1.2. Формування ринкового середовища

Піднесення вітчизняної економіки, вихід її з кризового стану зумовлює необхідність як трансформаційного характеру перехідного періоду, так і створення дійового ринкового середовища. Ринкове середовище - невід'ємна складова організації ринкової економіки, предметних ринків, їх ієрархічної значимості. Як соціально-економічна структура ринкове середовище

розвивається з розвитком суспільно-економічних відносин. Його активне формування визначається рівнем політико-економічного розвитку країни і суспільства. Дефініція "ринкове середовище" включає словосполучення двох термінів: "ринок" і "середовище". Сутність "ринку" ми розглядали в

попередньому параграфі. Розглянемо зміст терміну "середовище", як таке і в цілому категорію "ринкове середовище". Термін "середовище" має багатоаспектний характер: біологічне середовище (сукупність умов, в яких існують організми); екологічне (сукупність зовнішніх умов існування організмів та їх угрупувань); зовнішнє чи навколишнє середовище. Розрізняють також водне й ґрунтове середовище. Названі середовища в своїй сукупності складають природне середовище. Разом з тим кожне з названих середовищ формується за законами природи і регулюється комплексною дією певних соціально-економічних факторів. Дія кожного з них неоднакова і залежить від властивостей організмів, а також від рівня структурної організації живих систем (23, с. 133 ).

Детальний розгляд сутності терміну "середовище" ми зробили тому, що аграрно-промислове виробництво, у тому числі й цукробурякове, використовує також природні ресурси, розвивається в певному природному середовищі з усіма його просторовими особливостями. Відношення людей до природного середовища визначає можливість їх суспільно-економічного розвитку. Новітні досягнення науки і техніки, особливо в області фізики, хімії, біології й "варварська" діяльність людини при використанні цих досягнень у промисловості і сільському господарстві зумовлюють негативні наслідки, що проявляються в порушенні екологічної рівноваги, потребують значних інвестицій для відновлення природного гумусу грунту, очищення землі, атмосфери й водного середовища від наслідків "Чорнобильської катастрофи" та попередження інших негараздів. Саме природно-кліматичними умовами зумовлюється роззосередження розміщення сільськогосподарських галузей і культур за регіонами та господарствами, раціональне використання яких є важливою умовою та однією із складових організації ефективного товарного виробництва.

Отже, ринкове середовище взаємопов'язане з комплексом умов природного середовища, як такого, у якому живуть і розвиваються Людина і всі інші живі організми. Природне середовище створене Богом і використовується

для розвитку сільськогосподарського виробництва Людиною в міру її підготовленості до цього. Ринкове середовище просторово пов'язане з природним середовищем, але формується суспільством на основі економічних законів, нормативно-законодавчих правил і настанов, що сприяють розвиткові товарного виробництва як основи ринкової економіки і базової структурної складової ринкового середовища.

Товарне виробництво розвивається за законами природи та економічними законами і принципами й підпорядковується законам ринкової економіки, зокрема, закону вартості. Відповідно до нього товарно-грошові відносини мають забезпечувати відшкодування витрат та одержання прибутку, необхідного суспільству для відтворення виробництва певного рівня . В противному разі спрацює зворотна дія, що зараз спостерігається.

Ринок у перші роки реформування економіки в Україні був самоціллю і йому приписували автоматизм позитивного впливу на регулювання процесів в економіці. Але досвід майже десятирічного переходу до ринкової економіки показав, що ринок неможливо проініціювати в прискорених темпах. "Ринок не опанує цивілізованим шляхом до тих пір, поки не запрацює товарне виробництво. Товарне виробництво - це перманентно-продукуюча система. її основними персоніфікаторами є виробник та споживач" ( 24, с. 5).

Активне формування товарного виробництва як базового блоку ринкового середовища залежатиме від сформульованих цілей та завдань економічної політики, що випливають з потреб ринкової трансформації економіки України. Такими цілями можуть бути державна підтримка різних за розмірами підприємницьких структур та стимулювання розвитку продукуючого

підприємництва.

В економічній літературі формуванню в країні ринкового середовища надається значної ваги. Проте органічна його сутність, структурна побудова сформульвані не досить чітко.

В окремих літературних джерелах ринкове середовище ототожнюється з ринковою інфраструктурою (25, с. 41), в інших за ринкову інфраструктуру приймаються окремі складові ринкового середовища, або надається перевага тим чи іншим чинникам (26, с. 34-35). Так, М.Я.Дем'яненко пише: ' Останнім часом все більше економістів, як вітчизняних так і зарубіжних, приходять до висновку, що основною умовою нормального функціонування будь-яких господарських структур у ринкових умовах є створення адекватного (ринкового) середовища або ринкової інфраструктури". При цьому провідна роль відводиться фінансовим чинникам, які не відпрацьовані поки що належним чином. Основними з них є створення умов (або механізму) додержання еквівалентності обміну між товаровиробниками різних галузей (паритет цін); забезпечення (на оптимальному рівні) сільськогосподарських товаровиробників кредитними ресурсами;

механізм оподаткування суб'єктів господарювання з відображенням специфіки галузі; належний страховий захист сільськогосподарських товаровиробників з урахуванням підвищеного ризику діяльності; підтримка на оптимальному рівні доходів сільськогосподарських товаровиробників (25, с. 41).

Фінансові чинники М.Дем'яненко вважає основною складовою ринкового середовища і головними факторами ринкових відносин. З цього випливає, і не без підстав, що є і інші складові ринкового середовища. Перераховуючи "невідпрацьовані фактори ринкових відносин " (механізм еквівалентного обміну між товаровиробниками, механізм кредитування, систему оподаткування, страхування, фінансову підтримку і державний захист), М.Я.Дем'яненко називає їх елементами ринку, кожен з яких виконує певні функції, а разом вони створюють ринкове середовище, в якому і формуються (реалізуються ) ринкові відносини. За відсутності такого середовища ринкові відносини не

проявляються, або проявляються у спотвореній формі." ( 26, с. 29-30) . При цьму зауважується, що: ' У здійсненні реформ для приватизованих підприємств, як нової форми власності і господарювання, не було вчасно сформоване адекватне ринкове середовище".

З наведеної думки виходить, що для неприватизованих підприємств може бути своє ринкове середовище. Але ж і ті і інші функціонують в одній державі, в одному часовому вимірі, отже, має бути одне ринкове середовище, з своєю структурною побудовою й організаційно-економічними чинниками.

Ми вважаємо, що в кожний період розвитку суспільства ті чи інші складові ринкового середовища розвиваються неоднаковими темпами відповідно до наукових напрацювань, розвитку економіки, суспільної свідомості. В період реформування власності випереджаючими темпами реалізувались такі "ринкові чинники" як приватизація, паювання, створення приватної власності на засоби виробництва і землю, організація нових господарських структур. На наш погляд нормативно-правова база організаційного характеру створення ринку дещо випередила економічну його основу. Законодавчі органи в більшій мірі надавали уваги організаційним чинникам формування ринкової економіки, тобто лише одному блоку створення ринкового середовища - формальному, тоді як економічний блок потребує подальших напрацювань. Це проявилось у тому, що ринок вважали регулятором, який все автоматично відрегулює. Але виявилось, що для організації самого ринку, його ефективного функціонування необхідні певні економічні передумови, створення адекватного ринкового середовища, що потребує певного часу, досвіду, професіоналу, значних коштів.

Академік УААН О.М.Шпичак та інші економісти ринкове середовище аграрно-продовольчого сектора розглядають як сукупність взаємопов'язаних складових економічного механізму та інфраструктури, яка забезпечує товарообмін сільськогосподарської продукції на засадах ринкової економіки (28, с. 220).

