастя.