2. Закріплення нормативних міжнародних стандартів дітей - загальна характеристика

Міжнародною Організацією Праці у сфері охорони праці молоді було прийнято такі нормативні акти:

1)Конвенції МОП:

„Про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві” № 10 (1921 р.); „Про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами у флоті” № 15 (1921 р.); ¹„Про обов’язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден” № 16 (1921 р.); „Про мінімальний вік допуску дітей на роботу в морі” № 58 (1936 р.) ; „Про мінімальний вік прийому дітей на роботу в промисловості” № 59 (1937 р.); „Про вік приймання дітей на непромислові роботи” № 60 (1937 р.); „Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці у промисловості” № 77(1946 р.) ;² „Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці на непромислових роботах” № 78 (1946 р.) ; „Про обмеження нічної праці дітей та підлітків на непромислових роботах” № 79 (1946 р.) ; „Про нічну працю підлітків у промисловості (переглянута 1948 року) № 90 (1948 р.) ; „Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” № 182 (1949 р.) ; „Про мінімальний вік рибалок для прийняття на роботу рибалок” № 112 (1959 р.) ;³ „Про мінімальний вік допуску на підземні роботи в шахтах і копальнях” № 123 (1965 р.);⁴ „Про медичний огляд молодих людей з метою визначення їхньої придатності до праці на підземних роботах в шахтах і копальнях” № 124 (1965 р.) ; „Про мінімальний вік прийняття на роботу” № 138 (1973 р.) ;¹

2) Резолюція МОП:

„Про зайнятість населення” від 16 червня 1996 р. ;

3) Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством праці та соціальної політики України та Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у сфері соціальної політики щодо дітей з інвалідністю від 27 травня 2003 р. ;

4) Рекомендації МОП:

„Щодо медичного огляду дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці” № 79 (1946 р.) ; „Щодо умов праці молодих людей, зайнятих на підземних роботах у шахтах та копальнях; № 125 (1965) ; „Щодо спеціальних програм забезпечення зайнятості та підготовки молоді в цілях розвитку” № 136 (1970) .

Відповідно до ст. 3 Конвенції МОП № 182 „Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” (далі - Концепція) до найгірших форм дитячої праці належать: усі форми рабства або практика, подібна до рабства, як, наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах; використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи порнографічних вистав; використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності, зокрема для виробництва та продажу наркотиків, як це визначено у відповідних міжнародних угодах; робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей.

Метою цієї Концепції є запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей в Україні. Неприпустимість праці дітей обумовлена безпекою заподіяння дитині в процесі трудової діяльності шкоди у будь-який спосіб, обмеження її конституційних прав і свобод у разі, коли: робота може зашкодити фізичному або психічному здоров’ю дитини; дитина експлуатується батьками або третіми особами з метою отримання прибутків; трудова діяльність перешкоджає отриманню дитиною якісної загальної середньої освіти; у період роботи діти залучаються до протиправної діяльності, зазнають впливу або залежності від асоціальних елементів; залучення дітей до праці розлучає дитину з сім’єю. ¹

Конвенція МОП „Про вік дітей для прийому їх на непромислові роботи” № 60 застосовується до всякої роботи, що не підпадає під регламентацію, передбачену Конвенцією 1921 року про мінімальний вік прийому дітей на роботу в сільському господарстві. ²

Конвенцією (переглянутою) 1936 року про мінімальний вік для роботи у морі і Конвенцією (переглянутою) 1937 року про мінімальний вік у промисловості. Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції, діти, що не досягли п’ятнадцятирічного віку, або ті, які досягли п’ятнадцятирічного віку, але, відповідно до національного законодавства, ще проходять обов’язкове початкове навчання, не можуть бути зайняті ні на якій з робіт, до яких застосовується дійсна Конвенція, за винятком випадків, передбачених нижче. Діти, що досягли тринадцятирічного віку, можуть, поза часом, відведеним для відвідування школи, бути використані на легких роботах за умови, що ці роботи: а) не шкідливі для їхнього здоров’я або для їхнього нормального розвитку; б) не завдають за своїм характером шкоди їхнім заняттям у школі або їхній здатності сприймати те, що їм викладається в школі. Відповідно до цієї Конвенції, жодна дитина молодша чотирнадцятирічного віку не може: а) бути зайнята на легких роботах більше двох годин у день як у дні відвідування школи, так і у вільні дні; б) бути зайнята у школі й на легких роботах більше семи годин у день у цілому (ст. 3).

