2. Розвиток юридичної освіти в Одесі впродовж 20 – 40-х рр. Хх ст.

Створений у 1918 р. при Одеському губвиконкомі Комісаріат (відділ) народної освіти на чолі з Є.М. Щепкіним розпочав перебудову Новоросійського університету відповідно до нових вимог. Оскільки велика кількість професури не погоджувалася на участь в управлінні університетом, керівництво було вирішено тимчасово передати революційній студентській раді, а існуюча до цього часу Вчена рада університету припинила свої засідання. Для обговорення проблем, пов’язаних з навчанням, викладачі факультетів збиралися у присутності представників ревстудради. Обговорювалися питання нормалізації учбового процесу, що виникли у зв’язку зі звільненням частини професорів. Замість звільнених пропонувалося залучати молодих викладачів, зрівнюючи їх у правах з професурою.

Велика кількість викладачів не розуміла подібних методів та висловлювала протест. У квітні 1919 р. було прийнято тимчасове положення про управління вищими навчальними закладами, затверджене Наркомпросом УСРР. Усі вищі навчальні заклади були зобов’язані проводити роботу у трьох напрямках - науковому, науково-навчальному та загальноосвітньому. Керувати цими галузями у кожному вузі повинні були ради – наукова, науково-навчальна та освітня. Були ліквідовані посади ректора та проректорів; управління вузом переходило до комісара народної освіти.

Поряд з цим, в Одесі було створено Раду комісарів вузів, яка прийняла рішення про відновлення в університеті багатьох звільнених професорів, незважаючи на розпорядження відділу вузів Наркомпроса УСРР. Факультетам було надано право розробляти методику вивчення курсів та складання іспитів.

У 1919 р. в Одесі було п’ять вищих навчальних закладів: університет, Вищі жіночі курси, Вищий міжнародний, Політехнічний та Сільськогосподарський інститути. Рада комісарів вузів Одеси, керуючись вказівками Наркомпросу УСРР, прийняла рішення об’єднати всі вищі навчальні заклади міста на базі університету. Крім того, з метою відкриття доступу до вищої освіти всім верствам населення, в університеті було впроваджено так званий нульовий семестр, присвячений підготовці для вступу на всі факультети.

Проте у 1920 р. політика щодо освіти дещо змінилася: Університети на території України були визнані «консервативною» формою навчання і їх факультети були реорганізовані в інститути. На базі Новоросійського університету у 1920 р. були створені Медичний, Фізико-математичний та Гуманітарно-суспільний інститути.

Згодом було створено Інститут народної освіти (ІНО), до якого увійшов Гуманітарно-суспільний інститут. До складу ІНО увійшли також Вищі жіночі курси та Вчительський інститут, утворений у червні 1920 р. в Ананьївському районі.

Одночасно з ІНО в Одесі було створено Інститут народного господарства, до якого увійшов, у тому числі, юридичний факультет університету.

На цьому етапі були, в основному збережені навчальні курси з основних юридичних дисциплін та їх програми. Це було обумовлено передусім збереженням на юридичному факультеті, в основному професорського складу з числа колишніх викладачів Новоросійського університету.

Зміна режиму суттєво позначилась на науково-дослідній роботі в галузі права. В Одесі вона була репрезентована науково-дослідною кафедрою «Сучасних правових проблем», історико-юридичною науковою школою соціально-правового напрямку під керівництвом М.Є. Слабченка, яка діяла в інституті народної освіти.

Науково-дослідна робота певною мірою продовжувала традиції, закладені у попередній період. Це відбивалося, зокрема, у видавничій діяльності, публікаціях окремих статей у місцевих та центральних виданнях. З початку 1930-х рр. ця діяльність поступово припинилася.

Впродовж 1920-1930-х рр. юридична освіта в Одесі не була зосереджена в одному науково-навчальному осередку, як це було у попередній період. Можна говорити про наявність окремих аспектів юридичної освіти у декількох наукових та науково-навчальних центрах.

Поряд з цим необхідно констатувати, що вже з початку 20-х рр. до освіти активно починає втручатися нова пролетарська держава, запроваджуючи «класовий підхід», перевірки на «лояльність викладацького складу та студентства.

Цій меті були присвячені й вимоги до абітурієнтів – відрядження від радянських органів, надання пільг робітникам та червоноармійцям. Надання пільг, в першу чергу стипендій виключно особам «пролетарського» походження сприяли змінам у контингенті студентів.

Необхідно відзначити, що в цей час, у зв’язку з неможливістю державного забезпечення вищої освіти, вищі навчальні заклади були фактично на самозабезпеченні.