В економічній літературі використовується також дефініція "економічне середовище ", що є складовою ринкового середовища. Так, П.Т. Саблук пише: "...необхідно створити сприятливе економічне середовище, стабільні правила гри на ринку для всіх господарюючих суб'єктів АПК. Йдеться про запровадження сприятливої цінової політики, стимулюючого оподаткування,

фінансово-кредитного забезпечення, створення ринку сільськогосподарської продукції, матеріально-технічних ресурсів, відповідної ринкової інфраструктури, захист вітчизняної продукції та доступ її до зовнішніх ринків" ( 21, с. 17-21).

На нашу думку, тут викладена майже повністю структура ринкового середовища, власне економічна його основа: "правила гри", структурні складові, розвинуті предметні та ієрархічні ринки та ринкова інфраструктура. Відсутня лише політична та соціальна основа, яка теж має відношення до роздержавлення й приватизації, формування та структуризації власності за власниками, організації і функціонування-різних господарюючих структур (форм господарювання).

Саме політика формує чітку мету й приорітети в структурі народного господарства, в тому числі й в системі АПК. У даному визначенні в певній мірі окреслена економічна сутність ринкового середовища аграрно-продовольчого сектора. Проте, на нашу думку, поняття "ринкове середовище" охоплює більш широке коло явищ і процесів, чим багате життя суспільства і розвиток ринкової економіки.

Ринок незалежно від своєї предметності, ієрархії, соціально-економічної значимості формується в певному часовому і просторовому вимірах. Отже, його функціонування як інституціональної структури, визначається системою факторів, що на даний час створені політичними, економічними та соціально-історичними умовами розвитку суспільства.

Вважається, і небезпідставно, що багато проблем сільського господарства зумовлені крупними політичними помилками та прорахунками у відношенні до селянства, які були допущені в різні періоди нашої історії (28, с. 29). Політичні акції держави, а саме: денаціоналізація засобів виробництва й створення різних форм власності, роздержавлення й приватизація землі сприяють формуванню різноукладної економіки, рівноправного розвитку господарсько-виробничих структур на засадах підприємництва й конкуренції, створюють передумови кооперування на селі в різних формах і напрямках.

Політичні умови визначають пріоритетність розвитку тієї чи іншої галузі, отже, структурну побудову народного господарства, в тому числі й аграрно- промислового комплексу, його продуктових підкомплексів, створення обсягів ринкових ресурсів (у тому числі й експортних) тих чи інших товарів і продуктів, їх конкурентоспроможність, захищеність від експансії. Від політичного клімату в країні залежить прийняття чи неприйняття тих чи інших правових документів - законів, постанов, указів тощо, які регулюють економічні явища суспільного розвитку держави. Саме політичний фактор сприяє створенню умов для використання дії об'єктивних економічних законів, а саме: закону вартості й товарно-грошових відносин, балансу попиту й пропозиції, конкуренції, кон'юнктури виробництва та інше. "Життя нам переконливо доводить неспроможність суто економічної, рднофакторної ідеології трансформаційного процесу. І справа не лише у комплексному підході до вирішення політичних питань - системи влади, державного адміністративного устрою, розвитку соціальної сфери, регіональної проблематики тощо. Йдеться про врахування того, що рух у напрямку реформ неможливий без створення відповідної сприятливої політики атмосфери в державі, досягнення в суспільстві політичної злагоди щодо змісту наступного етапу економічного розвитку, довіри людей. Нам потрібно визнати, що ми дійшли межі, за якою подальше поглиблення реформ без такої серйозної суспільно-політичної підтримки стає просто неможливим" (ЗО). ^,т ***" ,

Політичні умови, що формують зміст та сутність форм і відносин власності, взаємопов'язані з економічними й соціальними умовами, які визначаються податковою, кредитно-фінансовою й економічною політикою держави та її регулюючої ролі у формуванні економічних процесів, як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.

Отже, політичні умови мають великий вплив на економічну основу господарювання і соціальний стан суспільства, формування інвестиційного клімату й ринкової інфраструктури в державі, платоспроможний рівень населення

й господарюючих структур, становлення господаря. Політичні, економічні й соціальні умови взаємозалежні і складають важливий блок створюваного ринкового середовища.