У п. 4 ст. 3 Конвенції зазначено, що легкі роботи забороняються: а) у неділю та у дні офіційних державних свят; б) протягом ночі. За Конвенцією термін „ніч” означає стосовно до дітей молодше чотирнадцяти років - період, що становить щонайменше дванадцять послідовних годин, починаючи з восьми годин вечора і до восьми годин ранку; б) стосовно дітей старше чотирнадцяти років - період, що повинен бути встановлений національним законодавством, але який не може бути коротше дванадцяти годин, крім як у тропічних країнах, де період компенсаційного відпочинку надається протягом дня. Після консультації з основними зацікавленими організаціями підприємців і працівників національне законодавство: а) визначає, якого роду роботи можуть розглядатися як легкі; б) пропонує попередні гарантії, виконання яких повинне вимагатися до того, як діти зможуть бути зайняті на легких роботах (п. 6 ст. 3).

Відповідно до ст. 7 Конвенції, з метою забезпечення ефективного застосування положень чинної Конвенції національне законодавство: а) передбачає відповідну систему державного контролю та інспекції; б) зобов’язує кожного підприємця вести список із вказівкою прізвищ і дат народження всіх осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку, зайнятих у нього на роботах, до яких застосовується ця Конвенція; в) передбачає стягнення за порушення законів і правил, згідно з якими набувають чинності постанови цієї Конвенції.

Конвенція МОП „Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці на непромислових роботах” № 78 застосовується до дітей та підлітків, які працюють за заробітну плату або прямо чи посередньо за винагороду на непромислових роботах. Відповідно до мети цієї Конвенції, термін „непромислові роботи” охоплює всі роботи, крім тих, які компетентні органи влади визначили як промислові, сільськогосподарські та морські роботи. ¹.

Відповідно до ст. 2 цієї Концепції, діти і підлітки молодшого, ніж вісімнадцять років, віку, не можуть прийматися на роботу або працювати на непромислових підприємствах, якщо внаслідок ретельного медичного огляду не буде встановлено, що вони придатні до такої роботи. Медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці проводиться кваліфікованим лікарем, який діє з ухвали компетентної влади, і засвідчується або медичною посвідкою, або позначкою на дозволі про допуск до роботи, або записом у трудовій книжці.

Документ, що засвідчує придатність до роботи, може бути виданий: a) з приписом особливих умов праці; б) для певної роботи або ряду робіт чи професій, пов’язаних з однаковою небезпекою для здоров’я, як це встановлено компетентною владою, відповідальною за застосування законів і правил щодо медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці. .

Дитина або підліток, які працюють за наймом, перебувають під медичним наглядом з метою визначення їхньої придатності до роботи, поки такій дитині чи підлітку не виповниться вісімнадцять років. У разі тривалого використання на роботі дитини або підлітка, молодшого ніж вісімнадцять років віку, медичний огляд проводиться періодично, не рідше ніж один раз на рік.

У професіях, пов’язаних з великим ризиком для здоров’я, огляд і повторний огляд з метою з’ясування придатності до роботи проводяться принаймні до досягнення віку в двадцять один рік. ²

Національні закони чи правила або самі визначають професію чи категорію професій, для яких медичний огляд чи повторний огляд з метою з’ясування придатності до роботи треба проводити принаймні до двадцяти одного року, або уповноважують на це відповідну владу.

