Сутність міжнародних розрахунків

Основною формою валютних відносин є міжнародні розрахунки, які проводяться з міжнародних операцій (комерційних і некомерційних плате-жів) і відображаються в узагальненому вигляді в платіжних балансах усіх країн світу. Міжнародні розрахунки — це:

а) комерційні платежі за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов’язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;

б) некормерційні платежі, пов’язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

На стан платіжних розрахунків комплексно впливають численні чин-

ники:

• економічні та політичні відносини між країнами;

• становище країни на товарних і грошових ринках;

• ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зо-внішньоекономічного регулювання;

• міжнародні торговельні правила та звичаї;

• регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

• відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

• стан платіжного балансу;

• банківська практика;

• умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

• конвертованість валют тощо.

Особливості міжнародних розрахунків полягають у такому: 1. Імпортери та експортери, їх банки вступають до певних

відособлених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов’язаних з пересилкою, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов’язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативни-ми та законодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями.

2. Міжнародні розрахунки є об’єктом уніфікації. Це зумовлено про-цесом інтернаціоналізації господарських зв’язків, універсалізацією банківських операцій. Наприклад, уніфікація вексельного законодавства, Уніфіковані правила для документарних акредитиву та інкасо, Правила щодо контрактних гарантій тощо.

2. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний харак-тер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

2. Міжнародні розрахунки здійснюються у різних валютах, а відтак, по-перше, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, по-друге, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин мож-ливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн. Іншими словами, найбільш ефективна участь тієї чи іншої країни у міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти. У сучасній практиці розрахунки між банками різних країн з боргових вимог і зобов’язань здійснюються в основному у ВКВ. У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження, що безпосередньо впливає на зовнішньоторговельні розрахун-ки.

Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здійсню-ються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.

Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється в порядку безготівкових розрахунків, через банки різних країн, котрі підтримують взаємні кореспондентські зв’язки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і виконують платіж-ні та інші доручення на засадах взаємності. Робиться це так: банк в країні імпортера списує суму платежу з рахунку свого клієнта і зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку — кореспон-дента, а банк в країні експортера списує цю суму з рахунку кореспондента і зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортував свій товар.

Платежі готівкою з міжнародних розрахунків виконуються в основ-ному під час подорожей за кордон делегацій, туристів або приватних осіб, котрі обмінюють у банках валюту своєї країни на відповідну іноземну ва-люту.

Міжнародні розрахунки у зв’язку з рухом капіталу пов’язані з функ-ціонуванням фінансових ринків, з рухом цінних паперів як у формі прямих, так і портфельних інвестицій.

Особливістю платежів з міжнародних розрахунків є необхідність об-міну, тобто продажу-купівлі одних валют на інші, незалежно від того,

якій валюті і в якій формі виконується платіж. Наприклад, імпортер з краї-ни А, закупивши товар у експортера країни Б, може сплатити товар у валю-ті своєї країни, у валюті країни-експортера або у валюті третьої країни. У першому випадку експортер обмінює (продає) отриману іноземну валюту на валюту своєї країни, в другому — імпортер обмінює (купує) на свою ва-люту країни експорту, а в третьому операція пов’язана з обміном валюти як для імпортера, так і для експортера. Відтак валютний курс, за яким відбу-вається продаж-купівля валют, відіграє істотну роль у міжнародних розра-хунках: від його рівня багато в чому залежать результати господарської ді-яльності міжнародних фірм.

Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від:

• масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування;

• застосування національної валюти країни базування;

• спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;

• мережі банків-кореспондентів.

Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними банками. Кореспондентські відносини з іноземними банками супроводжуються відкриттям рахунків ―лоро‖ (рахунків іноземних банків у даному банку) і ―ностро‖ (рахунків даного банку в іноземних банках). Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи попов-нення витрачених коштів.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки зазвичай підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та термінам наступних платежів.

З метою отримання більш високого прибутку банки прагнуть підтримувати на рахунках ―ностро‖ мінімальні залишки. Вони віддають пе-ревагу розміщуванню валютних активів на світовому фінансовому ринку в тому числі на євроринку.

Основними формами міжнародних розрахунків у міжнародній торгі-влі є товарний акредитив і акцепт документів, переданих банкові на інкасо.

Акредитив — це розрахунковий або грошовий документ, який являє собою доручення однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або сплатити пред’явникові акредитива певну суму грошей. Акредитив завіряє експортера, що банк оплатить перевезену про-дукцію. Він також завіряє імпортера, що оплата неекспортера не буде ви-конана без перевірки того, що вся документація відповідає строкам і умо-вам акредитива.

