77.Класифікація дивідендних виплат.

У ролі замінника грошових дивідендних виплат суб'єкти господарювання використовують викуп акцій власної емісії. Викуп акцій як форма реалізації дивідендної політики також передбачає рух грошових коштів від суб'єкта господарювання до власника корпоративних прав, однак такий рух здійснюється в обмін на корпоративні права такого суб'єкта господарювання. Викуп корпоративних прав здійснюється, як правило, за ринковим курсом або із премією від ринкового курсу корпоративних прав. При цьому викуп корпоративних прав власної емісії може здійснюватися у таких формах: • викуп на відкритому ринку; • викуп через загальну тендерну пропозицію за фіксованим курсом; • викуп через загальну тендерну пропозицію за голландським аукціоном; • цільовий викуп корпоративних прав у визначеної аудиторії власників корпоративних прав.

Серед можливих аргументів на користь викупу корпоративних прав власної емісії, можна виділити такі: • позитивний інформаційний контекст (див. сигнальна гіпотеза); • позитивний ринковий ефект (зростання ринкового курсу корпоративних прав) у короткостроковому періоді; • урегулювання конфлікту принципал-агент та зменшення витрат моніторингу.

78.Дивідендна політика підприємства та можливості її вибору.

Дивідендна політика підприємства як ключова детермінанта використання прибутку підприємства являє собою керовану діяльність підприємства, спрямовану на забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав. Виплата грошових дивідендів є однією із операції емітента з цінними паперами власної емісії — операцією з виплати доходу за власними цінними паперами. Реалізація права власників акцій (корпоративних прав, паїв)

суб'єкта господарювання на дивіденди відбувається шляхом формування частини прибутку такого суб'єкта господарювання для наступної виплати у вигляді дивідендів. Незважаючи на той факт, що рішення щодо виплати грошових дивідендів відносить- ся до компетенції загальних зборів акціонерів (власників), дивідендна політика підприємства не повинна випадати з поля зору моделі управління використанням прибутку

Незважаючи на значну увагу фінансової науки до проблеми управління дивідендною політикою підприємства, і досі не вироблено цілісної теоретичної моделі обґрунтування дивідендної політики суб'єкта господарювання. Проведено багато досліджень, у рамках яких здійснюється перевірка їх практичної надійності, і на основі отриманих результатів вносяться поправки та корективи до існуючих моделей, формулюються нові.

79. Сутність власного капіталу (вк) підприємства.

Поняття “К” асоціюється з поняттям “власність”. Як зазначалося, при створенні п-ва його стартовим капіталом виступає вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли під-во ще не має зовнішньої заборгованості, Ка під-ва визначається за такою формулою:

ВК (початковий капітал) = вартість активів за балансом, тобто: ВК = Активи

Здійснюючи господарську діяльність, під-во завжди використовує залучені кошти, тобто створює борги. Тоді ВК визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями. ВК=Активи-Боргові забов’ язання

Тобто ВК – це частина активів під-ва, що залишається після вирахування його зобов’язань. Головна мета функціонування Ка – це його рух. Протягом поточної діяльності під-ва форма його Ка постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільш (зменш) як абсолютного розміру Ка, так і окремих його складових.

Основу Ка під-ва складає ВК. Його сума показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників під-ва, оскільки залежить від застосованих методів оцінки активів та зобов'язань під-ва.

Власний капітал є: - основним початковим та безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності під-ва, - джерелом погашення збитків під-ва, - показником, що використовується для оцінки фін стану під-ва, оскільки він демонструє, з одного боку, ступінь фін самостійності під-ва (його незалежності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого - ступінь кредитоспроможності під-ва.

Збереження ВК є одним з основних показників якості фін управління підп-ом.

80.Управління власним капіталом, оцінювання вартості власного капіталу.

Власний капітал – це частина в активах підпр-ва, що залишається після вирахування його зобов’язань, тобто це власні джерела фінансування підпр-ва, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підпр-ві з чистого прибутку.

Оцінка вартості ВК має ряд особливостей: а) необхідність постійного коректування балансової суми ВК в процесі здійснення оцінки; б) оцінка вартості знов залучаємого ВК носить ймовірнісний, а значить в значній мірі умовний характер; в) суми виплат власникам капіталу входять в склад оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість ВК у порівнянні з запозиченим; г) залучення ВК пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик; д) залучення ВК не пов’язано, як правило, з поворотнім грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела під-вом не дивлячись на більш високу його вартість. З урахуванням цього механізм оцінки і управління вартістю ВК: 1) вартість функціонуючого ВК під-ва у звітному періоді визначається за формулою: ВКфз = (ЧПс * 100) / СКс, де ВКфз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ЧПс – сума чистого прибутку, виплаченого власникам в процесі її розподілу за звітний період; СКс – середня сума ВК у звітному періоді. Відповідно вартість функціонуючого ВК в плановому періоді визначається за формулою: ВКфп = ВКфз * ПВт, де ВКфп – вартість функціонуючого ВК в плановому періоді, %; ВКфз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ПВт – плануємий темп зростання виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятичним дробом. 2) вартість нерозподіленого прибутку прирівнюється до вартості функціонуючого ВК у плановому періоді: ВНП = ВКфз. 3) вартість додатково залучаємого акціонерного капіталу розраховується у процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями.

Сутність політики управління щодо забезпечення капіталом функціонування компанії і виплат засновникам і власникам капіталу (власного і позичкового) зводиться до вирішення таких питань: • вибір між джерелами формування капіталу (власні і позичкові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повернення в установлений строк з урахуванням плати за користування (процент); • вибір схеми мінімізації податкових платежів; • вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних) і забезпечення їх привабливості на фінансових ринках; • дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу підприємства і пропорції між реінвестованим прибутком і прибутком, який сплачується власникам.