4. Особливості організації навчального процесу на юридичному факультеті м. Одеси впродовж 20 – 40 рр. Хх ст.

Особливості організації навчального процесу на юридичному факультеті в означений період визначалися спрямуванням існуючої радянської влади.

Оскільки влада була зацікавлена у «марксистському» вихованні, на кожному курсі створювався вищий курсовий орган – семестрове бюро (сембюро) та вищий міжкурсовий орган - інститутське бюро. Сембюро обиралося студентами курсу терміном на один семестр. Комуністичний осередок інституту делегував свого представника з правом вирішального голосу до сембюро. У свою чергу кожне сембюро курсу делегувало до складу інститутського бюро одного представника. Із рівного сумі згаданих представників числа членів комосередок направляв до складу інститутбюро своїх членів. До складу інститутбюро включався також представник комуністичної фракції вищої школи. Термін дії цього бюро – один семестр, потім відбувалося переобрання цих студентських органів.

На всіх факультетах діяли контрольно-навчальні комісії, організовані політкомісаром і оголошені наказом ректора в січні 1922 р. Головне призначення цих комісій – контроль за дисципліною та академічною успішністю студентів. Функціонування комісій було припинено наприкінці лютого 1930 р. Замість них, для розв’язання окремих актуальних завдань інститутського життя, профспілкові організації повинні були періодично скликати факультетські та міжфакультетські комісії.

Призначенням суспільних дисциплін було формування політичної свідомості студентів. Згідно з наказом губпрофосвіти про обов’язкові цикли, у всіх вузах Одеси викладачі обов’язкових предметів, особливо суспільних дисциплін, спеціально підбиралися і призначалися відповідними відділами губпрофосвіти перш за все з комуністів.

Студентами юридичного факультету інституту народного господарства, в першу чергу зараховувалися студенти, які, згідно зі встановленими правилами, переводилися з гуманітарного суспільного інституту.

У 1921 р. були встановлені правила прийому до вищих навчальних закладів. Кандидати до вступу повинні були мати направлення певного радянського органу – губпарткому, профради, губпрофосвіти або відповідного військового відомства за попередньою домовленістю про кількість місць для кожного з них.

Важливим заходом з «радянізації» освіти була, так звана, перереєстрація студентів. Наказ по інституту визначав строки та завдання перереєстрації, офіційною метою якої визначалася необхідність позбавитися баласту, тобто непрацюючих студентів. Перереєстрація розпочалася 20 січня 1922 р. В результаті перереєстрації з інституту за академічну заборгованість, політичну безграмотність тощо було виключено понад 100 студентів.

На чисельність студентів вплинула також постанова Раднаркому УСРР «Про введення плати за навчання у вищих навчальних закладах», яка набирала чинності з 15 березня 1922 р. і ставила за мету покращити матеріальний стан вищої школи. Одержані за навчання кошти передбачалося використати для поліпшення умов навчальної роботи, на господарські потреби інституту, а також на стипендії. Проте, незважаючи на суворі накази, велика частина студентів не в змозі була платити, хоча найбідніші студенти постановою уряду звільнялися від оплати за навчання. З’явилися накази про відрахування з інституту.

З іншого боку, радянська влада намагалася допомогти малозабезпеченим студентам. Згідно з наказом губпрофосвіти від 4 січня 1922 р. в залежності від межі забезпеченості видавався пайок харчовими продуктами.

Такі дії мали негативні наслідки: вели до різкого скорочення контингенту студентів, нерідко здібних.

Відвідування студентами занять було незадовільним. Це пояснювалося в першу чергу низьким рівнем матеріального становища студентів, багатьом з яких доводилося працювати, щоб заплатити за навчання та вижити.

Проблемою було також те, що викладачі, не дивлячись на їх високий професійний рівень, не дуже задовольняли політкомісара своїми політичними переконаннями, зокрема його турбувало несприйняття ними марксизму.

У зв’язку з введенням нової економічної політики, головною метою було переглянути навчальні плани та програми курсів.

Навчальний план юридичного факультету був підготовлений професором Є.В. Васьковським. Він передбачав поділ юридичної освіти на три концентри, а факультету - на три відділи: судовий, адміністративний і господарський. Такий поділ, вважав професор, був необхідним, він, з одного боку, задовольняв практичні цілі вищої юридичної науки – підготовку фахівців з трьох основних напрямків діяльності (судової, адміністративної та господарчої), а з іншого - відповідав природному групуванню правових дисциплін.

