3. Зміст стратегій національної безпеки окремих європейських країн.

Виходячи з вищезазначеного, необхідно більш детально розглянути зміст стратегій національної безпеки окремих європейських країн.

3.1. Діюча Біла книга безпеки Федеративної Республіки Німеччини і перспектив розвитку бундесверу була прийнята у 2006 р. Порівняльний аналіз з попередньою версією (1994 р.) дозволяє стверджувати: Німеччина схиляється до самого широкого розуміння безпеки і оборони, що враховує не тільки воєнні загрози, але й чинники соціально-економічного, екологічного, етнічного, інформаційного та іншого характеру, які здатні призвести до виникнення криз й конфліктів. Безпека ФРН повинна забезпечуватися у будь-якому місці планети, у тому числі з можливістю застосування сил бундесверу. До головних ризиків і загроз у Білій книзі 2006 р. віднесені міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, наявність криз і конфліктів у Європі та за її межами, інформаційна боротьба у різноманітних формах. Основоположними принципами при цьому виступають: спільне забезпечення безпеки, превентивність, широка безпека.

Наголошується, що боротьба з тероризмом має вестися комплексно і передбачати широкий спектр взаємопов’язаних заходів у контексті внутрішньої і зовнішньої політики (розкриття мереж терористів, блокування шляхів їх фінансування, розвідка, соціальні ініціативи, використання можливостей освітянських закладів тощо).

Починаючи з літа 2010 р., у країні все частіше лунають заклики переглянути існуючу Білу книгу. У проектах покращання системи національної безпеки Німеччини сьогодні наголошується на 8 головних загрозах і небезпеках: тероризм; енергетична залежність; міжнародна організована злочинність; розповсюдження зброї масового ураження; регіональні конфлікти; держави, що розпадаються; пандемії та інші міжнародні хвороби, що передаються контактним шляхом; наслідки зміни клімату. Особлива увага приділяється попереджуючим діям, а також необхідності зміцнення зв’язків з Європейським Союзом і НАТО. Підкреслена важливість покращання зовнішньої політики, захисту прав людини і напрацювання такої стратегії, яка б інтегрувала економічні, фінансові, наукові, освітянські проблеми, питання охорони довкілля та ін.

3.2. В Італійській Республіці немає стратегії національної безпеки у строгому розумінні цього слова. Існує декілька документів, які визначають безпеку у зовнішніх (військові) та внутрішніх (цивільні) вимірах. Зокрема, оборонна Біла книга була прийнята у 2002 р. і має, передусім, політичну цінність. В ній врахована нова ситуація, що склалася після 11 вересня 2001 р., але вона занадто деталізована. Документ містить понад 600 сторінок, де описані всі можливі сценарії розвитку подій, місії збройних сил тощо. Стратегічна концепція начальника оборонного штабу була прийнята у 2005 р. В ній враховуються концептуальні підходи НАТО та Європейської політики безпеки і оборони. У свою чергу міністерство закордонних справ розробило у 2008 р. документ щодо перспектив розвитку міжнародних відносин для Італії до 2020 р. з регулярним оновленням базових положень. В ньому найшли відображено питання енергетичної безпеки, економічної і фінансової політики, а також регіональні пріоритети (Балкани, Середземномор’я). Національна оборона Італії вибудовується не тільки з військових сценаріїв, але також враховує економічні, соціальні, фінансові, геополітичні питання. Однак 4 фундаментальних завдання збройних сил залишаються незмінними:

• захищати життєві інтереси нації проти можливої агресії, щоб зберегти територіальну цілісність, цілісність комунікацій, життя громадян;

• захищати євроатлантичний простір як члена НАТО;

• робити вагомий внесок у керуванні міжнародними кризами;

• зберігати вільні інститути, ефективно діяти у надзвичайних ситуаціях.

Керівництво країни вважає за необхідне використовувати військові інструменти у асиметричних конфліктах, а також у боротьбі з тероризмом, розповсюдженням зброї масового ураження. Крім цього на порядку денному стоять питання захисту довкілля, енергетичної безпеки, управління кризами, захисту людських прав і просування демократичних цінностей. Особливо необхідно відзначити активну участь Італії в проведенні різноманітних миротворчих операцій. Сьогодні італійські військовослужбовці перебувають у 21 країні світу у складі 33 місій (8 8320 особового складу). Це дев’яте місце серед країн ООН та четверте серед країн ЄС та НАТО.

