4. Соціальний контроль як система санкцій

Сутність соціального контролю.

У жодному суспільстві ніколи не вдавалося, і можливо не вдастся, уникнути девіації та злочинності. Саме тому треба постійно докладати зусиль, щоб обмежити сферу таких порушень. Відтак, дотримання або порушення правил соціального життя викликає відповідну реакцію з боку оточення, яка приймає форму або схвалення, або покарання. Тих, хто порушує правила, зустрiчає незадоволення, ворожнеча та остракiзм – або навiть ув'язнення чи смерть. Конформiст отримує схвалення, популярнiсть, престиж та iншi соцiально визначенi переваги. Вищевказані заходи, якими суспільство реагує на дії інших людей, називають санкціями, а їх сукупність – соціальним контролем.

Санкція – це реакція суспільного оточення; засіб регулювання спільнотою поведінки людини, з метою стимулювання бажаної (конформізм) і припинення небажаної (девіація), а також для забезпечення впорядкованості, внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Санкції поділяють на позитивні та негативні, формальні та неформальні. Позитивні формальні санкції: публічне схвалення з боку влади: вручення грамоти, грошової винагороди, нагородження орденами, медалями, спорудження пам’ятників; позитивні неформальні санкції: похвала, визнання авторитету, схвалення з боку оточуючих, компліменти, мовчазне визнання, оплески, посмішка, добрі відгуки; негативні формальні санкції: покарання передбачені законом: ув’язнення, штраф, звільнення, конфіскація майна, страта, звільнення; негативні неформальні санкції: громадський осуд, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати стосунки, злий жарт, поширення чуток. Крім цього, з огляду на зміст соціальних норм санкції розрізняють на: правові, етичні, сатиричні, релігійні тощо.

Соцiальний контроль – це система соціальних санкцій, що забезпечують вiдповiднiсть поведiнки людей соцiальним нормам, а також агентів, які застосовують ці санкції.

Внутрішній і зовнішній соціальний контроль.

Соціальний контроль тісно пов’язаний з соцiалiзацiєю. Спочатку вiдповiднiсть поведiнки дитини соцiальним нормам забезпечується зовнiшним контролем. Але коли дитина стає дорослiшою, збiльшується та частина її поведiнки, що регулюється внутрiшнiми регуляторами. Вiдбувається так би мовити „внутрiшнiзацiя” соцiальних стандартiв поведiнки, або як її називають науковою мовою – „iнтерналiзацiя” – перетворення „екстернальних”, зовнiшних регуляторiв, в „iнтернальнi”, внутрiшнi щодо iндивiда. Найчастiше людина приймає цi стандарти без роздумiв або коливань, вони стають „другою натурою”. Коли людина втягується в життя групи, вона розвиває таку самосвідомість, яка регулює її поведiнку у вiдповiдностi до норм цiєї групи. Роблячи те, що роблять iншi члени групи, вона набуває відповідної iдентичностi та вiдчуття задоволення. Група стає її групою, а норми групи – її власними нормами. Соцiальний контроль стає, таким чином самоконтролем, – коли індивід самостійно регулює свою поведінку, погоджуючи її з загальноприйнятними нормами. Іноді норми засвоюються настільки міцно, що люди, порушуючи їх, відчувають провину. Тоді говорять про муки сумління.

У більшості суспільств приблизно на 70% соціальний контроль здійснюється за рахунок самоконтролю. І чим вище у членів суспільства розвинутий самоконтроль, тим менше цьому суспільству потрібно вдаватися до зовнішнього контролю, і, навпаки, чим слабший самоконтроль, тим більш жорстким має бути зовнішній контроль. Іноді виникає парадоксальна ситуація. Диктатура встановлювалася немовби задля блага громадян, з метою навести порядок. Але звиклі підкорятися примусовому контролю громадяни не розвивають внутрішній контроль. Вони деградують як соціальні істоти, – зникає здатність брати на себе відповідальність і поводитись згідно з раціональними нормами.

Практичні аспекти застосування санкцій.

В усі часи суспільство прагнуло подолати небажані форми людської поведінки. Різні відхилення в соціальній поведінці від середньої норми – як в позитивному, так і в негативному напрямку – загрожували стабільності суспільства, яка завжди цінувалася понад усе. Однак у більшості випадків контроль девіантної поведінки несиметричний: відхилення в поганий бік засуджуються, а в хороший – схвалюються. Втім стосовно позитивної девіації виникає певний парадокс: з одного боку таких людей подають за приклад, а з іншого – бажають тримати на „короткому ланцюгу” (Жанна д’Арк, Мартін Лютер та ін.).

Дотримання норм, як і виконання санкцій, робить нашу поведінку передбачуваною. Кожен із нас знає, що за видатне наукове відкриття очікує офіційна нагорода, а за тяжкий злочин – тюремне ув’язнення. Коли ми очікуємо від іншої людини певного вчинку, то сподіваємося, що вона знає не лише норму, а й наступаючу за ним санкцію. Отже, норми і санкції поєднані в одне ціле. Якщо у якоїсь норми відсутня санкція, то вона перестає регулювати реальну поведінку. Вона стає гаслом, декларацією, але перестає бути елементом соціального контролю. Відсутність або послаблення соціального контролю веде до аномії, безладу та соціального конфлікту.

Формальна система соціального контролю, яка здебільшого стосується делінквентної поведінки, представлена системою кримінального права, під якою розуміється офіційна реакція поліцейської, судової та тюремної влади на порушення закону. Поліція – це перша точка, в якій люди стикаються з системою кримінального права. Після арешту суд встановлює винність або невинність підозрюваного. Якщо підозрюваний винний, настає покарання.

Попри систему покарань на високому рівні залишається кримінальний рецидивізм – повторні злочини осіб, визнаних винними у вчинені злочинів. Значна частина ув’язнених вже відбували покарання раніше. Це свідчить про те, що система кримінального права не здатна викорінити злочинність. Загалом можна стверджувати, що злочинність та інші прояви девіантної поведінки походять не лише з діянь „поганих людей”, але й від самого суспільства.