Відповідно до ст. 7 цієї Конвенції, роботодавець зберігає та подає інспекторам праці або медичну довідку про придатність до праці, або дозвіл на роботу, або трудову книжку на підтвердження того, що з медичного погляду немає заперечень проти наймання відповідної особи, як це може бути встановлено національними законами або правилами.

Крім того, відповідно до цієї Конвенції, національні закони або правила повинні визначати: a) норми, які забезпечують використання системи медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці дітей та підлітків, які працюють на себе особисто, або на своїх батьків у пересувній торгівлі чи на іншій роботі, пов’язаній з роботою на вулиці або у громадських місцях; б) інші методи нагляду для забезпечення суворого виконання цієї Конвенції.

З питань медичного огляду дітей та підлітків на предмет їхньої придатності до праці МОП розробила відповідні Рекомендації. Так, відповідно до цих Рекомендацій, положення Конвенції 1946 року про медичний огляд підлітків на непромислових роботах повинні застосовуватись до всіх робіт, які виконуються на таких підприємствах або службах чи які пов’язані з цими підприємствами або службами, незалежно від того, чи є останні державними чи приватними: a) комерційні підприємства, серед них служби доставки; б) поштові служби електрозв’язку, серед них служби доставки; в) установи та адміністративні служби, працівники яких зайняті головним чином конторською роботою; г) газетні підприємства (видання, розподіл, доставка і продаж газет на вулицях або у громадських місцях); д) готелі, пансіони, ресторани, клуби, кафе та інші заклади, в яких продаються страви й напої, і робота домашньої прислуги в приватних будинках за заробітну плату; е) установи з лікування і догляду за хворими, старими або нужденними й сиротами; є) театри та інші місця видовищ і розваг; ж) пересувна торгівля, торгівля на рознос різного роду предметами і всяка інша робота чи обслуговування, що виконуються на вулицях або у громадських місцях; з) усі інші види робіт, занять і обслуговування, які не є ні промисловими, ні сільськогосподарськими, ні морськими (п. 1 Рекомендацій). ¹

Ретельний медичний огляд, потрібний для приймання на роботу, повинен: a) містити всі клінічні, радіологічні та лабораторні дослідження, доцільні для визначення придатності або непридатності до такої роботи; б) супроводжуватись у кожному випадку відповідними порадами щодо лікування. Періодичний огляд повинен: a) проводитися в тому самому порядку, що й огляд при прийманні на роботу; б) супроводжуватись відповідними порадами відносно лікування, і в разі потреби, додатковим професійним орієнтуванням з метою зміни роботи (пп. 4, 5).

Відповідно до п. 6 цих Рекомендацій, результати огляду повинні повністю записуватися до картки, яка має зберігатися в документах медичного закладу, відповідального за проведення медичного огляду. Відомості, що заносяться до медичної довідки з метою повідомити їх роботодавцю, або висновок відносно медичного огляду, записаний в допуску до роботи чи в трудовій книжці, повинні достатньо ясно вказувати обмеження придатності до роботи, відзначені під час огляду та запобіжні заходи, яких у зв’язку з цим треба вжити щодо умов праці, але ні в якому разі не повинні містити конфіденційних відомостей, таких, як, наприклад, діагноз стосовно природжених дефектів або захворювань, виявлених внаслідок огляду. ²

Серед заходів, яких повинні вживати національні органи влади для впровадження в життя приведених вище положень, має передбачатися, зокрема, щоб діти і підлітки з виявленими внаслідок медичного огляду фізичними вадами чи обмеженнями або які взагалі непридатні до праці: a) діставали відповідне медичне лікування з метою усунення або зменшення цих вад чи обмежень; б) заохочувались за повернення до школи або орієнтацію до певних професій, які могли б їм сподобатися і були б у межах їхніх можливостей; в) мали право на отримання у разі потреби фінансової допомоги протягом періоду лікування, навчання у школі або професійного навчання (п. 9).