Акредитив може бути: безвідзивним, відзивним, передатним (переус-тупним).

Безвідзивний акредитив відкриває банк імпортера, а банк експорте-ра підтверджує його. Банк імпортера бере на себе безвідзивне зобов’язання сплатити за векселем експортера, а банк експортера додає своє зо-бов’язання і бере на себе відповідальність за оплату векселя експортера, якщо надані документи відповідають всім застереженим вимогам. Безві-дзивний акредитив не може бути змінений або анульований без згоди заці-кавлених сторін. Зобов’язання двох банків дають експортеру найнадійні-ший захист від ризику. Може бути варіант: непідтверджений безвідзивний акредитив, коли зобов’язання сплати векселя лежить лише на банку, що ві-дкриває акредитив (банк імпортера).

Відзивний акредитив відкриває банк імпортера, а банк експортера підтверджує цей акредитив. Але банк імпортера може змінити і навіть ану-лювати дію акредитива в будь-який час без згоди експортера (бенефіціара).

Передатний акредитив застосовується за домовленістю з покупцем у тому випадку, коли продавець має субпостачальників, котрим він передає частину цього акредитиву. Передатний акредитив дешевшій, ніж відкриття окремих акредитивів субпідрядникам.

Акредитив, відкритий комерційним банком за заявою імпортера на користь експортера, розташованого за кордоном, називається ―акредитив з імпорту‖. Банк, що відкриває акредитив, несе основну відповідальність за здійснення виплат експортеру у відповідності з умовами кредиту. Якщо банк, що відкриває акредитив, виплачує експортеру всю застережену суму, то всі витрати відносяться на рахунок імпортера. Імпортеру надсилаються всі документи, за котрими він отримує товар від транспортного агентства. Якщо імпортеру не вистачає коштів, він може звернутися до свого банку з проханням про надання позики під заставу щойно отриманого товару. Ім-портер виплачуватиме борг з відсотками в міру продажу товару.

Акредитив, котрий, у свою чергу, відкриває зарубіжний банк на ко-ристь експортера, розташованого на території тієї ж країни, на рахунок ім-портера, розташованого в іншій країні, називається ―акредитив з експор-ту‖. У випадку використання кредиту з експорту банк експортера здійснює функції повідомлення, підтвердження і ведення переговорів по акредитива і бере на себе основну відповідальність щодо експортеру.

За випуск і оплату акредитива комерційні банки отримують певну комісійну винагороду.

Нині при здійсненні операцій з акредитивами використовується су-часна електронна технологія (комп’ютери, телекомунікації). Так, американ-ський ―Сіті Банк‖ заснував спеціальну дочірню компанію ―Сітікорп Трейд Сервіс ЛТД (CTSL), розташовану в Гонконзі, котра спеціалізується на ро-

боті з акредитивами для будь-якого з відділень Сітібанку, розташованих по всьому світу. Це підвищило ефективність і зменшило вартість послуг з фі-нансування зовнішньої торгівлі.

Крім методу фінансування зовнішньої торгівлі за допомогою акреди-тивів, існують і інші методи: документарний перевідний вексель для інка-сування, факторинг, форфейтинг та інші.

Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дору-ченням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів, гро-шові кошти, що належать клієнту, від підприємств, організацій, установ за відвантажені на їх адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги і зараховує ці кошти на його рахунок в банку.

Ця форма платежу широко розповсюджена, оскільки дешевша у порі-внянні з акредитивом.

Держава може втручатися у сферу міжнародних розрахунків шляхом використання валютних клірингів. Валютний кліринг – це міжурядова уго-да про взаємний залік зустрічних вимог і зобов’язань, які виходять з варті-сної рівності товарних поставок і наданих послуг. Метою валютного кліри-нгу може бути вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалют-них резервів чи одержання пільгового кредиту від торговельних партнерів, які мають активний платіжний баланс чи безповоротнє фінансування краї-ною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балан-сом.

При валютному клірингу валютний оборот за кордоном замінюється розрахунками в національній валюті через клірингові банки, які здійсню-ють підсумковий залік взаємних вимог і зобов’язань, тобто операції здійс-нюються без розрахунку готівкою або переказу коштів, а шляхом віднесен-ня відповідних сум з операціями на дебет або кредит депозитів до запитан-ня