Соціальні умови, у звичному їх розумінні, - це можливість забезпечення різноманітних інтересів і потреб людей у сфері суспільного буття - праці, освіти, культури, охорони здоров'я, комунально-побутових умов, відпочинку, у вихованні дітей. їх стан визначає формування інтелекту країни, демографічні явища, розвиток соціальної інфраструктури, рівень відтворюваності трудових ресурсів на селі і проблема робочої сили. Разом з тим соціальні умови залежать від рівня розвитку економіки, базуються на основі створених у матеріальному виробництві ресурсах і мають відчутний зворотній вплив. Отже, соціальні умови безпосередньо залежать від економічних, формуючи важливу складову ринкового середовища - соціально-побутову інфраструктуру, як один із важливих елементів ринкової інфраструктури.

Формування ринкового середовища має також просторовий характер в залежності від того, які ринки за ієрархією, формою чи напрямом воно обслуговує.

У статті 13 Конституції України задекларовано: "Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності, господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності, рівні перед законом". (104, с.7). Отже, функції по захисту прав та свобод своїх громадян бере на себе держава. На основі Конституції України в нашій державі має бути відпрацьована українська модель розвитку ринкової економіки. В ній мають бути враховані ідеї гуманізації суспільства, розвиток науково-технічного прогресу, менталітет українського народу, розвиток демократизації всіх сторін життя та глобалізації розвитку суспільних відносин.

На соціальну складову реформ, їх взамозалежність від рівня розвитку суспільства, сприйняття ним процесу реформування економіки та необхідність участі населення своїми заощадженнями у проведенні реформ, визначення ролі

і місця соціальних чинників економічного зростання, наголошували учасники круглого столу на тему: "Обговорення моделі економічного зростання". Досить критично і небезпідставно було дано оцінку перших років реформування економіки України такими політологами і економістами І.Лукіновим, М.Павловським, В.Юрчишиним, П.Саблуком.

Зокрема, М.Павловський вважає головною помилкою перших кроків реформ в Україні те, що вони розпочинались без визначеної мети, безсистемно, без формування економічної політики, без урахування національних інтересів держави... Держава повністю відлучилась від регулювання економікою (7, с.39- 40). ¥ *>**^ґ

Другою причиною називається та, що "головним завданням реформ була розбудова не фундаменту будь-якої, в тому числі й ринкової, економічної системи - власного виробництва, а незалежний розвиток її надбудов: фінансово-кредитної інфраструктури (банки, біржі), торгівлі, сфери послуг, але і це не в інтересах власного виробника, а країн - експортерів... Приватизація, що проводилася заради приватизації не могла бути ефективною не тільки через відсутність ефективного власника, а в першу чергу, через відсутність економічної політики".

Третя причина - це "відірваність грошово-фінансової системи і, зокрема банківської, від потреб розвитку власного виробництва, первісне накопичення капіталу не за рахунок праці, а за рахунок перерозподілу багатства держави, створення умов не для цивілізованих ринкових механізмів, а для економічних парадоксів типу "нового посередника та підприємця, зацікавленого не в сприянні виробництва України, а в представленні інтересів іноземних фірм на терені України, тобто поглинанні ринку України "...

Четверта причина - вибір за основні засоби прискорення реформ методів "шокової терапії" та трифазної „ послідовної схеми стратегії економічного розвитку Джона Сакса : стабілізація (3-5 років), + розвиток (10-15років) + структурна зміна економіки (20 років) при невиваженій, беззастережній політиці

лібералізації зовнішньо-економічної діяльності. Це стало головним гальмом становленню ринкової інфраструктури в Україні "...

П'ята причина - керівники держави, політичні лідери випустили із своїх рук кермо управління політикою та економікою (7, с. 39-40).

Фінансово-економічний стан людини, її соціальний статус в суспільстві та державі має визначатися її власністю та правом на результати своєї праці. Держава, відповідно до своєї соціально-класової природи та інших особливостей, за допомогою нормативно-правових засобів "фіксує право" на працю та власність, захищає їх від небажаних змін і порушень встановленого правопорядку, стимулює або обмежує розвиток товарного виробництва.

