1. Сутність, етапи розвитку та форми глобалізації

Цілком об’єктивним є виникнення та формування в останнє десятиліття минулого століття нової галузі наукового знання, яка отримала назву “глобалістика”[4]. Вона намагається систематизувати і узагальнено представити сукупність досліджень з даної проблематики. Глобалізація як одна з самих молодих соціологічних конструкцій потребує ґрунтовного її осмислення щодо всіх галузей життєдіяльності людської спільноти. В науковий обіг термін “глобалізація” був введений Р.Робертсоном, який вперше його застосував в 1983р.; в 1985р. він дав детальне його тлумачення, а в 1992р. виклав основи цієї концепції у спеціальному дослідженні.

Відомий російський економіст-міжнародник В. Кузнецов словом «глобалізація» позначив злиття ринків окремих товарів, що виробляються великими багатонаціональними корпораціями. З часом головним пропагандистом цього терміну став консультант Гарвардської школи бізнесу японець К. Ома, який опублікував у 1990 році книгу «Мир без границ» [5].

Українські вчені О.Г. Білорус, А.М. Поручник та Д.Г. Лук’яненко сформували структуризацію глобалізаційного процессу і виявили, що в основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці й капіталу [дод. А]. Професор О. Г. Білорус підкреслює, що вперше зіткнувся з терміном «глобалізація» під час наукового стажування в Гарвардському університеті, коли у світі дійшли висновку, що більшість країн будує свою економіку на принципах традиційної ринкової системи. Виникло розуміння того, що глобалізація може привести до всесвітньої монополізації ринків [10].

На думку В. Власова, «Глобалізація – це безперервна, безмежна інтеграція ринків, національних держав і технологій, яка сприяє руху індивідуумів, корпорацій і національних держав до світового співтовариства і зворотній його рух до індивідуумів, корпорацій і до націй-держав. Кінцевою метою цього процесу є вільна ринкова економіка – чим більш ризикованими будуть ринкові сили, тим більш ефективною і процвітаючою буде економіка»[7]. Інша невелика група дослідників вважає, що глобалізація – це незрозуміле явище як таке. Наприклад, за визначенням західного фахівця з глобалістики У. Макбрайда, «Глобализация – слово со многими значениями, которое было очень трудно определить» [8].

Сьогодні більшість учених погоджується, що глобалізація розпочалася з великих географічних відкриттів 16 століття, створення перших чартерних компаній, які стали організаторами виробництва та обміну у всесвітньому масштабі, перших міжнародних угод. Можна виділити три етапи формування глобалізації.

Перший етап глобалізації тривав три століття. Його особливістю в економічній сфері було домінування сільського господарства, а також видобувного і сировинного виробництва, ручна праця і використання земельних ресурсів як основного засобу виробництва, залежність від природних умов зумовлювали повільні темпи економічного зростання, низьку ефективність виробництва і незначні відмінності в рівні життя населення різних країн.

Другий етап глобалізації був зумовлений промисловою революцією (запровадження механізації праці, винайдення парового двигуна, розвиток електротехнічного і важкого машинобудування). Застосування нових засобів виробництва сприяло появі нової галузі виробництва – індустрії, соціальної революції – виникненню капіталізму. Новий спосіб виробництва змінив форми організації господарювання, власності, управління, стимулювання. Усе це прискорило розвиток вторинної економіки - переробної промисловості, машинобудування, сприяло зростанню обсягу виробництва товарів, послуг, доходів і водночас зумовило поділ країн на індустріально розвинені та нерозвинені . Відповідно поглибилися процеси диференціації в економічному, соціальному, культурному розвитку цих країн.

(Зробити загал. табл. Етапи розвитку з колонками Період, Характеристика… Використайте різні підходи з http://journals.uran.ua/jiep/article/download/27435/24628, С.8 з книги Кальченко Глобальна економіка… у вкладенні) Третій етап глобалізації розпочався у 70-х роках 20-го століття. В його основі лежать революційні зміни в науково-технологічній, транспортно-комунікаційній, інформаційній сферах. Спеціалісти вважають, що на основі сучасної науково-технічної революції відбувається заміна індустріального способу виробництва постіндустріальним. Головними ознаками останнього є саморегульовані і само відтворювані виробничі процеси. Для технологічного базису цього типу суспільного виробництва характерні такі компоненти:

1. Повна, комплексна автоматизація виробничих процесів, насамперед в промисловості

2. Розвиток біотехнологій, що дав змогу створювати такі форми життя, яких у природі не існує (транс генна модифікація);

3. Використання нових видів енергії. Основні джерела енергії, які нині широко використовуються – вугілля, нафта і природний газ – є вичерпними, тому триває пошук альтернативних джерел. Ними можуть бути термоядерна,сонячна енергія тощо [8].