У п. 13 Рекомендацій зазначено, що для того, щоб забезпечити регулярний медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці дітей і підлітків, зайнятих на промислових і непромислових підприємствах, як у межах розташування підприємства, так і поза ним у зв’язку з його діяльністю, від роботодавців слід вимагати інформування компетентного органу влади про використання на роботах всіх молодих працівників, вік яких знаходиться в межах, встановлених правилами щодо медичного огляду. Такими органами мають бути: a) офіційний медичний заклад, що несе відповідальність за проведення медичних оглядів і за повну реєстрацію результатів таких оглядів; або б) служба, компетентна дати дозвіл на підставі медичного огляду щодо використання на роботі дитини або підлітка.

Відповідно до Конвенції МОП „Про мінімальний вік прийому дітей на роботу в промисловості” № 59 термін „промислове підприємство” охоплює, зокрема: a) шахти, кар’єри та інші підприємства, які видобувають корисні копалини з землі; б) підприємства, на яких предмети виготовляються, змінюються, очищаються, ремонтуються, оздоблюються, обробляються, підготовляються на продаж, руйнуються чи знищуються, або на яких матеріали трансформуються, куди входять суднобудівні підприємства і підприємства з виробництва, трансформації та передачі електроенергії чи рушійної сили будьякого виду; в) підприємства, зайняті будівництвом і цивільними інженерними роботами, серед яких роботи з будівництва, ремонту, утримання, перебудови та демонтажу; г) підприємства, зайняті перевезенням людей або товарів шосейними дорогами або залізницями, зокрема обробленням вантажів у доках, на причалах, пристанях, у складах чи аеропортах. ¹

Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції, діти, які не досягли п’ятнадцятирічного віку, не можуть бути найняті або працювати на державному або приватному промисловому підприємствах або в їхніх філіях. Однак, національне законодавство може дозволити використання праці таких дітей на підприємствах, де зайняті тільки члени родини підприємця, за винятком такої роботи, що за своїм характером або за умовами, в яких вона виконується, є небезпечною для життя, здоров’я або моральності осіб, пов’язаних з нею.

Положення цієї Конвенції не застосовуються до праці дітей у професійних школах за умови, що така робота проводиться зі схвалення й під наглядом державної влади.

З метою полегшення контролю за застосуванням положень цієї Конвенції кожний керівник промислового підприємства повинен вести список всіх зайнятих у нього осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку, із вказівкою дати їхнього народження.

Відносно робіт, які за своїм характером або за умовами, у яких вони виконуються, є небезпечними для життя, здоров’я або моральності осіб, пов’язаних з ними, національне законодавство: а) або встановлює, що вік молоді або підлітків, що допускаються до таких робіт, не може бути нижче п’ятнадцяти років; б) або доручає відповідному органу влади встановити, щоб вік молоді або підлітків, що допускаються до таких робіт, був не нижче п’ятнадцяти років.

В Конвенції МОП „Про нічну працю підлітків у промисловості” (переглянутої 1948 р.) № 90 передбачено, що термін „ніч” означає період тривалістю принаймні дванадцять послідовних годин. Стосовно підлітків, які не досягли шістнадцятирічного віку, цей період охоплює час між десятою годиною вечора і шостою годиною ранку. Стосовно підлітків, які досягли шістнадцятирічного віку, але не досягли вісімнадцятирічного віку, цей період охоплює встановлений компетентним органом влади проміжок часу тривалістю принаймні сім послідовних годин між десятою годиною вечора і сьомою годиною ранку; компетентний орган влади може встановлювати різні проміжки часу для різних галузей промисловості, підприємств чи їхніх філіалів, але він зобов’язаний консультуватися з зацікавленими організаціями роботодавців і працівників перш ніж установити проміжок часу після одинадцятої години вечора (ст. 2). ¹