В Україні створюється певна законодавча база розвитку різних форм власності на майно і землю, організації ефективних господарських структур на новій економічній основі - приватній власності на землю і майно, формування виробничих відносин на основі розвитку рівноправних форм власності. Здійснення в Україні економічної реформи у зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин було започатковано Постановою Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року "Про земельну реформу". Завданням цієї реформи передбачалось перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель" (31, с. 100). Основні положення реформування АПК визначені Законами України: "Про форми власності на землю" (1992), "Про підприємства в Україні" (1991), "Про підприємництво" (1991), "Про господарські товариства"(1991). "Про селянське (фермерське) господарство"(1992), "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" (1990), "Про колективне сільськогосподарське підприємство"(1992); Укази Президента України: "Про невідкладні заходи по забезпеченню громадян земельними

ділянками", "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (1994).

На формування ринкового середовища, а саме : створення умов для рівноправного розвитку різних форм власності та господарювання на землі, вільного їх вибору громадянами України, створення економічних умов розвитку ринку, направлені також Укази Президента України: "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (1994р.), "Про порядок пакування земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (1995р.), Закони України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (1996 р.) та "Про внесення змін до закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (1997) визначаються особливості правового регулювання приватизації державного майна в АПК. Вона здійснюється шляхом перетворення підприємств харчової промисловості, які переробляють сільськогосподарську продукцію, підприємств борошномельної, круп'яної та комбікормової промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових торговельних, інших несільськогосподарських підприємств та організацій аграрно-промислового комплесу, які надають послуги

сільськогосподарським товаровиробникам, у відкриті акціонерні товариства. При цьому зберігається їх профільність, технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій (ЗО, с. 198-204).

Закон України "Про плату за землю" (1996) з внесеними змінами і доповненнями визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників- та контроль за правильність обчислення і справляння земельного податку (30, с. 190-197).

Закон України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р. встановлює правові основи орендаря й орендодавця щодо володіння і користування

земельною ділянкою для господарського використання на обумовлений строк (31, с. 183-189).

Разом з тим спеціалісти Гарвардського університету, провівши відповідні дослідження, констатують, що Україна завершила процес переходу до нового типу економіки, який не є ринковим. Тобто, йдеться про віртуальну економіку, олігархічний соціалізм, постсоціалістичну гібридну економіку (31).

Незавершеність вирішення питань реформування відносин власності та земельних відносин стримує підприємницьку діяльність, процеси інвестування виробництва, доступного банківського кредитування. Проте зараз

спостерігається відчуженість банківської системи від економічних реалій, що також знаходить своє пояснення, щ w

Професор М.Савлук та О.Сугоняко (президент Асоціації українських банків) вважають, що основними передумовами зростання банківського кредитування економіки є :

• наявність у комерційних банках достатніх кредитних ресурсів;

• реальний попит на банківський кредит з боку господарюючих суб'єктів;

• існування організаційно-правового механізму захисту інтересів банків-кредиторів;

• забезпечення доходності за кредитними операціями банків на рівні, достатньому для підтримання їхньої належної прибутковості (32). Проте за думкою цих економістів такі передумови ще не сформовані. Так, враховуючи ряд причин, що зумовили слаборозвинутість грошового ринку "...банкам залишався вужчий сектор для формування своїх ресурсів. В 1996 - 1997 pp. ця тенденція ще більше посилилася завдяки випереджаючому зростанню готівки в позабанківському обігу. Лише в 1998 р. темпи зростання готівки помітно знизилися, що й спричинило прискорення темпів зростання ресурсної бази банків"

Друга передумова банківського кредитування, а саме "фінансовий стан суб'єктів легального сектора економіки неухильно погіршується і комерційним

банкам дедалі важче знайти надійного, кредитоспроможного позичальника". Це явище є причиною високої ціни кредитів. Дійсно в 1998 році лише 11,7% колективних господарств були прибутковими. Але вони не всі можуть сплатити високий відсоток за кредитні ресурси. Саме тому за 1998-1999 pp. із усіх кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання України, лише 3 відсотки припадає на сільське господарство ( 33, с. 8).

