Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
новітня азія.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
183 Кб
Скачать
☆

Поділ кореї та його наслідки

В результаті анексії Кореї Японією (1910) в країні встановився режим національного гноблення і військово-поліцейського терору, так званий «шабельний режим». Законодавча, виконавча і судова влада належала японському генерал-губернатору, який призначався з числа найбільш впливового генералітету. Колоніальний порядок забезпечували дві дивізії регулярних військ, ескадри бойових кораблів, понад 1,5 тис. жандармсько-поліцейських установ. Корейці не мали права займатися будь-якою громадською діяльністю, крім релігійної. Заборонялось вивчення корейської мови, літератури, історії. Посилено насаджувались ідеї покірного служіння і відданості «великій Японії». Корейські патріоти створювали підпільні організації, партизанські загони, боролись проти японського мілітаризму за межами країни. На останньому етапі Другої світової війни в серпні 1945 р. Радянська Армія звільнила Корею від японського панування. Відповідно до постанов Ялтинської (лютий 1945 р.) і Потсдамської (липень-серпень 1945 р.) конференцій великих держав Корея була поділена по 38-й паралелі на зони відповідальності СРСР і США. На Московській нараді міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії в грудні 1945 р. було прийнято рішення про встановлення опіки над Кореєю на 5 років і сприяння політичним силам країни у створенні єдиної демократичної незалежної держави. Втілення цих постанов у життя покладалось на комісію з представників радянського і американського командування, яка працювала в 1946 – 1947 pp. Одночасно створювалась Тимчасова комісія ООН по Кореї, якій доручався контроль за проведенням вільних демократичних виборів у обох зонах. І радянська, і американська військові адміністрації проводили у своїх частинах Кореї перетворення в дусі своєї ідеології і моделі розвитку, шукали союзників серед різних прошарків корейського суспільства. Формувалися органи місцевої влади, сили правопорядку, збройні загони. Спроби радянської сторони домовитися з місцевими націоналістичними угрупованнями, що вийшли з підпілля, зазнали невдачі. Їх лідер Чо Ман Сик заявив, що він не бачить різниці між радянською і японською окупацією, яка заважає корейцям взяти власну долю у свої руки. Корейські комуністи, які в період Другої світової війни воювали проти японців у збройних формуваннях КПК, теж здавалися ненадійними і занадто самостійними. Вибір радянського керівництва для просування на пост лідера Кореї впав на командира партизанського загону в Маньчжурії, пізніше капітана Радянської Армії Кім Ір Сена і ту групу комуністів, яка жила в еміграції в СРСР. Американські власті активно залучали до співробітництва військових. Вони зробили ставку на Лі Син Мана, який багато років прожив у США і навіть створив «уряд Кореї в еміграції». Початок «холодної війни» і суперництво наддержав завадили демократичному об'єднанню Кореї. США і СРСР перейшли до сепаратних дій у своїх зонах відповідальності. 10 травня 1948 р. під патронатом американської військової адміністрації в Південній Кореї відбулися вибори в Національні збори. 15 серпня 1948 р. в Сеулі була проголошена Республіка Корея. Залежний від США режим очолив Лі Син Ман. 9 вересня 1948 р. була створена Корейська Народно-Демократична Республіка із столицею в Пхеньяні. Главою її комуністичного уряду став Кім Ір Сен. Наприкінці 1948 р. СРСР вивів війська з Кореї. В 1949 р. американські збройні сили теж залишили Південну Корею, проте залишились військові бази США. Обидва корейські режими, спираючись на підтримку наддержав-покровителів, проголосили курс на об'єднання країни і її подальший розвиток «правильним шляхом». У районі 38-ї паралелі сторони провокували численні прикордонні сутички. 25 червня 1950 р. північнокорейська армія вторглась на територію Корейської Республіки і розгорнула успішний наступ на південь. Вже на 3-й день вона зайняла Сеул. Війна розпочалась з ініціативи Кім Ір Сена за підтримки Й.В. Сталіна і мала за мету об'єднання Кореї під комуністичною владою. В перебіг подій втрутилися США та їх союзники. Використавши відсутність радянського представника в Раді Безпеки ООН, який міг би накласти вето, 27 червня 1950 р. США провели резолюцію, що засуджувала КНДР як агресора. 