Відповідно до цієї Конвенції, підліткам, які використовуються на нічних роботах, надається відпочинок тривалістю принаймні тринадцять послідовних годин між закінченням роботи і новим заступанням на роботу. У тих випадках, коли в хлібопекарській промисловості нічну працю заборонено для всіх працівників, замість установленого органами влади згідно з параграфом 3 статті 2 проміжку часу тривалістю принаймні сім послідовних годин між десятою годиною вечора і сьомою годиною ранку, компетентні органи влади можуть встановити проміжок часу між дев’ятою годиною вечора і четвертою годиною ранку з метою навчання учнів або професійного навчання підлітків, які досягли шістнадцятирічного віку (ст. 3). ²

Конвенцією МОП „Про обмеження нічної праці дітей та підлітків на непромислових роботах” № 79 передбачено, що діти віком до чотирнадцяти років, які можуть використовуватись на роботі протягом повного чи неповного робочого дня, і діти старші чотирнадцятирічного віку, які все ще зобов’язані відвідувати школу протягом повного навчального часу, не використовуються на роботах у нічний час протягом періоду тривалістю принаймні чотирнадцять послідовних годин, куди входить проміжок часу між восьмою годиною вечора і восьмою годиною ранку. Однак, на підставі національних законів чи правил, там, де цього вимагають місцеві умови, може бути введено інший проміжок часу, тривалістю дванадцять годин, початок якого встановлюється не пізніше восьмої години тридцяти хвилин вечора, а закінчення - не раніше шостої години ранку (ст. 2). ¹

Національні закони чи правила можуть надати відповідній владі повноваження на видачу тимчасових індивідуальних дозволів для надання можливості підліткам шістнадцятирічного віку і старшим працювати в нічний час, коли цього вимагає особлива потреба здійснення професійного навчання, причому період відпочинку повинен бути не менший ніж одинадцять послідовних годин на добу.

Національні закони чи правила можуть уповноважувати відповідну владу на видачу індивідуальних дозволів для надання дітям та підліткам вісімнадцятирічного віку можливості виступати в нічний час акторами в публічних виставах або брати участь у нічний час акторами в кінематографічних зйомках.

Мінімальний вік для видачі таких дозволів визначається національними законами чи правилами. Однак, такі дозволи не даються в тих випадках, коли через рід вистави чи обставин, у яких вона відбувається, або рід кінематографічної зйомки чи умов, в яких вона здійснюється, участь у виставі чи кінематографічній зйомці може бути небезпечною для життя, здоров’я або моральності дитини чи підлітка (ст. ст. 4, 5).

У разі видачі дозволів діють такі умови: a) робота триває не довше ніж до півночі; б) встановлюються суворі гарантії для захисту здоров’я і моральності дитини чи підлітка, для забезпечення належного поводження з ними, а також для запобігання порушенню нормального перебігу їхнього навчання; в) дитині чи підліткові надається період відпочинку тривалістю принаймні чотирнадцять послідовних годин.

Відповідно до ст. 6 цієї Конвенції, для забезпечення належного здійснення положень цієї Конвенції національне законодавство повинно: a) передбачати створення системи громадського контролю та нагляду у різних галузях діяльності, на які поширюється Конвенція; б) вимагати від кожного роботодавця ведення реєстраційної книги або заповнення наявних офіційних формулярів із зазначенням імен та дат народження всіх осіб вісімнадцятирічного віку, яких він використовує на роботі, та з зазначенням тривалості їхнього робочого часу; в тих випадках, коли діти і підлітки працюють надворі або в громадських місцях, у реєстраційній книзі чи в формулярах зазначається тривалість їхнього робочого часу, встановлена при укладенні контракту про найняття на роботу; в) передбачати відповідні заходи для нагляду за особами вісімнадцятирічного віку, які використовуються згідно з рішенням роботодавця чи своїм власним рішенням на роботах надворі чи в громадських місцях, а також для забезпечення встановлення їхньої особистості; г) встановлювати заходи покарання, які застосовуються до роботодавців або інших відповідальних дорослих осіб за порушення таких законів чи правил.