Третя передумова, а саме: організаційно-правовий механізм захисту інтересів банків-кредиторів не враховує інтересів банків. Вважаються недосконалими "Закон про заставу" і "Закон про банкрутство", не забезпечується належна прибутковість кредитних операцій. Зважаючи на викладене в даній ситуації, аграрний продовольчий сектор економіки найближчим часом не матиме вітчизняних дешевих кредитних ресурсів, які є основним джерелом залучення коштів в АПК. Тому, на думку академіка УААН Саблука П.Т.: "На початковому ejani доцільна цілеспрямована державна програма удешевлення комерційних кредитів сільським товаровиробникам, які здатні забезпечувати розрахункову і заявлену ефективність на повернення позичкових коштів з урахуванням узаконеної платності" ( 21, с. 45).

Складовими процесу економічної модернізації є сучасна структура економіки, розвиток внутрішнього ринку та національний капітал. Але не може бути довільного вибору структури економіки: існують галузі, які своїми об'єктивними конкурентними перевагами займають домінуючі позиції як щодо внутрішнього, так і щодо зовнішнього ринків (34), найбільш важливою з цих галузей, на нашу думку, є аграрно-промислова сфера .

Указ Президента України від 3 грудня 1999 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" направлений на забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності відповідно до Конституції України. Указом передбачається здійснення комплексу організаційних заходів щодо реформування колективних

■ ■ ■ ■ ■

сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно, окреслені час (грудень 1999 р. - квітень 2000 р.) та шляхи реформування. Для активізації даного процесу гарантується забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу зі своїх підприємств з земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств,

сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. Указом окреслені шляхи підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств, прискорення формування необхідної інфраструктури аграрного ринку, в тому числі аграрних бірж, оптових ринків, агроторгових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних кооперативів, підприємств фірмової торгівлі тощо.

Важливим в Указі є те, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою. Означений Указ є важливим документом, що має прискорити розробку й прийняття в установленому порядку нормативно-правових актів та формування ринкової інфраструктури - важливих складових ринкового середовища. На нашу думку в Україні активізуються умови для прискорення відпрацювання механізму економічних відносин і, зокрема, відносин власності (30, с. 285 - 286).

При реструктуризації колективних господарств сільські трудівники отримали право самостійного вибору форми ведення господарства, організації праці та виробництва. Світовий досвід має напрацьовані, різноманітні за формою господарювання, різні за формою відносин власності і організації виробництва та рівнем протекціонізму держави, аграрні або аграрно- промислові підприємницькі структури в тій чи іншій країні. Це зумовлюється природно-економічними, географічними, етнічними, історичними,

національними, соціально-економічними факторами, що є визначальними природи і інтенсивності праці, трудових звичок і нахилів, співвідношення галузей і структури виробництва, раціональних розмірів господарства та їх виробничих напрямків й типів, рівня спеціалізації і концентрації виробництва, розмірів капіталу та його структуризації, структури та відносин власності.

Для України, її окремих регіонів наведені фактори мають певне місце, значення для створення різноманітних організаційних форм господарювання та підприємницьких структур з економічними відносинами, що грунтуються на відносинах різних форм власності і її структуризації за власниками. Позитивні тенденції в реформуванні АПК проявляються також в тому, що останнім часом владні структури наголошують на необхідності розвивати власне виробництво. Система економічних законів, указів дала можливість знизити податкове навантаження вдвічі, крім того, на десять років реструктуризовано податкову заборгованість, списано штрафні санкції, виплачені дотації за реалізоване молоко і м'ясо. Це дозволило в 1999 році надати селу фінансову підтримку на 4,7 млрд. гривень та в більшості галузей АПК стабілізувати позитивні зрушення ( 35, с.З).