7 липня 1950 р. Рада Безпеки ООН постановила ввести в Корею війська ООН. Вони на 90% формувались із американських частин. Невеликі контингенти направили ще 17 держав. Головнокомандувачем був призначений американський генерал Д. Макартур. На кінець серпня 1950 р. північнокорейська армія контролювала 95% території півострова. Збройні сили Південної Кореї воювали неохоче і невміло. Режим Лі Син Мана перебував на грані падіння. Американські частини висадились в тилу військ КНДР і розгромили їх. Далі вони перетнули 38-му паралель, захопили Пхеньян і вийшли до кордонів КНР. 25 жовтня 1950 р. в бойові дії на боці Північної Кореї вступили китайські війська («китайські народні добровольці») під командуванням Пен Дехуая. Радянський Союз підтримував китайсько-корейські сили зброєю, боєприпасами, транспортом, пальним, продовольством, медикаментами. Його авіаз'єднання прикривали важливі об'єкти в Північно-Східному Китаї і Північній Кореї. На їх території перебували радянські військові радники. СРСР у разі погіршення ситуації збирався ввести в Корею п'ять дивізій. З0 листопада 1950 р. президент США Г. Трумен заявив про можливість застосування в Кореї атомної зброї. Д. Макартур пропонував скинути 30-50 атомних бомб на військово-повітряні бази і тилові об'єкти КНР і КНДР. Він наполягав також на введенні в Корею 500-тисячної армії Чан Кайші. Головним фактором, який завадив виконанню цих планів, був страх перед адекватними діями СРСР. Після тривалих і жорстоких боїв «китайські народні добровольці» відтіснили сили ООН до 38-ої паралелі. Північнокорейська армія діяла на другорядних ділянках фронту, забезпечувала охорону тилу. Війна набула характеру американсько-китайського конфлікту на корейській території. Жодна із сторін не змогла досягти повної перемоги. 27 липня 1953 р. в Пханмунджомі між китайсько-корейськими представниками і командуванням сил ООН була підписана угода про перемир'я. Бойові дії припинялись. Встановлювалась демаркаційна лінія по 38-й паралелі з невеликими відхиленнями відповідно до фактичного розташування військ. По обидві сторони від цієї лінії вводилась двокілометрова демілітаризована зона. Узгоджувався порядок обміну полоненими. Створювалась комісія з перемир'я з представників сторін і спостережна комісія щодо виконання умов із представників Польщі, Чехословаччини, Швеції і Швейцарії. Передбачалось через три місяці скликати політичну конференцію з проблеми об'єднання Кореї і виведення з її території іноземних військ. У ході корейської війни 1950 – 1953 pp. загинуло близько 935 тис. корейців, 900 тис. китайців, 330 тис. американців. Війна завдала величезних матеріальних збитків і відволікла від вирішення першочергових економічних і соціальних проблем величезні кошти. Було зруйновано 8 700 підприємств, 600 тис. житлових будинків, десятки тисяч закладів освіти, культури, охорони здоров'я. Поділ Кореї на дві держави призвів до розриву господарських зв'язків, сформованих у попередній період. Наявні галузі промисловості – видобувна, хімічна, металургійна – розвивались на Півночі, південні райони спеціалізувались на виробництві сільськогосподарської продукції. Загалом Північ і Південь Кореї мали приблизно однакові умови для відбудови і подальшого розвитку економіки. Тяжкими були гуманітарні наслідки поділу. Десятки тисяч сімей виявилися розділеними. Між КНДР і РК розпочалась непримиренна ідеологічна конфронтація і військове протистояння. Корейський півострів понад 50 років є джерелом напруги в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Тут сходяться геополітичні та економічні інтереси таких країн, як США, Японія, Китай, Росія, зосереджені великі військові контингенти, існує небезпека розповсюдження ядерної зброї. Корейські держави розвиваються за різними моделями, мають великі розбіжності в економічних, політичних, ідеологічних системах. Лідери і КНДР, і РК неодноразово заявляли про свою готовність до співпраці у розв'язанні проблеми об'єднання Кореї. Ще в 1960-х роках КНДР висунула ідею конфедерації, яка тоді означала об'єднання шляхом проведення загальних виборів. У 1980 р. ця ідея була конкретизована, зміст її зводився вже до створення конфедеративної держави, в якій кожна частина розвивалась би своїм