Триває процес перенесення високих технологій зі сфери виробництва у сферу інформації, рекреації, страхування, охорони здоровя та ін.. Водночас відбуваються процеси демократизації суспільства, зростає соціальна захищеність населення. Усе це свідчить про створення нового постіндустріального суспільства.

Основними формами прояву (ознаками) глобалізації виступають:

- інтенсифікація та зростання масштабів міжнародної торгівлі товарами і послугами;

- фінансова глобалізація - зростаюча єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

- поглиблення інтернаціоналізації виробництва, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

- інтенсифікація руху та зростання масштабів міжнародної трудової міграції;

- інтенсифікація регіональних інтеграційних процесів;

- формування глобальної інфраструктури;

- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

- уніфікація стандартів, цінностей, принципів функціонування економічних систем різних рівнів. (Зробити рис. форм за рівнем глобалізації від меншого до максимального)

Ці форми прояву глобалізації мають специфіку для різних рівнів господарювання:

• на рівні окремої компанії залученість до глобалізаційних процесів визначається ступенем її участі в експорті та імпорті товарів, капіталу, технологій, географією одержаних доходів та розміщених активів;

• на рівні галузі включення до глобалізаційних процесів визначається її порівняльною конкурентоспроможністю: чим більш глобалізованою є галузь, тим більше переваг отримують її компанії від запроваджених технологій, удосконалень виробничого процесу, фабричної марки; глобалізовані галузі (передусім галузі промисловості) починають домінувати на відповідних ринках, а глобальні компанії (їх структурні складові) координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї ділової активності;

• на рівні окремої країни глобалізація характеризується ступенем інтегрованості національної економіки у глобальну економіку, показниками якої слугують співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП країни, обсяги прямих та портфельних інвестицій, які спрямовуються в економіку країни і здійснюються нею за кордоном; потоки роялті, пов'язані з трансфером технологій в країну та з країни та ін.;

• на рівні міжнародної економіки рівень глобалізації визначається ступенем взаємозалежності її суб'єктів, який відображають постійно зростаючі обсяги міжнародної торгівлі, міжнародного виробництва, фінансових, інвестиційних та інноваційних потоків та ін.

Для більш детального аналізу рівня глобалізації було проаналізовано індекс рівня глобалізації провідних країн світу у було створено КОФ Індекс глобалізації, Індекс рівня глобалізації країн світу був створений у 2002 році при Швейцарському економічному інституті ( KOF Швейцарії економічний інститут ) за участю Федерального Швейцарського технологічного інституту (Швейцарський федеральний технологічний інститут). Індекс позиціонується як комбінований показник , який дозволяє оцінити масштаб інтеграції тієї чи іншої країни у світовий простір і порівняти різні країни за його компонентами [12].

Автори проекту визначають глобалізацію як процес , який руйнує національні кордони , інтегрує національні економіки , культури , технології та управління , а також виробляє складні відносини і взаємозв'язки , опосередковані через різноманітні потоки , що включають людей , капітали , ідеї і так далі. У зв'язку з цим Індекс включає в себе змінні , що вимірюють економічні , соціальні та політичні аспекти глобалізації .

Всі країни , досліджувані в рамках Індексу , оцінюються за 24 показниками , об'єднаними у три основні групи глобальної інтеграції :

Економічна глобалізація - обсяг міжнародної торгівлі , рівень міжнародної ділової активності , торговельні потоки , міжнародні інвестиції , тарифна політика , обмеження і податки на міжнародну торгівлю , і так далі.

Соціальна глобалізація - рівень культурної інтеграції , відсоток іноземного населення , міжнародний туризм , міжнародні особисті контакти , обсяг телефонного трафіку , поштових відправлень , транскордонних грошових переказів , інформаційні потоки , розвиток інформаційно- комунікаційної інфраструктури , і так далі.

 Політична глобалізація - членство держав у міжнародних організаціях , участь у міжнародних місіях (включаючи місії ООН) , ратифікація міжнародних багатосторонніх договорів , кількість посольств та інших іноземних представництв в країні , і так далі.

Індекс рівня глобалізації обчислюється як сума зазначених складових з ваговими коефіцієнтами 36 % , 39 % і 25 % , відповідно. Для всіх країн , охоплених даним дослідженням , складається рейтинг за Індексом глобалізації , який вказує їх місце серед інших досліджуваних держав.

Джерелами інформації при побудові Індексу служать спеціалізовані бази даних Світового банку , Міжнародного Валютного Фонду , Організації Об'єднаних Націй , Міжнародного телекомунікаційного союзу , інших міжнародних організацій та статистичних інститутів [12].