11. Віктимологічна профілактика та значення вивчення особи потерпілого.

У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями попереджувальних заходів, об'єктами яких є віктимологічні ситуації: 1) безпосередньо потенційні й ре­альні жертви на індивідуальному (індивідуальна віктимологічна профілактика) і 2) груповому рівнях (загальна або індивідуаль­но-групова віктимологічна профілактика).

При реалізації першого напряму необхідну увагу приді­ляють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпеч­них ситуацій (патрулювання, обладнання технічними засобами охорони й безпеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадськості до вирішення завдань колективної й особистої безпеки та ін.).

При реалізації другого напряму необхідно здійснювати захо­ди виховного впливу, професійного навчання, правової пропа­ганди, медичного характеру, забезпечення населення спеці­альними засобами захисту тощо.

Отже, значення вивчення особи потерпілого полягає у та­кому:

визначенні кола осіб, які найчастіше стають жертвами злочинів;

вивченні зв'язку між поведінкою потерпілого і злочинця;

вивченні формуючого впливу поведінки й особи потенці­альної жертви на особу частини злочинців;

розробці профілактичних заходів, спрямованих на усунен­ня причин, внаслідок дії яких особа може опинитися в ролі жертви;

більш повному вивченні особи злочинця й індивідуалізації йому покарання за вчинений злочин.

12. Суїцидальна поведінка, її детермінанти та попередження.

Винятково людська властивість самозагибелі існує як «зворотний бік» її саморегулюючої поведінки. В її основі лежить самозруйнування людини через прийняття свідомого рішення про це.

У різні історичні епохи у різних соціальних прошарках самогубство мало діаметрально протилежні моральні оцінки. У деяких народів воно розглядалося як спосіб гідно піти з життя (наприклад, масове самогубство переможених у релігійних війнах, ритуальне самогубство вдів і слуг правителів Індії та Китаї, харакірі в Японії, буддійські самоспалення). Поряд з цим історія з давніх часів фіксує «персональні» самогубства, мотиви яких мало чим відрізняються від сучасних.

За останні десятиріччя у зв’язку з перетворенням самогубства на руйнівну хворобу, яка дедалі більше насувається на суспільство, суїцидологія (виникла в 70-х роках ХХ ст. галузь теоретичних і прикладних досліджень феномена самогубства) утвердилась як самостійна галузь науки. Створено Міжнародну асоціацію із запобігання самогубствам, збільшується кількість різних наукових центрів і агенств щодо профілактики цього явища. В Украні в великих містах, у тому числі в Києві, працюють кабінети соціально–психологічної допомоги.

З метою надання допомоги сім’ям з дітьми та громадянам, які опинилися у складних життєвих обставинах, для сприяння їх якнайшвидшому поверненню до нормальних умов життєдіяльності, відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 16.08.07 № 460 на території Закарпатської області діє Закарпатський обласний центр соціально-психологічної допомоги, робота в якому здійснюється в умовах цілодобового (максимальний строк перебування особи в закладі становить 90 діб) та денного стаціонарів. Окрім того, надаються  консультації  за телефоном. Адреса: вул. Благоєва, 10 б м. Ужгород, Телефон: 63-80-97

За даними всесвітньої організації здоров’я (ВООЗ), у другій половині ХХ ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання (після серцево-судинних, онкологічних захворювань, і травматизму). Щороку до світі позбавляють себе життя близько півмільйона людина, тобто, понад тисячу людей щодня, а число намагалися заподіяти собі смерть перевищує 5 мільйонів. Вважають рівень самогубств до 10 випадків на 1000 людина низьким, високий рівень починається з цифри 16,0.

Відповідно до критеріїв ВООЗ психічне здоров’я нації перебуває під загрозою, якщо число суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення (рівень суїцидальної активності). За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії Україна входить до числа країн з високим рівнем суїцидальної активності. (1988 – 19, 1999 – 29,9). Між тим у європі: латвія – 42,5, Литва – 42,1, естонія – 38,2, угорщина – 35, 9. Росія – 37,8. У США зафіксовано зростання кількості самогубств утричі за останні 30 років

Суїцид (від лат. suicidum – самогубство) навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один із видів насильницької смерті.

Механізм суїцидальної поведінки базується на взаємному впливі таких факторів як негативні соціальні фактори та особисті деформації і включає в себе:

- конфліктні ситуації;

- соціально-психологічна дезадаптація;

- крах ціннісних орієнтацій;

- провокуючі зовнішні чинники + мотиваційна готовність;

- прийняття рішення піти з життя;

- парасуїцид;

- суїцид.

Дезадаптація – це непристосованість, конфлікт особи з соціальним середовищем. Він може бути зовнішнім і внутрішнім. Конфлікт, який перейшов поріг дезадаптації називається кризою або кризовою ситуацією. Об’єктивно дезадаптація проявляється у невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та ситуації, що виливається у компенсаторні форми поведінки. Суб’єктивно – це широка гамма психоемоційних переживань. Стрижнем дезадаптації є крах базових ціннісних орієнтацій особи, що у повсякденності називається втраченим сенсом життя. Цей момент простежується як у випадках, віднесених до норми, так і за явних психічних аномалій. Крах ціннісних орієнтацій – це і професійне фіаско, і втрата близької людини, і загроза здоров’ю або сексуальній потенції – явища в кожному разі індивідуальні, але врешті решт соціально значимі для особи. Цей стан відображає так звану аподафічну кризу (втрата особою своєї “точки опори”). Втративши таку опору людина йде, як правило, на самогубство.

Детермінанти суїцидальної поведінки дуже різні. Вони містяться у біологічній, психологічній і соціальній сферах життя людини. Незважаючи на те, що люди здебільшого чинять самогубство в екстремальних умовах, якими для багатьох є розлучення, смерть рідних, нерозділене кохання, втрата роботи, неможливість отримати освіту тощо, більшість експертів стверджує, що це лише зовнішні чинники суїциду. Значна частина людей, які позбавляють себе життя, страждають від депресій, що свідомо приховуються і не лікуються.

Деякі вчені вважають, що особи, які страждають тими чи іншими психічними захворюваннями, вчиняють 90% усіх самогубств. Соматичні хвороби (майже третина дорослих, які скоїли суїцид) теж збільшують ризик суїциду, особливо коли вони супроводжуються депресією, тяжкими іпохондричними переживаннями.

Погіршення соціально-економічної ситуації теж негативно впливає на рейтинг суїциду. Так, більшість самогубств в Україні відбулася на фоні кризових явищ в усіх сферах життя (затримки у виплаті заробітної плати, зростання цін на всі товари і послуги, безробіття, соціальна незахищеність і т. п.), що призвело до різкого зубожіння широких верств населення і дестабілізації морально-психологічного клімату в суспільстві. Між тим, хибною є думка, що зазвичай самогубство провокують соціально-економічні умови. Такі розвинені країни, до яких нам далеко (США, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Австралія й Японія), мають дуже високий рівень суїцидів.

Названі соціально-економічні чинники є спільними як для суїциду, так і злочинності. Ось чому суїцидальна поведінка тісно пов’язана з кримінологічними проблемами.

Досвід роботи служб соціально-психологічної допомоги як у нашій державі, так і за кордоном свідчать, що самогубствам у багатьох випадках можна запобігти. Успіх цієї справи залежить від своєчасного виявлення осіб, схильних до суїциду, проведення з ними індивідуальної роботи, усунення факторів, що обумовлюють такі дії, надання даним особам відповідної соціальної і психологічної допомоги.

17