2. Кримінологічна характеристика жінки-злочинця.

За даними, отриманими у жіночих колоніях Харківської та Чернігівської областей шляхом вивчення особових справ та вибіркового опитування засуджених (312 осіб), більше половини жінок не працювали і не навчались, а решта працювала в торгівлі (10%), на державних підприємствах і в установах (11%), сільському господарстві (6%). Були зайняті приватною торгівлею 5%, навчались 1,5% респонденток.

Привертає увагу 55% безробітних жінок, що відбувають покарання за злочини. Як свідчить опитування, більшість з них не прагнула до працевлаштування, бо віддавали перевагу парази­тичному існуванню. Для них характерна явно виражена неповага до людей, суспільного порядку і чужої власності. Вони не бачать необхідності у праці («не хотіла працювати»; «грошей мені і так вистачало»; «професії в мене немає, а влаштуватися на гарну роботу важко»), і здебільшого без особливих коливань вчинюють злочини.

Соціальна і психологічна дезорганізація правопорушниць обумовлює недостатню трив­кість сімейних зв'язків. З усієї вибірки на момент вчинення злочину тільки третина жінок були заміжні; у більшості є діти, вихованням яких під час відбування матір'ю покарання, як правило, займаються родичі або чоловік (70%). Діти 12% матерів утримуються в інтернатах. Решта заявила, що їх діти також відбувають покарання у місцях позбавлення волі, а дехто (4%) взагалі не знали, де їхні діти. До засудження багато хто з цих матерів не займалися вихованням своїх дітей, вели аморальний спосіб життя, вживали наркотики, алкогольні напої, бродяжили, були позбавлені батьківських прав.

За даними дослідження майже половина жінок злочини вчинили у складі групи, найча­стіше разом з чоловіками, половина з яких мала судимість. У злочинних групах чоловіки, як правило, відіграють роль організатора або виконавця та перебувають з жінками в інтимних чи приятельських стосунках. Порівняно рідкі випадки вчинення злочину жіночими групами.

Потерпілими від насильницьких нападів, вчинених жінками, частіш за все стають жінки (64%), неповнолітні (12%), а також п'яні чоловіки. Предметами грабежів та розбоїв є головним чином прикраси з дорогоцінних металів, гроші, дорога одежа.

Третина потерпілих — незнайомі, у 40% — знайомі та колеги по роботі, чверть — родичі та сексуальні партнери. Вчинення злочинів у багатьох випадках полегшувалось або навіть зумовлювалось тим, що потерпілі перебували у стані сп'яніння (37% потерпілих — у нетверезому стані).

В більшості випадків вчинення жінками злочинів криміногенна ситуація виникла внас­лідок дій інших осіб та сприяла досягненню злочинного наміру. Основними мотивами для цієї категорії є традиційні корисливість, бажання наживи, помста, а також страх перед розправою з боку п'яного чоловіка. Окрім того, звертає увагу вчинення протиправного діяння чвертю засуджених через нестачу коштів на алкоголь чи наркотики.

Особливий інтерес становить аналіз ситуації вчинення злочину жінками з урахуванням зовнішніх та внутрішніх обставин її розвитку, проведений вченими за методикою Джанела, розробленою та випробуваною на підставі висловлювань самих засуджених про обставини і причини вчиненого ними злочину.

У результаті дослідження було виділено дві якісно відмінні групи жінок, чия мотиваційна сфера в момент планування і реалізації злочинних намірів має суттєві відмінності за фактом фрустрації провідних потреб. Фрустрація, що розуміється психологами як «стресовий стан організму при неможливості досягти бажаної мети» , цікавить нас як потужний спонукальний стимул до вчинення злочину як емоційної розрядки. Про основні риси мотиваційної сфери засуджених жінок в момент вчинення ними злочину свідчать їх висловлювання.

Ті, яким вчиненню злочину передувала значна фрустрація, розповідали, що вони відчували невситиму потребу роздобути або зробити це, і їм не було спокою, аж доки вони не досягали свого наміру. Високим у них є потенціал задоволення потреби шляхом злочину: «якби я не зробила цього, я постійно відчувала б почуття напруги і незадоволеності»; «якби я не спробувала зробити це, я дорікала б себе. Також я думала, що придбаю більше, ніж втрачу або витрачу зусиль». Зовнішні перешкоди до вчинення злочину та пов'язаний з цим ризик не здавалися їм серйоз­ними.

У багатьох з цих засуджених були відсутні позитивні моральні якості. Розповідаючи про внутрішній стан у момент вчинення злочину, вони підкреслювали: «...совість не заважала мені вчинити злочин»; «цим я не порушила свої моральні принципи»; «думка про те, як було б мені, якби зі мною поводилися так само, мені не заважала».

Наведена характеристика також свідчить про те, що цій категорії притаманна внутрішня злочинна детермінація, яка характеризується активністю, самостійністю, спланованістю і рі­шучістю при реалізації.

Як приклад можна навести справу 21-річної Тетяни М., яка ніде не працювала. Вона розповіла, що три роки тому почала вживати наркотики, але на них потрібні були гроші. Через знайомого їй стало відомо про квартиру, хазяїн якої постійно проживав в іншому місці. Вона розробила план викрадення речей з цієї квартири, знайшла помічника, з яким і вчинила намічений злочин, а потім продала вкрадене.

Друга група жінок-злочинниць на момент вчинення злочину не відчувала фрустрації, їх протиправні дії детерміновані, в основному, зовнішніми чинниками. Цим злочинницям при­таманна залежність від групи, участь в ній у ролі посібника, приховувача вкраденого або рядового виконавця та менша кримінальна активність.

Марина К., 29 років, засуджена за контрабанду, проживала неподалік від кордону Харківської та Білгородської областей, працю­вала у радгоспі. На сімейне свято до неї прийшли подруга з чоловіком і, побачивши хутро звірків, яких К. вирощувала у своєму підсобному господарстві, підмовили її поїхати до Білгородської області, щоб там «вигідно продати». Але під час перетинання кордону вони були затримані митною службою.

Серед внутрішніх детермінант злочинів особлива роль належить такому фактору, як наявність у особи акцентуації — крайньої вираженості особливостей індивідуальної поведінки, — що були виявлені у 98,2% вивчених жінок. Як правило, акцентуації поведінки не зустріча­ються у чистому вигляді, а існують як комбінація двох-трьох типів, через що можна казати про розподіл осіб «за акцентуаціями» з деякими припущеннями. Для 62,1% злочинниць, наприклад, була характерна акцентуація характеру гіпертимного типу. При високому життєвому тонусі та значних комунікаційно-організаторських здібностях у гіпертимних осіб спостерігає­ться також схильність до зловживання алкоголем, вчинення зухвалих дій, загальної криміналізації. Під час бурхливих емоційних реакцій вони дуже легко вчиняють насильницькі дії.

Ознаки істероїдного (демонстративного) типу наявні у 81% опитаних. Основними рисами їх характеру є безмежний егоцентризм, невтамовне бажання привертати увагу інших до власної особи, викликати співчуття, жалість. Нездатність до постійної праці у поєднанні з завищеною самооцінкою часто призводить цих осіб до пошуку «легких грошей», але у той же час вони уникають грубого насильства.

Серед злочинниць значну частку (до 42%) складають особи з рисами педантичного та емотивного типів, які у реальній діяльності легко підпадають під вплив інших людей, не виявляють принциповості, внаслідок чого вчинюють протиправні дії як виконавці чи пасивні співучасники.