Студенти юридичного факультету стажувалися у закладах, підвідомчих губюстиції. Викладачі відвідували місця стажування студентів, продовжуючи керівництво їхньою підготовкою.

Навчальний план 1-го циклу передбачав викладання низки суспільно-політичних дисциплін. Він був розроблений централізовано для всієї республіки і надісланий главпросвітою у вищі навчальні заклади. Необхідність викладання цих дисциплін підкреслювалася постановою Раднаркому УСРР. Це дало підстави політкомісару в 1922/1923 навчальному році ввести до штату інституту 6 марксистів, серед яких половина - комуністи. Згідно з положенням комісії про заміщення вакантних посад на кафедрах інституту, всі викладачі - марксисти звільнялися від конкурсу. Поступово їх кількість збільшувалася.

5. Юридична освіта в Одесі наприкінці 1940-х - 1980-х pp.: відновлення, розвиток та реорганізації юридичного факультету ОДУ

Осередком розвитку юридичної освіти м. Одеси впродовж 1940-х - 1980-х pp. став юридичний факультет Одеського державного університету ім. І. І. Мечнікова. У 1947 р. юридичний факультет було відновлено у складі Одеського державного університету.

Його першим деканом був криміналіст доцент М. А. Кравцов, а згодом – доцент І. О. Середа (фахівець у галузі колгоспного права) і доцент Ф.Г. Ліханов (державознавець). Викладачами юридичного факультету в ті роки були І. В. Шерешевський, І. Ю. Фінн, В. Т. Олієвський, Ю. Я. Баскін, В. П. Шахматов, Б. В. Поклонський та ін.

На юридичному факультеті до 1954 р. працювали три кафедри: державного і адміністративного права (завідувач кафедри доцент Ф.Г. Ліханов; цивільного, колгоспного і земельного права (завідувач кафедри доцент І.О. Середа); кримінального права, процесу і криміналістики (завідувач кафедри доцент М. А. Кравцов).

У 1954 р. юридичний факультет Одеського держуніверситету було знову закрито, а студентів перевели до Львівського університету. Офіційно це пояснювалося «відсутністю кваліфікованих викладацьких кадрів та іншими труднощами у підготовці кваліфікованих юристів».

В Одесі продовжував працювати філіал Всесоюзного Юридичного Заочного Інституту (ВЮЗІ), директором якого в різні роки були П. К. Чебаненко, Р. І. Степанова, І. В. Михайлов. У 1959 р. Одеську філію ВЮЗІ було передано під управління юридичного факультету, а у липні 1960 р. він був перетворений на юридичний факультет Одеського університету.

У липні 1961 р. юридичний факультет (заочне і вечірнє відділення) Одеського університету розпочав роботу. Деканом було обрано доцента Ю. С. Червоного (1961 - 1965), а потім доцента К. І. Удалих (1965 - 1967).

Роки становлення юридичного факультету були нелегкими. Тим більше цінним був результат: подальший розвиток заочної і вечірньої форм навчання, відновлення денної форми навчання (1966), чітка організація навчального процесу за всіма формами навчання.

Юридичний факультет було відновлено у складі двох кафедр: державних і правових дисциплін (завідувач доцент I. A. Греков) та соціально-правових дисциплін (завідувач доцент І.О. Середа). У подальшому з’явилися і нові кафедри – цивільного права і процесу (завідувач доцент Ю.С. Червоний), державного і адміністративного права (завідувач професор І.М. Пахомов, пізніше – професор О.В. Сурілов); з 1967 р. – кафедра криміналістики, кримінального права і процесу (завідувач професор В.П. Колмаков, пізніше - доцент І.В. Михайлов, доцент Є.В. Додін, професор Л.В. Багрій-Шахматов).

Перший набір на відновлене у 1966 р. денне відділення становив 25 осіб.

У 1967 р. з приїздом до міста Одеси видатного фахівця-криміналіста, доктора юридичних наук, професора В. П. Колмакова, який став деканом юридичного факультету, від кафедри спеціальних юридичних дисциплін відокремилася кафедра криміналістики, кримінального права і процесу, на якій почали викладатися усі дисципліни кримінального профілю.

З 1967 до 1973 pp. тривав процес активного нарощування наукового та педагогічного потенціалу юридичного факультету, значною мірою зросла кількість студентів. У квітні 1973 р. пішов з життя В.П. Колмаков і деканом юридичного факультету став Ю. С. Червоний. З 1987 р. на цій посаді працював доктор юридичних наук, професор A.C. Васильєв, який одночасно очолював кафедру адміністративного права та управління.

