7. Віктимологія: основні поняття та характеристика.

З метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву зло­чину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного пося­гання і умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології нази­вають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, — віктимологією.

Буквально слово "віктимологія" означає "вчення про жерт­ву" (від лат. Vісtіта — жертва і грецьк. logos — вчення). Пред­метом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, на відміну від інших її напрямків, є жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, а також ситуації, що пере­дують злочину.

Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, що впливають на її уразли­вість, і ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання, як у цих ситуаціях, у взаємодії з по­ведінкою злочинця криміногенно-провокуюче виявляється поведінка жертви.

Отже, віктимологія — це особливий напрямок криміноло­гічної науки, який вивчає роль жертви у виникненні криміно­генної ситуації і розроблює так званий віктимологічний аспект попередження злочинів, основним завданням якого є макси­мальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосередньо потерпілими.

Завдання віктимології полягає у вивченні особи потерпілих від злочину, їх міжособистісних зв’язків і взаємин із злочинцем до, під час і після вчинення злочину. Віктимологія вивчає злочинну поведінку з погляду обумовленості його такими якостями потерпілого, що створюють передумови стати жертвою злочину.

Віктимологічне дослідження здійснюється на двох основних рівнях, які співвідносяться між собою як злочин (часткове) і злочинність (загальне).

Вивчення на особливому рівні дозволяє розглядати поведінку жертви злочину як чинник, що може вплинути на зародження і розвиток у злочинця намірів протиправного характеру.

Вивчення на загальному рівні допомагає встановити закономірності знеособленої віктимної поведінки, виявити її причини.

Розвиток віктимології здійснюється за такими напрямами:

- підготовка особи (розробка алгоритму оптимальної поведінки в криміногенних ситуаціях і спеціальний тренінг);

- підвищення рівня захищеності службових осіб, чиї функціональні обов’язки пов’язані з ризиком злочинного посягання;

- інформування громадян про віктимологічні “ситуції-пастки”, з тим, щоб вони по можливості уникали їх, зведення їх до мінімуму;

- захист і реабілітація потерпілих від злочинів.

Головною метою віктимологічного вивчення є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності в цілому шляхом впливу безпосередньо на потерпілих, а також організація правового виховання, орієнтованого як на потенційних потерпілих, так і на можливих злочинців. Сутність віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає в тому, що необхідно здійс­нювати профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й серед потенційних потерпілих — людей, чия поведінка, образ життя, зв'язків, сімейний стан і вид ді­яльності створюють для них підвищений ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.

У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочи­нів є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямо­ваного впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Специфічними категоріями віктимології є: жерт­ва, потерпілий, віктимність, віктимізація, девіктимізація, віктимізатор, віктимна ситуація, віктимологічна профілактика.

Під жертвою з позицій віктимології розуміється постраж­дала від злочину фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у встановленому законом порядку і чи вважає себе такою.

Потерпілий — це особа, якій злочином безпосередньо за­вдано моральної, фізичної або майнової шкоди і яка визнана потерпілою у встановленому законом порядку.

Поняття "жертва" і "потерпілий" у віктимології вважаються близькими і рівнозначними, але не тотожними.

Відповідно до ч.1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Між тим, ч.4 цієї статті зазначає, що потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства. А ч.6 ст. 55 КПК вказує, що якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває в стані, який унеможливлює подання нею заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або залучення її до справи як потерпілого, то відповідні положення поширюються на близьких родичів чи членів сімї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сімї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням – потерпілим може бути визнано кілька осіб.

Тобто в цьому випадку потерпілі від убивств опинилися б за межами віктимологічних досліджень, як і латентні жертви, потерпілі, які хоч і визнані такими постановою слідчого, але не підтверджені судовим вироком, , наприклад, у зв’язку з припиненням справи, та деякі інші категорії потерпілих.

Поняття жертви у віктимології біль розширене – це людина (спільнота людей у будь-якій формі їх інтеграції), якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілим чи таким вона сама себе вважає. Звичайно, таке широке розуміння жертви може бути конкретизовано залежно від предмета і завдань дослідження, а також у процесуальній діяльності слідчих та судових органів.

Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов’язків у межах кримінального процесу і, що важливо для віктимології, його відносинами з іншими особами, втягнутими в орбіту злочинної діяльності.

Позиція жертви – це особливості відносин між “співпорерпілими”, між ними і третіми особами або свідками злочину і, зрозуміло, між жертвою і злочинцем. Роль жертви – істотний фактор у вчиненні злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об’єкта злочину на його суб’єкт (наприклад, у бійці, сімейно-побутових конфліктах).

Латентна жертва – це особа, яка реально постраждала від злочину, але з якихось причин цей факт залишився прихованим від офіційного обліку. Тому до латентних жертв мають бути віднесені й ті потерпілі, яким закон надав право вибору – повідомляти чи не повідомляти про злочин, що стався (справи так званого приватного обвинувачення).

Віктимність – підвищена здатність людини в силу соціальної ролі або ряду моральних та фізичних характеристик за певних обставин стати потерпілим.

Віктимізація — це процес реалізації віктимних потенцій у задаванні шкоди і результат цього процесу. Віктимологічні скла­дові механізму злочину складні й різноманітні і тому в цьому механізмі ролі злочинця й жертви іноді так переплітаються, що відмінність між ними малопомітна і тільки випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто — злочинцем. Отже - віктимізація – це процес перетворення особи на жертву злочину і наслідок цього процесу як на одиночному, так і на масовому рівні.

Девіктимізація – зворотний процес вище зазначеного явища.

Віктимізатор – особистість конкретного правопорушника, або той фактор (чи сукупність факторів), якому належить провідна роль у процесі віктимізації.

Віктимна ситуація – конкретні життєві обставини, які складаються у зв’язку з особистими якостями чи поведінкою потенційної жертви під час виникнення можливості спричинення їй шкоди.

Віктимологічна профілактика – система взаємопов’язаних, організаційно-забезпечених державних, громадських і індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення, усунення чи нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову віктимність.