Прагнучи удосконалити податкову політику, в грудні 1998 року було прийнято Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок для сільськогосподарських товаровиробників". Основними чинниками введення цього закону були: стимулювання ефективного виробництва, обов'язковість сплати податку, спрощеність ведення бухгалтерської та податкової звітності, простота розрахунку та можливість контролю. Прийняттю Закону передувало проведення протягом 1998 року експерименту в Глобинському районі Полтавської області, Старобешевському районі Донецької та Ужгородському районі Закарпатської областей. Згідно Закону об'єктом оподаткування є земля. Податкова ставка встановлюється раз на рік на основі грошової оцінки землі. її можна сплачувати за бажанням товаровиробника в грошовій або натуральній формі. Проте в умовах відсутності ринку землі, незавершеності і

недосконалості фінансово-кредитної політики, диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислові та матеріально-технічні засоби виробництва реальна оцінка землі в кожному окремо господарстві може виявитись іншою.

Потребує зусиль напрацювання нормативно-правової бази для подолання диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію й матеріально-технічних ресурсів для її виробництва, забезпечення державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції!', відпрацювання стимулюючого механізму відносин власності на засоби виробництва та результати праці; формування збалансованого за структурою і обсягами аграрно-промислового виробництва на основі інноваційних процесів, інтенсифікації, інтеграції, спеціалізації. Всі названі складові становлять економічний блок і є невід'ємною частиною ринкового середовища.

Уряд своєю Постановою від 3 грудня 1999 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" визначив шляхи розв'язання вищевказаних проблем.

Функції державного централізованого забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами значною мірою здійснюватимуться місцевими владними структурами і господарськими органами. На першому етапі уряд передає у відання регіонів матеріально-фінансові ресурси, які

сільгосппідприємства заборгували державі. Але ж не дає при цьому рекомендацій, як більшості збиткових господарств ці ресурси повернути. При цьому уряд розробляє та запроваджує систему здешевлення потрібних сільському господарству матеріально-технічних ресурсів та зустрічного постачання їх видів для державних потреб.

У 2000 році Державному комітетові по матеріальних резервах виділяється 2 млн.т вітчизняної нафти з наступною реалізацією продуктів її переробки товаровиробникам. Реалізація їх буде здійснюватись за

пільговими цінами або в обмін на потрібне для закладання до державного

резерву продовольство. Крім цього, ^.передбачається надати можливість регіонам організувати на пільгових умовах закупівлю 2 млн. тонн нафти для переробки на вітчизняних підприємствах і реалізації нафтопродуктів товаровиробникам. Умови їх реалізації також ринкові: або за наявності попередньої оплати, або через товарні біржі шляхом укладення біржових угод на зустрічне постачання продовольства для задоволення регіональних потреб.

Уряд запроваджує механізм здешевлення виготовлення мінеральних добрив на вітчизняних підприємствах в стартових обсягах 500 млн. гривень. Проблему переоснащення сільського "господарства сучасною технікою передбачається вирішувати шляхом створення машино-технологічних станцій за рахунок державного лізингового фонду. На перший план виступають такі проблеми, як реалізація відносин власності на землю, засоби виробництва, результати праці.

Закон України "Про державне регулювання імпорту

сільськогосподарської продукції" (1997) встановлює порядок тарифного і нетарифного регулювання імпорту сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки для створення рівних умов конкуренції між продукцією вітчизняного виробництва та продукцією нерезидентів, а також деякі методи цінової підтримки сільськогосподарських товаровиробників України.

Стаття 5 цього закону направлена на захист прав власності на сільськогосподарську продукцію, прав на вільний вибір переробників та покупців сільськогосподарської продукції. З метою запобігання створення штучного дефіциту сільськогосподарської продукції в Україні та

спекулятивного збільшення цін на продукти першої необхідності забороняється введення обмежень на вільне переміщення сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва на «всій ш території України, визначення

сільськогосподарському товаровиробнику конкретних переробників або споживачів, а також встановлення мінімальних цін їх реалізації (продажу).