Почасти юридична освіта в Одесі впродовж зазначеного періоду була представлена школою з підготовки старших і молодших міліціонерів, яку було створено наказом начальника Одеської губернської міліції № 56 від 27 лютого 1922 р. на базі курсів старших і молодших міліціонерів при Одеській губернській міліції.

Необхідність створення подібного навчального закладу була обумовлена тим, що у навчанні міліціонерів до того часу рівень був надзвичайно низьким. У роботі міліції головною фігурою був старший міліціонер, який працював на ділянці. Старші ділянкові міліціонери не мали ані достатніх загальноосвітніх, ані професійних знань. Після наполегливого клопотання управління НКВС Одеської губернії була відкрита школа міліції у приміщенні районної міліції Бульварного району м. Одеса. На першому етапі існування школи навчальними посібниками, в основному, були циркуляри та інструкції головного управління НКВС України.

У школі, як і в інших навчальних закладах того часу, не вистачало обладнання, матеріальне забезпечення було недостатнім. Проте курсанти мали одяг, гуртожиток; працювали навчальні лабораторії. Викладачами, переважно, були працівники міліції, зокрема, карного розшуку. Часто практичні заняття проводили такі досвідчені працівники карного розшуку, як Кацнельсон та Гескін. Певна кількість працівників карного розшуку поєднували навчання з практичною роботою.

За період з 1922 по 1941 р. школою було підготовлено для органів внутрішніх справ понад 1300 спеціалістів. Під час війни командно-викладацький склад, курсанти та слухачі брали активну участь в обороні Одеси, вони склали ядро сформованого загону особливого призначення НКВС СРСР, який у жовтні 1941 р. було евакуйовано із частинами Приморської армії. Після визволення Одеси з 15 квітня 1945 р. школа поновила свою діяльність.

Певною мірою осередком юридичної освіти можна вважати Інститут науково-судової експертизи. Як вже вказувалося, в Одесі, ще у 1914 р. було засновано Кабінет науково-судової експертизи, який у 1923 р. було реорганізовано та перейменовано на Інститут науково-судової експертизи (ІНСЕ).

Після реорганізації кабінетів науково-судової експертизи в інститути розпочалася фахова підготовка експертів на базі самих інститутів НСЕ. Ця підготовка здійснювалася на засадах прийнятої 18 вересня 1925 р. постанови РНК УСРР «Про аспірантів при кабінетах НСЕ».

Відповідно до цієї постанови, у Київському, Одеському і Харківському ІНСЕ були введені посади аспірантів в кількості по 3 особи в кожному, з терміном навчання 3 роки, з метою підготовки експертів з числа осіб, які одержали вищу освіту.

В Одесі аспірантами ІНСЕ були М. Т. Козловський, А. І. Пеннєр, О. І. Рвачева, Т. М. Терлецька, В. В. Фаворський, Т. М. Загоровська, Е. А. Клярфельд, С. О. Кнауп, М. Г. Фукс, С. В. Туцевич, М. А. Кравцов, М. Д. Капон.

У зв’язку з тим, що серед аспірантів, які навчалися при Одеському ІНСЕ практично не було фахівців з юридичною освітою (тільки М. А. Кравцов), на засіданнях вченої ради Одеського ІНСЕ неодноразово порушувалося питання про необхідність залучення фахівців з юридичною освітою. Але дирекція Одеського ІНСЕ не змогла покращити становище з прийомом до аспірантури осіб з вищою юридичною освітою із-за існуючих на той час об’єктивних причин – низької заробітної платні.

Важливу роль у вихованні майбутніх юристів відігравав у той час криміналістичний музей інституту науково-судової експертизи.

В Одесі криміналістичний музей було створено у серпні 1925 р. Музей Одеського ІНСЕ був суто криміналістичним музеєм, збірка речових доказів і основна його тема включала матеріалізацію досудового і судового слідства, тому, відповідно до цього, його завданням була ілюстрація методів пошуку судових доказів серед речей, які могли мати сліди злочину, надання наукових підстав для оцінки достовірності й категоричності цих доказів, з’ясування їх ролі, значення для даної конкретної справи. Матеріали в музеї було розміщено у шести відділах відповідно до різновидів речових доказів.

22 вересня 1941 р. музей був зруйнований від бомби, яка спричинила пожежу. За період існування музею з його експонатами регулярно знайомилися студенти юридичних вузів та юридичних шкіл.

Таким чином, юридична освіта періоду 20 - 40-х pp. XX ст. загалом була несистемною, не мала єдиного осередку, який би координував її розвиток. Можна зазначити, що вона найбільш постраждала від зміни режиму й переживала гостру кризу.