1. Сучасне поняття національної безпеки

Поняття “безпека” (міжнародна, регіональна, національна) наприкінці ХХ ст. почало за обсягом суттєво розширюватися. Це обумовлене:

- глобалізацією,

- масштабним введенням у соціальну практику досягнень науково-технічної /технологічної революції

- та ін.,

що призвело до значного збільшення кількості й якості різноманітних загроз, викликів та ризиків, з якими стикається людство. Отже осмисленню підлягають особливості сучасних засобів гарантування безпеки.

Зокрема, дедалі помітнішою стає тенденція набуття внутрішніми конфліктами статусу домінуючих.

Причинами цього феномену є загострення національних (етнічних), релігійних проблем, ускладнення соціально-економічних та політичних процесів у суспільствах, протиріччя між провідними акторами міжнародної політики тощо, що призводить до збільшення кількості конфліктів усередині держав.

За підрахунками К. Холсті, протягом п’ятдесяти років по закінченню Другої світової війни (1945 – 1995 рр.) серед усіх воєн (збройних конфліктів) на планеті 72% мали внутрішній характер. Сьогодні зазначений показник ще більший. Це неминуче призводить до радикального зростання масштабів та інтенсивності залучення міжнародної спільноти до розв’язання проблем внутрішніх конфліктів (Афганістан, Ірак, Сомалі, Косово, Лівія та ін.).

Водночас, за нових умов та процесів, які відбуваються у системі міжнародної безпеки, все більш визначальною стає роль невловимих, невідчутних і розпорошених загроз або поява нових ризиків та викликів. Наприклад, питання енергетичної безпеки для більшості країн Європейського Союзу набуло актуальності у 2007-2008 рр. і стало невід’ємною складовою стратегій національної безпеки. Це відбувалося у загальному контексті «розмиття» поняття «безпека», яке розпочалося, за оцінками експертів, у 1980-х рр.

Саме з того часу почали з’являтися нові концепції, урізноманітнилися об’єкти безпеки (зокрема, безпека людини, соціальної групи, фізичної інфраструктури та ін.), поступово розширився спектр загроз:

• безпека довкілля,

• зміна клімату,

• кібербезпека,

• тероризм

• тощо

та поширилися форми відповіді (невійськові колективні дії, народна дипломатія, діяльність неурядових організацій).

Нове розуміння безпеки відрізняється від його традиційного тлумачення такими показниками.

1. Об’єкт аналізу. У класичних школах центром аналізу виступає виключно держава, що не дозволяє розглянути зміст загроз конкретним особам, соціальним групам, які досить часто постають жертвами держави. Модерні підходи враховують безпеку людини, що дозволяє проаналізувати шкоду, яку може спричинити держава своїм громадянам. Незважаючи на те, що захист держави надзвичайно важливий для кожного громадянина, це не є достатньою гарантією його індивідуального благополуччя.

2. Характер загрози. Традиціоналісти акцентують увагу на зовнішньому характері загрози. Оскільки фокусом аналізу виступає держава, реальною є загроза, що виходить від іншої держави, і нехтуються загрози, що виникають зсередини держави (політичні репресії, громадянські війни, заворушення, поляризація та радикалізація суспільства, зростання невдоволення, протести та ін.). Сьогодні людство стурбоване дискримінацією, невмотивованим насильством, нелегальною імміграцією, розповсюдженням наркотиків, організованою злочинністю, природними катаклізмами, погіршенням довкілля, енергетичними, продовольчими проблемами тощо. Нові дослідження у сфері безпеки розглядають увесь спектр загроз, звідкіля б вони не виходили, і не обмежуються темою міждержавного насильства.

3. Урахування довгострокових потенційних загроз. Класичні погляди щодо безпеки неспроможні зосередитися на довгострокових потенційних загрозах (ядерна енергетика, СНІД, пандемії, забруднення довкілля тощо). Модерні підходи вказують на розвиток таких спроможностей, оскільки невоєнні загрози можуть спричинити катастрофічні збитки не тільки на національному, але й регіональному і міжнародному рівнях.

4. Засоби реагування на загрози. Звичайні підходи оперують занадто вузьким арсеналом засобів реагування на загрози, як правило – нарощування військової могутності. Модерністи розглядають невійськові засоби на тлі всього спектру альтернатив.

Проте, критики модерних визначень висловлюють обґрунтовані зауваження. Зокрема, нові інтерпретатори безпеки фокусуються на безпеці людини, але її дуже важко визначити, як і межу між проблемами розвитку та безпеки індивіда. Відтак, при розробці й реалізації політики забезпечення безпеки (міжнародної, регіональної, національної) керівникам міжнародних організацій, державним діячам, експертам важко врахувати усі аспекти безпеки людини, тому всеохоплююча концепція втрачає аналітичну цінність. Без зрозумілих критеріїв специфікації загроз, проблема безпеки буде поширювати її зміст, але втрачатиме інтелектуальну логічність. Деякі фахівці пропонують повернутися до традиційних підходів і обмежити безпеку людини тільки тими загрозами, що включають насильство стосовно людей. Слід також брати до уваги ту обставину, що більшість нових загроз важко піддаються вимірюванню у розумінні їх реального впливу. Таким чином, вони мають скоріше потенційний, ніж реальний характер і це повинно бути враховано.

5. Розширення спектра невоєнних загроз, що тиражується засобами масової інформації, переконує суспільну думку в тому, що світ стає безпечнішим і в ньому зникає збройне насильство. Це призводить до недооцінки аналізу сучасних змін у агресивній природі анархічних держав. Як слушно зауважує О. Полтораков, суспільствознавчий компонент безпеки вже тривалий час розповсюджується зі сфери воєнно-політичної (переважно міжнародної) у суміжні – соціально-гуманітарні – сфери та галузі знань, а, передусім, в політологію, філософію, соціологію, психологію, етнополітологію, культурологію, лінгвістику. З академічного дискурсу безпека перейшла у сферу публічних дебатів на медіа-дискурс (журналістику) і навіть маркетинг (рекламу). Це надає їй більшої прозорості, привертає увагу суспільства, різних неурядових організацій та структур. Проте широке обговорення питань безпеки наражається на певні труднощі. Зокрема, в українській, як і в російській, мові важко розмежувати соціально-гуманітарне, або воєнно-політичне розуміння безпеки (security) та його природничо-технічне розуміння (safety), що, зазвичай, робиться у провідних країнах світу. Проте це не знімає з порядку денного активне залучення суспільства до напрацювання концептуальних документів у сфері національної безпеки, які б відповідали сучасним реаліям і надавали можливість гнучкої адаптації до швидких змін у безпековому середовищі.