. Сутність валюти та валютного курсу

Під валютою слід розуміти будь-який товар, що здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У більш вузькому ро-зумінні – наявна частина грошової маси, яка переходить з рук у руки в фо-рмі грошових банкнот і монет.

Валюта забезпечує зв’язок і взаємодію національного та світового го-сподарства.

В залежності від приналежності (статусу) валюти поділяються на на-ціональну, іноземну, міжнародну (регіональну).

Національна валюта – це встановлений законом платіжний засіб даної країни.

Так валюта України – це:

а) грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що перебу-вають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а та-кож вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають об-мінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них,

бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські нака-зи, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські до-кументи), виражені у валюті України.

Національна валюта є основою національної валютної системи. Іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та

кредитні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які викори-стовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта – міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. Наприклад, СДР (SDR – Special Drawing Right або СПЗ – спеціальні права запозичен-ня), які є міжнародним платіжним засобом, що використовується МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних ра-хунках, і розрахунковою одиницею МВФ; євро – регіональна міжнародна

розрахункова одиниця, яка була введена у 1999 р. в межах Європейської валютної системи і є розрахунковою одиницею країн ЄС.

По відношенню до валютних запасів країни розрізняють резервну валюту.

Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, в котрій центральні банки інших держав нагромаджують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторгівельних операціях та інозем-них інвестиціях. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, вона використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць сві-тової валютної системи.

Так, в якості резервної валюти використовують долар США, японсь-ку єну, євро. Для того, щоб валюта набула статусу резервної, країна повин-на посідати панівне становище у світовому виробництві, в експорті товарів і капіталів, мати розвинуту мережу кредитно-банківських установ у себе і за рубежем, ліберальне валютне регулювання, вільну конвертованість ва-люти і впровадження її в міжнародний обіг через банки та міжнародні ва-лютно-фінансові організації.

Країна-емітент резервної валюти набуває ряд переваг: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позиції національних виробників в конкурентній боротьбі на світовому ринку.

По відношенню до курсів інших валют розрізняють сильну (тверду) та слабку (м’яку) валюту. Тверда валюта характеризується стабільним ва-лютним курсом. Поняття твердої валюти нерідко використовується як си-нонім конвертованої валюти.

За режимом використання розрізняють вільно конвертовану, частково конвертовану, неконвертовану валюту

За матеріально-речовою формою валюта буває готівковою і безготів-ковою.

За принципом побудови – ―кошикового‖ типу і звичайною. Валютний кошик – це метод сумірності середньозваженого курсу од-

нієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют. Важливим моментом розрахунку валютного кошика є визначення його складу, розмі-ру валютних компонентів, тобто кількість одиниць валюти у наборі.

У науковій економічній літературі, телекомунікаційному зв’язку за-стосовуються міжнародні коди валют, які значно полегшують і прискорю-ють поточну діяльність учасників валютного ринку (таблиця 2.1) .

Головною характерною рисою теорії і практики міжнародних фінан-сів є те, що вони мають справу з численними валютами. Кожна країна має свою грошову одиницю, валюту, яка лежить в основі грошової системи країни (долар, єна, рубль, гривня тощо). Валюта в різних країнах може мати одну назву, але різну цінність. Наприклад, грошова одиниця і в Канаді і в США — долар, але американський долар і канадський долар мають різну цінність.

Завдяки тому, що кожна країна використовує у своєму обігу валюту, яка відрізняється від валюти інших країн, усі міжнародні операції — торго-вельні, кредитні та ін. — передбачають обмін двох валют. При здійсненні міжнародної операції потік товарів, послуг, капіталу в одному напрямку передбачає рух валютних коштів у зворотному. Наприклад, якщо ви купує-те у автомобільного ділера американську машину, ви сплачуєте йому за машину в гривнях. Але автомобільний ділер повинен заплатити американ-цям у доларах. Ділер створює попит на долари і пропозицію гривень на ри-нку обміну іноземної валюти. Експорт товарів спричиняє приплив у країну іноземної валюти і її пропозицію на ринку обміну іноземної валюти, імпорт

— попит на іноземну валюту.

Інший приклад. Коли іноземець купує іноземну компанію або будує завод в іншій країні, він створює попит на валюту цієї країни і пропозицію валюти своєї країни. А оскільки, зазвичай, країна торгує не з однією, а з де

кількома країнами, то в обмін між собою вступає низка національних ва-лют.