шляхом, і в той же час вирішувались би спільні проблеми. З другої половини 80-х років Північна Корея пропонувала ввести заходи довіри на Корейському півострові, які б включали обмеження військових навчань, заборону маневрів іноземних військ. Південнокорейські ініціативи зводились до розширення економічних і гуманітарних контактів. В 1990 – 1992 pp. міжкорейський діалог успішно розвивався, відбулося 8 зустрічей на рівні прем'єр-міністрів двох держав. КНДР відмовилась від тези «дві делегації – одне місце», після чого обидві корейські держави були прийняті в ООН (вересень 1991 p.). КНДР і РК підписали Угоду про примирення, ненапад, обміни і співробітництво (грудень 1991 р.) і Спільну декларацію про без'ядерний статус Корейського півострова (лютий 1992 p.). Почало налагоджуватись економічне співробітництво. В цей час США звинуватили Північну Корею в розробці ядерної зброї (1993), хоча підтвердити факт наявності в неї військової ядерної програми не змогла жодна міжнародна інспекція, включаючи МАГATE. США виходили з того, що країна мала ядерні реактори на АЕС і теоретично могла виготовити атомну бомбу. Конструктивні міжкорейські контакти було перервано, багато спільних проектів заморожено. У 1993 р. Кім Ір Сен висунув «Програму великої національної консолідації всієї нації для об'єднання батьківщини» з 10-ти пунктів. Пропонувалось створити Демократичну Конфедеративну Республіку Корею, в якій співіснували б різні соціально-економічні, ідеологічні, політичні системи Півночі й Півдня. На чолі об'єднання мала стати Верховна національна конфедеративна рада з рівної кількості представників КНДР і РК та певної кількості співвітчизників із-за кордону. Спільний уряд координував би роботу обох регіональних урядів. Це об'єднання повинне було мати без'ядерний статус, на його території заборонялось розміщення іноземних військ, військових баз, виробництво, ввезення, застосування ядерної зброї. Корейський півострів навічно перетворювався в зону миру. Офіційні власті Південної Кореї виступали за попередню уніфікацію двох систем перед об'єднанням, що означало б поглинання однієї держави іншою. Вони вважали, що після введення політики відкритості їхня система буде добровільно сприйнята на Півночі. Лідер південнокорейської опозиції, нинішній президент Республіки Корея Кім Де Чжун запропонував програму «Три принципи і три етапи». Трьома принципами об'єднання він назвав «мирне співіснування, мирні обміни і мирне об'єднання». Створення спільної корейської держави, на його думку, має відбуватися в три етапи, по мірі створення необхідних умов: 1) конфедерація двох незалежних держав; 2) федерація двох регіональних частин; 3) об'єднання, при якому утворюється «одна країна, одна нація, один уряд». Перший етап проекту Кім Де Чжуна близький до ідеї створення Демократичної Федеративної Республіки Корея. Виникла основа для пошуку компромісів і співпраці. В 1995 р. «корейська ядерна криза» була врегульована. США зняли свої звинувачення в обмін на заміну північнокорейських реакторів АЕС на ядерні легководневі реактори, що не здатні виробляти плутоній для ядерної зброї. Велику активність у розширенні господарських зв'язків виявляють найбільші корпорації Республіки Корея. Розпочато створення на території КНДР індустріальних комплексів. Компанія «Х'юнде» планує побудувати в провінції Хванхе-Намдо комплекс, де розмістяться об'єкти 850 південнокорейських фірм. Концерн «Самсунг» збирається випускати в Північній Кореї на базі новітніх технологій стереосистеми та іншу продукцію, використовуючи місцеву дешеву робочу силу. У свою чергу, Республіка Корея готова імпортувати з КНДР метали, сталь, морепродукти, лікарські рослини. Триває міжкорейське співробітництво у сфері транспорту і торгівлі. Відкрите регулярне сполучення між південнокорейським портом Пусан і портом Наджином на Півночі, де планується створити спеціальну економічну зону. Розвиваються контакти в галузі туризму і спорту. Концерн «Х'юнде» будує в Пхеньяні спортивний комплекс загальною вартістю 57 млн. дол. Планується створення міжнародного курорту Кимгансан в Алмазних горах. В червні 2000 р. відбувся міжкорейський саміт на найвищому рівні в Пхеньяні, в ході якого лідер КНДР Кім Чен Ір і президент РК Кім Де Чжун обговорювали подальші перспективи співробітництва.