3.3. Біла книга Французької Республіки зазначає п’ять головних функцій, які повинні забезпечуватися силами оборони і безпеки:

• знання і попередження;

• запобігання;

• стримання;

• захист

• інтервенцію.

Слід наголосити, що знання і попередження – це принципово нова стратегічна функція. Французи вважають, що знання – це перша лінія оборони у нестабільному світі, оскільки вони гарантують їхню традиційну автономність у прийнятті рішень і надають можливість Франції виявляти стратегічну ініціативу як в межах НАТО, так і ЄС. Наголос робиться на тому, що ядерне стримування залишається сутнісною концепцією національної безпеки, а захист французького населення і території є ядром стратегії. Проте підкреслюється, що роль та місце азіатських країн у міжнародних справах постійно і неухильно збільшується, і це потребує певної переоцінки зовнішньополітичних пріоритетів країни. Отже, не випадково, що Франція намагається значними темпами розвивати сили швидкого реагування (або сили втручання). Найближчими роками їх чисельність повинна становити 60 тис. військовослужбовців, які можуть брати участь у різноманітних операціях на термін до одного року на віддалених театрах воєнних дій з підтримкою авіації і флоту. Франція визначає чотири пріоритети у захисті європейців:

• посилення кооперації у боротьбі з тероризмом і організованою злочинністю;

• покращання можливостей захисту європейців;

• координація оборонних відомств проти кібератак;

• надійне і гарантоване забезпечення поставок енергії та стратегічної сировини.

Париж виступає за повноправну участь країни у структурах НАТО, але відстоює три принципи: повна незалежність ядерних сил, свобода у прийнятті рішень та неможливість для французьких збройних сил бути під командуванням НАТО у мирний час. З метою підсилення оборонного потенціалу, передбачається щорічно, починаючи з 2012 р., підвищувати військові витрати на 1% з урахуванням інфляції. Таким чином на оборону до 2020 р. (без урахування виплати пенсій) планується витратити 377 млрд. євро. Головними загрозами національній безпеці визначено наступні:

• тероризм;

• розповсюдження зброї масового ураження;

• балістичні ракети та ракети морського базування;

• атаки на інформаційні системи;

• кримінальні мережі, торгівля наркотиками, охорона здоров’я.

Для боротьби з ними у Франції у 2008 р. вперше створено новий орган – Раду оборони і національної безпеки.

3.4. Цікавий приклад потужної динаміки зміни пріоритетів в забезпеченні національної безпеки демонструє Об’єднане Королівство Велика Британія, оскільки між передостанньою та останньою версіями концептуальних документів минуло лише два з половиною років. Проте, світова фінансова криза 2008 р., тиск США, участь англійських експертів у роботі міжнародних конференцій і семінарів з питань безпеки змусили Лондон розпочати переосмислення нової ситуації, що склалася. Як стверджували фахівці стратегічних мозкових центрів, архітектура національної безпеки Великої Британії відтворювала практику, що сформувалася за останні два десятиліття, і змінилася мало. Відтак, у червні 2009 р. була здійснена перша значна ревізія стратегії 2008 р.

Почалися запеклі дискусії щодо напрямку подальшого руху. Насамперед, обговорювалися такі питання:

- важливість стратегії національної безпеки; - концептуальні засади національної стратегії; - ефективна практика, інструменти і чинники, що є вирішальними для успіху у побудові ефективної системи національної безпеки; - можливість запозичення передового досвіду інших країн та передачі його США; - очікувана еволюція системи стратегії.

