9. Змішаний метод

Змішаний метод, який панував в СРСР в 30-ті роки, не був однорідним. У поглядах окремих методистів були серйозні відмінності. Звернемося насамперед до визначення мети навчання. Радянські методисти 30-х років (К.А. Ганшина, І.А. Грузинська, А.А. Любарська) вважали, що практична мета навчання полягає у розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності з переважним навчанням читання. Питання змісту навчання не отримали достатнього розвитку у представників змішаного методу, а питання відбору лексики взагалі не ставилися. Більшість представників змішаного методу визнавали поділ матеріалу на продуктивний і рецептивний, вважаючи при цьому, що рецептивне оволодіння є сходинкою до продуктивного. Характерним для змішаного методу була рекомендація щодо навчання граматиці. Як правило, на початковому етапі граматика вивчалася «практично». Без усвідомлення і ви ділення правил - інтуїтивно. На другому етапі всі представники вважали за необхідне аналізувати явища і спиратися на правила. На третьому етапі, рекомендувалося проводити систематизацію вивченого раніше матеріалу.

10. Свідомо - порівняльний метод

У 20-і роки в навчанні іноземних мов застосовувався, головним чином, грамматико-перекладний метод. У 30-і роки в радянській школі стверджується свідомо-порівняльний метод, що отримав своє поширення в 40? 50-і роки і остаточно оформився в 70-і роки 20 століття. Лінгвістичний обгрунтування методу дав у своїх працях Л.В. Щерба, поставивши проблеми мови і мовлення, стилів вимови, взаємовідносини лексики і граматики, стройових і знаменних елементів мови, тлумачення слів, активної і пасивної граматики. В основі свідомо-порівняльного методу лежить осмислення дії, а не механічна вироблення досвіду, усвідомлюване, а не інтуїтивне оволодіння мовою.

11. Свідомо - практичний метод

Свідомопорівняльний метод зіграв позитивну роль у розвитку методики викладання іноземних мов. Прихильники грамматико-перекладного, а також свідомо-порівняльного методів перебільшували роль раціонального, логічного в пізнанні. Вони вважали, що для мовної діяльності на досліджуваному мові достатньо засвоїти мовні правила і свідомо їх застосовувати. Запроваджувалася наочність в матеріальній формі мовного знака.Свідоме оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування передбачає усвідомлення мовних явищ і функціонування в мові фонетичного, лексичного та граматичного матеріалу відповідно ситуації спілкування, придбання практичних знань як бази самоконтролю і самокорекції. Це забезпечується раціональним поєднанням теорії і практики.

Сучасні методи навчання ім

1. Комунікативний системно-діяльнісний метод

Розвиток в 60-70-ті роки 20 століття суміжних з методикою наук - лінгвістики, психології, загальної дидактики, виникнення психолінгвістики, соціальної психології, теорії діяльності викликали до життя комунікативний, діяльнісний, особистісно-орієнтований метод, який зазвичай називають комунікативним підходом або комунікативним методом . У центрі уваги даного методу знаходиться формування комунікативної компетенції, створення комунікативної мотивованості навчального процесу, облік особистісних особливостей учня. Розробкою комунікативної методики займалися Леонтьєв А.А., Шубін Е.П., Китайгородська Г.А., Пасів Е.І. Комунікативне навчання іноземним мовам носить діяльнісний характер, оскільки мовне спілкування здійснюється за допомогою мовної діяльності, яка, в свою чергу, служить для вирішення завдань продуктивної людської діяльності в умовах соціальної взаємодії. Учасники спілкування намагаються вирішити реальні та уявні завдання спільної діяльності за допомогою іноземної мови. При такому підході створюються позитивні умови для активного і вільного розвитку особистості в діяльності. У загальному вигляді ці умови зводяться до наступного: учні отримують можливість вільного вираження своїх думок і почуттів у процесі спілкування; кожен учасник спілкування залишається у фокусі уваги інших; самовираження особистості стає важливіше демонстрації мовних знань; учасники спілкування відчувають себе в безпеці від критики за помилки; використання мовного матеріалу підкоряється задачі індивідуального мовного задуму; мовний матеріал відповідає мовно-мисленнєвим можливостям говорить; відносини будуються на безоціночне, некритичності і "емпатійності".Поведінка мовця в умовах мовного спілкування розуміється сьогодні насамперед як активна і діяльнісна реалізація мовних, психологічних і соціокультурних знань, необхідних учням для ефективного іншомовного спілкування .Коммунікатівний системно-діяльнісний підхід у сучасному вигляді являє собою синтез апробованих методів і методик для створення загальних основ навчання іноземним мовам. Комунікативний системно-діяльнісний підхід передбачає реалізацію такого способу навчання, при якому на основі всіх взаємопов»язаних компонентів реалізується впорядковане, систематизоване і оволодіння іноземною мовою в умовах модельованої на навчальних заняттях мовленнєвої діяльності, яка є невід'ємною і складовою частиною загальної (екстралінгвістичної) діяльності. Змістовність навчального аспекти забезпечується моделюванням змістовної сторони спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності. Змістовну сторону спілкування складають проблеми, відібрані з урахуванням вікових та індивідуальних інтересів учнів, а також виконуваних ними видів діяльності та міжпредметних зв'язків. Інакше кажучи, змістовну сторону мови повинні складати проблеми, а не теми.