Доходи Державного бюджету України, отримані внаслідок запровадження цього закону, спрямовуються на фінансування програм з цінової підтримки сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва (36).

Розпорядженням Президента України від 17 травня 1999 року "Про заходи щодо внутрішнього ринку імпортної сільськогосподарської продукції", що направлене на посилення захисту внутрішнього ринку і підтримки вітчизняних товаровиробників, Кабінету Міністрів України намічено серед інших завдань активізувати роботу, пов'язану із застосуванням норм законів України щодо антидемпінгових, спеціальних та компенсаційних заходів для захисту економічних інтересів вітчизняних товаровиробників

сільськогосподарської продукції та продовольства.

У вітчизняній економіці намітились певні зрушення щодо адаптації підприємств до ринкової кон'юнктури, зростання реальних доходів населення, розширення його платоспроможного попиту. Спостерігається розширення місткості національного ринку, зниження бартеризації з 42% до 33% у промисловості (31, с. 6).

Зовнішньоекономічна кон'юнктура вітчизняної економіки свідчить про її значну інтеграцію у світову систему економічних зв'язків. Зокрема, ми вже маємо позитивне сальдо торговельного балансу, нарощування експортних операцій.

Для прояву і активізації дії названих чинників необхідне створення ринкової інфраструктури, яка є однією із складових ринкового середовища і об'єднуючою ланкою в загальному кругообороті товарів і капіталу (11, с. 6-7).

Виходячи з сутності ринкового середовища та означених його характеристик, випливає структурна його побудова, яка в залежності від ієрархії ринків має певні форми й функціональну направленість.

На основі схеми формування ринкового середовища цукробурякового виробництва (37, с. 23) ми зробили спробу окреслити основні контури ринкового середовища ринку цукру на макрорівні (Рис. 1.1).

■■■-,

_"•*чйч

«*%#«*

^ економічні і соц_іаі1 **° ^дя. соціальна ли1^Ьн*

**«*в інфрастрУ^*

Схема формування ринкового середовища товарної продукції цукробурякового виробництва

Вивчення літературних джерел та наші узагальнення дають підстави до висновку, що ринкове середовище - це «сукупність системоутворюючих умов: природно-кліматичних, політичних, організаційно-правових, економічних, соціально-демографічних, науково-технічних, в яких функціонують і розвиваються системи ринків всіх рівнів, форм і соціально-економічного направлення незалежно від того, які верстви населення чи промислові, аграрно-промислові комплекси (підкомплекси) вони обслуговують. Тому що в економіці, як і безпосередньо в природі, всі явища мають взаємозв'язок і взаємодію і розвиваються на основі дії законів природи і об'єктивних економічних законів.

Ринкове середовище як соціально-економічна категорія являє собою багатовекторну ієрархічну систему, що охоплює комплекс процесів і явищ всіх без винятку аспектів розвитку товарного виробництва та формування ринкової економіки. Сукупність процесів, що передують ефективному формуванню і розвитку ринкового середовища в аграрно-промисловій сфері, можна сконцентрувати за такими напрямами: природно-кліматичні процеси, що проходять в природному середовищі під впливом діяльності людини, в тому числі і в сільському господарстві, безпосередньо впливаючи на стан його розвитку та екологічну безпеку; політико-економічні, що визначають аграрно-продовольчу політику і пріоритетність розвитку аграрного сектора в економіці народного господарства; правові, що законодавчими та іншими нормативно-правовими актами й положеннями забезпечують незворотність формування ринкової економіки, права і відносини власності; економічні, що визначають правила і механізми регулювання розвитку ринку, в тому числі й аграрно-продовольчого; соціальні, що забезпечують у всіх без винятку сферах життєдіяльності людини і розвитку суспільства, всі їх складові. Всі ці процеси розвиваються за своїми законами, але вони взаємопов'язані, доповнюють або збіднюють один одного, розвивають або стримують формування*'ефективного ринкового середовища, впливаючи на розвиток товарного виробництва.