Валюти, як правило, обмінюються не просто одна до одної, а в пев-ному співвідношенні, що визначається їх відносною вартістю, котра нази-вається обмінним курсом валют. Але обмінні курси валют постійно зміню-ються й часто досить різко. Відтак обмінні курси, ризик коливання курсів валют знаходяться в центрі уваги теорії міжнародних фінансів. Для ТНК вирішення всіх питань їх діяльності (розміщення виробництва, перспективи його розширення, можливі ризики) ґрунтуються на аналізі обмінних курсів у їх зв’язку з відносним рівнем відсоткових ставок і темпів інфляції.

Зростаюча роль зовнішньої торгівлі, бурхливий розвиток міжнарод-ного ринку капіталів висувають, як одну з фундаментальних проблем теорії міжнародної економіки, проблему досягнення необхідної гармонії між зов-нішньоторговельною і валютною політикою різних країн без втручання якогось світового уряду, який би вказував, що робити країнам. Проблеми координації валютно-фінансової політики різних країн є найскладнішими.

―Обмінний валютний курс‖ — це:

• кількість одиниць однієї валюти, необхідна для придбання оди-ниці іншої валюти;

• ринкові ціни однієї валюти, виражені в іншій валюті;

• сукупність цін валют, взаємопов’язаних тристороннім арбітра-

жем.

Як уже зазначалось, змістом валютної операції є обмін валюти однієї країни на валюту іншої. Кожна національна валюта має певну ціну, котра виражається в грошових одиницях іншої країни. Наприклад, 1дол. коштує 132,08 єни. Ця ціна валюти називається валютним курсом. Ціни валют що-денно публікуються. Ціни на вільно конвертовану валюту визначаються на міжнародному валютному ринку виходячи з попиту та пропозиції на неї, а у країнах з частково конвертованою валютою ціна національної валюти встановлюється центральним банком. Таким чином, валютний, або обмін-ний, курс має кількісну визначеність, котра являє собою співвідношення кількості обмінюваних валют. Так, якщо ви обмінюєте 100 грн. на 20 аме-риканських доларів, то 100 грн. поділяються на 20 дол., що дорівнює 5,0 грн. за 1 дол. Обмінний курс — це результат ділення кількості валюти, кот-ру ви обмінюєте, на кількість валюти, котру ви отримуєте в обмін. Якщо ми знаємо обмінний курс гривні (0,20 дол. за 1 грн.), то ми можемо підрахува-ти, скільки доларів можна отримати за 200 грн. Для цього потрібно 200 грн. помножити на обмінний курс гривні, тобто на 0,20. За 200 грн. можна отримати 40 дол.

Визначення курсу валют називається котируванням. Існує два методи котирування іноземної валюти до національної: пряме і непряме (зворотне). При прямому котируванні курс одиниці іноземної валюти виражається в національній валюті (1 дол. = 5,0 грн.). При непрямому котируванні курс

одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті (1 грн. = 0,20 дол.).

Непряме котирування=	1
	пряме котирування

Зазвичай валютний курс розглядається як ціна іноземної валюти в національній валюті. Курс валют встановлюється до четвертого знака після коми десяткового дробу.

При котируванні валют встановлюється базова валюта та валюта ко-тирування. Базова валюта – це валюта відносно якої котируються інші ва-люти, тобто валюта, з якою порівнюють дану грошову одиницю. Валюта котирування – це валюта, яка котирується до базової, тобто валюта, курс якої визначають. Наприклад, 1 дол.=5,121 грн. Ліва частина котирування – це базова валюта (долар), права частина – валюта котирування (гривня). Курси валют встановлюються до базової валюти, тобто яка кількість валю-ти котирування відповідає одиниці базової валюти. Як правило, усі валюти (за винятком англійського фунта стерлінга та кошика валют) порівнюється з доларом США. Використання долара як базової валюти відображає роль американської валюти як загальновизнаної розрахункової одиниці.

При аналізі динаміки валютних курсів враховують метод котируван-ня. Оскільки валютний курс – це ціна грошей то його зміни означають по-дорожчання або знецінення грошей. Національна валюта дорожчає , коли валютний курс, визначений методом прямого котирування, знижується: був 5,4010 грн. за 1 дол. США, став 5,1210 за 1 дол. США, при цьому купівельна спроможність гривні зростає з 0,1851 дол. за 1 грн. (1:5,4010) до 0,1953 дол. за 1 грн. (1:5,1210), і знецінюється при зростанні валютного курсу.