Комунікативний метод в якості кінцевої мети навчання передбачає формування комунікативної компетенції, яка складається з лінгвістичної, мовної, предметної, соціокультурної, навчальної та компенсаторною компетенцій. Головним для комунікативно-орієнтованого методу є навчання через навчальну комунікативну діяльність, наближену до реальної, облік індивідуальних особливостей учнів, створення реальних ситуацій спілкування шляхом постановки мовно-мисленнєвих завдань.

2. Інтенсивні методи

В даний час все більшою популярністю користуються інтенсивні методи навчання іноземним мовам. Особливості цієї технології полягають у наступному:

1) у використанні прийомів, які активізують свідомі і підсвідомі процеси психіки для створення великої і міцної мовної бази;

2) у розробці завдань, що мотивують спілкування;

3) в оптимальній організації колективної взаємодії учнів між собою і з учителем.

В основі інтенсивної методики навчання лежить суггестопедичний метод, розроблений в кінці 60-х років болгарським лікарем-психотерапевтом Георгієм Лозановим.Суггестія - це засіб в основному непрямого комунікативного впливу на людину в бодрому стані, створює умови для активізації резервних можливостей особистості.

3. Проблемний метод

Використання сучасних методів навчання є основою при організації самостійної роботи учнів як на уроці, так і поза ним. Одним з таких методів можна вважати проблемний метод навчання. Він отримав своє поширення в 20-30-х роках 20 століття в радянській та зарубіжній школі. У багатьох роботах проблемний метод навчання розглядається як засіб активізації навчання, підвищення ефективності навчання певної конкретної дисципліни. Сьогодні під проблемним навчанням розуміється така організація навчальних занять, яка припускає створення під керівництвом учителя проблемних ситуацій і активну самостійну діяльність учнів по їх раз рішенню, в результаті чого і відбувається творче оволодіння знаннями, вміннями і навичками і розвиток думки тільних здібностей. Для проблемного методу навчання характерно те, що знання і способи діяльності не подаються у готовому вигляді, не пропонуються правила та інструкції, дотримуючись яких, учень могли б висловитися гарантовано правильно. Весь сенс методу полягає в стимулюванні пошукової діяльності учня. Подібний підхід обумовлений сучасної орієнтацією освіти на виховання творчої особистості та на закономірності розвитку цієї особистості, людської психіки, зокрема, мислення та інтересу, формованих саме в проблемних ситуаціях. Проблемні методи - це методи, засновані на створенні проблемних ситуацій, активної самостійної пізнавальної діяльності учнів, що складається в пошуку і вирішенні складних питань, які потребують актуалізації знань, аналізу, формування в учня творчих здібностей, ініціативності і самостійності мислення, активної життєвої позиції. У сучасній теорії проблемного методу навчання розрізняють два види проблемних ситуацій: психологічну та педагогічну. Перша стосується діяльності учнів, друга представляє організацію навчального процесу.Проблемні ситуації можуть створюватися на всіх етапах процесу навчання: при поясненні, закріпленні, контролі. Учитель створює проблемну ситуацію і направляє учнів на її рішення, організовуючи пошук цього рішення.