В ході роботи уряду виникло чітке усвідомлення, що стратегія національної безпеки надає можливість прояснити загальний контекст для подальших дій. І найбільш важливим було вироблення спільної точки зору на такі питання, як тероризм, енергетична безпека, війна в Іраку, Афганістані тощо. При цьому був застосований підхід, коли у напрацюванні рекомендацій брав участь увесь уряд і предметом аналізу ставали усі можливі загрози. Слід, також, враховувати, що кожна країна має свою низку концепцій, умов та обмежень. Зокрема, Велика Британія, на відміну від США, працює у законодавчому полі ЄС. Лондон сприйняв широкий підхід до безпеки, де центром загроз виступає людина. Саме вона, її життя і захищеність були поставлені першим пріоритетом. Відтак, захист від загроз, попередження великих і значних небезпечних подій набувають доленосної важливості. Варто підкреслити, що оновлення підходу щодо безпеки робить більш щільним взаємозв’язок між загальним контекстом безпеки та особистістю.

Під час розробки стратегії національної безпеки березня 2008 р. виникло декілька запитань, навколо яких точилася дискусія: - наскільки сильною повинна бути стратегія; - чи повинна вона корелювати з моделлю США і наскільки; - чи повинна стратегія відбивати погляди на майбутнє, у напрямку цілей, чи демонструвати досягнення минулого. При цьому урядовці тяжіли до ретроспективного погляду, у той час як радники і вчені схилялися до підходу з огляду на перспективу, який і був прийнятий. Але на етапі уточнення і конкретизації стратегії національної безпеки виникла необхідність створення єдиного органу, який би опікувався питаннями національної безпеки. Отже, у травні 2010 р. у Великій Британії було створено Раду національної безпеки під головуванням прем’єр-міністра. Завдяки цьому вже у жовтні 2010 р. в Лондоні з’явилася нова версія стратегії національної безпеки. В ній застосований принципово новий підхід до визначення рівнів (класів) ризиків, в залежності від взаємодії двох параметрів за шкалою: низький – високий. Перший параметр стосується впливу (ефекту) того чи іншого ризику на безпеку та життєдіяльність людини, суспільства, держави. А другий – вказує на ймовірність актуалізації того чи іншого ризику. Таким чином, усі ризики були розбиті на три рівні (класи) відповідно до пріоритетності. \

До першого рівня (класу) увійшли наступні: - міжнародний тероризм, що впливає на Об’єднане Королівство його інтереси, і включає хімічну, біологічну, радіологічну та ядерну атаки терористів та/або значне підвищення рівня тероризму у Північній Ірландії; - ворожі атаки на кіберпростір Об’єднаного Королівства з боку інших держав та значний рівень кіберзлочинності; - великі катастрофи або природні катаклізми, які вимагають національного реагування, на кшталт морських правил, які зачіпають три і більше регіонів країни, або пандемії грипу; - міжнародні збройні конфлікти, які зачіпають Об’єднане Королівство, його союзників, інші держави та недержавних акторів.

Серед другого рівня (класу) ризиків визначаються такі: - напад на Об’єднане Королівство з боку інших держав або за їх дорученням, з використанням хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї; - ризик значної дестабілізації обстановки, повстань або громадянської війни, що створює умови для нападу з боку терористів на Об’єднане Королівство; - значне підвищення рівня організованої злочинності; - масштабні перебої з отриманням інформації, передачею та зберіганням її супутниками, що може бути викликано свідомою атакою іншої держави.

До третього рівня (класу) ризиків відносяться наступні: - широкомасштабний збройний напад на Об’єднане Королівство з боку іншої держави без використання зброї масового ураження, з фатальними наслідками та значними пошкодженнями інфраструктури країни; - значне підвищення активності терористів, організованих злочинців, нелегальних мігрантів та товарів, що проходять через кордони країни; - припинення (перебої) постачання нафти та газу або цінова нестабільність на них, що спричинені війною, значною подією, політичними заколотами або - обдуманими маніпуляціями з боку постачальників; - радіоактивне забруднення з цивільного об’єкта, що спричиняє негативні - наслідки в одному і більше регіонах країни; - напад якої-небудь держави на країну НАТО або ЄС, що потребує відповідної реакції Об’єднаного Королівства; - напад на території Співдружності як наслідок суперечностей щодо суверенітету або ширшого регіонального конфлікту; - короткочасне або середньострокове припинення постачання певних ресурсів (продукти харчування, мінерали тощо), які є важливими для країни.

Порівняння цих двох документів свідчить про те, що взаємозв’язок між національною та міжнародною безпекою стає все більш щільним, а взаємовплив все більш доленосним і непередбачуваним.