В Резолюції МОП „Про зайнятість молоді” від 16 червня 1998 р. запропоновано державам-членам проводити збалансовану стратегію економічного росту; розглянути нові й нестандартні програми, націлені на створення зайнятості для молоді; збільшити інвестиції в базову освіту, націливши їх на підвищення якості останньої й на розширення доступу до одержання подальшої освіти більш високого рівня для груп молоді, що перебувають у несприятливому положенні; вжити заходів до того, щоб молодь, яка закінчує школу, мала загальну освіту, збалансоване коло професійних кваліфікацій та навичок, що дозволяють їй реалізувати повною мірою свій потенціал і вносити вклад у підвищення добробуту суспільства; вжити заходів, метою яких є пристосування професійної підготовки й орієнтації молоді до вимог ринку праці, для того щоб полегшити молоді перехід від школи до трудової діяльності та придбання загальних і спеціальних навичок для працевлаштування й навчання протягом всього трудового життя; заохочувати участь роботодавців, працівників і їхніх відповідних організацій: а) у визначенні того, якими повинні бути програми й зміст освіти й професійної підготовки; б) у виконанні таких програм; в) у розробці й оцінці дієвості систем визнання підвищення кваліфікації й навичок і в контролі за цими системами; г) у встановленні більш тісного співробітництва з навчальними закладами; сприяти й підтримувати проведення політики відносно молоді, що визнає роль утворення молодіжних організацій у розвитку почуття соціальної відповідальності, ініціативи й співробітництва; сприяти введенню гнучких графіків роботи, для того щоб молодь могла одержувати освіту і професійну підготовку без відриву і з відривом від виробництва при наявності домовленостей, досягнутих на підприємстві; виявляти перешкоди на шляху наймання молоді та вживати, у міру можливості й необхідності, зусилля по їхньому усуненню, забезпечуючи одночасно захист зайнятості кожному працівникові; створювати законодавчі й адміністративні основи, які дозволяють захистити зайнятість молоді; заохочувати підприємства до того, щоб вони відігравали активну роль у наданні молодим найманим робітникам безперервної професійної підготовки; заохочувати молодь і підприємства до більш гнучкого підходу до придбання нових професійних навичок, що відповідають мінливим потребам; постійно спонукати служби зайнятості як державні, так і приватні до надання молоді більше ефективного сприяння в працевлаштуванні; сприяти заповзятливості, підприємництву й самозайнятості серед молоді, а також створенню життєздатних малих і середніх підприємств, оскільки вони є одним з найважливіших джерел одержання молоддю робочих місць; прийняти й проводити політику, що підвищує конкурентноздатність за допомогою інвестицій, у тому числі інвестицій у технологію, у розвиток людських ресурсів, в утворення й підвищення кваліфікації, сприяючи тим самим економічному росту, соціальному розвитку й зайнятості (п. 1 Резолюції). ¹

Відповідно до п. 2 Резолюції, Адміністративній раді Міжнародного бюро праці запропоновано: надати питанню зайнятості молоді високий пріоритет під час обговорення бюджетів; розглянути можливість включення до порядку денного однієї із сесій Міжнародної конференції праці проблеми зайнятості молоді як пункт для загального обговорення; забезпечити, щоб питання про зайнятість молоді обговорювався на регіональних або міжрегіональних нарадах, включаючи тристоронні наради, якщо дозволяють обставини; розробити міжнародну стратегію зайнятості молоді; створити бази даних щодо зайнятості молоді; поширювати інформацію стосовно вакантних робочих місць.

З питань зайнятості молоді МОП розробила Рекомендації „Щодо спеціальних програм забезпечення зайнятості та підготовки молоді в цілях розвитку” № 136. Ці Рекомендації застосовуються до спеціальних програм, які мають за мету дати молоді можливість брати участь в діяльності, спрямованій на економічний та соціальний розвиток її країни і здобути освіту, кваліфікацію та досвід, які полегшать її подальшу економічну діяльність протягом тривалого часу і допоможуть її залученню до життя суспільства (п. 1 Рекомендацій). ²

РОЗДІЛ ІІ. Права неповнолітніх в міжнародних актах та регіональних організаціях