Впродовж 1960 - 1980-х рр. юридичний факультет Одеського університету готував фахівців у галузі правознавства для роботи в органах суду, прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Радах народних депутатів, нотаріаті, адвокатурі. Учбовими планами було передбачено вивчення циклу суспільних наук, а також теорії та історії держави і права. Студентам викладалися основи всіх галузей права, державного права зарубіжних соціалістичних країн, капіталістичних країн та країн, що звільнилися від колоніальної залежності. Крім того, на юридичному факультеті вивчалися міжнародне право, логіка, судова медицина, латина, судова психіатрія, основи бухгалтерського обліку. Велике місце у підготовці юристів відводилося криміналістиці. Була створена добре обладнана криміналістична лабораторія. Починаючи з третього курсу, студенти могли обирати державно-правову (для роботи у Радах та органах державного апарату), господарчо-правову (для юридичного забезпечення народного господарства) або судово-прокурорсько-слідчу (для працівників суду, прокуратури та слідчих підрозділів органів МВС) спеціалізацію. Важливим також було те, що під час навчання студенти проходили виробничу практику в судах, прокуратурах, органах МВС, Радах народних депутатів, адвокатурі.

Наприкінці 1980-х рр. у роботі юридичного факультету відбулися певні зміни. Зокрема, з 1985 р. на базі Одеського університету працювала регіональна організація Радянської асоціації політичних наук (голова – професор М. П. Орзіх). Використовувалися такі форми впровадження наукової роботи до практики як участь у робочих групах по розробці законопроектів, створення проектів нормативно-правових актів тощо.

У 1989 р. вперше при університеті на базі юридичного факультету організується факультет підвищення кваліфікації робітників радянських органів та юридичних служб підприємств та організацій (декан - професор М.П. Орзіх).

Також, наприкінці 1980-х рр. виникли нові тенденції щодо укріплення зв’язку юридичної освіти з практикою. Зокрема, у 1986 р. на засіданні за участю представників УВС Одеської області, прокуратури Одеської області, Південно-Української транспортної прокуратури, Південно-Українського УВС на транспорті, Одеського обласного суду, обласного управління юстиції була розроблена система з інтеграції учбової роботи викладачів кафедри карного, карно-виконавчого права та кримінології юридичного факультету Одеського університету та практичної діяльності правоохоронних органів.

Ця робота активізувалася після видання наказу «Про докорінне покращення цільової підготовки юридичних кадрів для органів внутрішніх справ та вищих навчальних закладів Мінвузу». УВС області та кафедра почали працювати над організацією філій кафедри при УВС Одеської області.

У січні 1988 р. сумісним наказом ректора ОДУ та начальника УВС Одеської області філія кафедри була створена на підставі прийнятого Радою

юридичного факультету ОДУ та колегією УВС Одеського облвиконкому «Положення про філію кафедри карного права, процесу та криміналістики Одеського держуніверситету при УВС Одеської області».

Більш якісній підготовці фахівців сприяло укладання угод з ініціативи кафедри про цільову підготовку фахівців вищої юридичної кваліфікації та творчу співпрацю між Одеським держуніверситетом та УВС Одеської області (1987), Одеським середнім училищем МВС України (1989), Академією МВС України (1990). Угодами передбачалося: відбір абітурієнтів для участі в конкурсі при вступі до університету на прокурорсько-слідчий факультет, підготовка спеціалістів вищої юридичної кваліфікації, взаємний обмін навчальними планами, учбово-методичною літературою, навчальними посібниками.

15 квітня 1945 р. поновила свою діяльність Одеська школа міліції. У період реорганізації МВС-МДБ відповідно змінювалася й назва та підпорядкування школи, а у 1952 р. рішенням уряду СРСР школу реформовано в Одеську спеціальну середню школу міліції МВС СРСР. Особовий склад школи міліції крім виконання основної функції – навчання – систематично залучався до заходів з охорони громадського порядку не тільки на території України, а й за її межами. Наприкінці 1991 р. Одеську спеціальну середню школу міліції МВС СРСР було підпорядковано МВС України.

Таким чином, якщо наприкінці 1940 - на початку 1950-х pp. юридична освіта в Одесі перебувала у стадії становлення (відновлення), зберігаючи риси попереднього перехідного періоду, то впродовж 1960 - 1980-х pp. можна зазначити певні успіхи в її розвитку.

Важливим показником розвитку юридичної освіти в Одесі в означений період було впровадження стаціонарної юридичної освіти, що визначалося значним кроком уперед. Пов’язано це було зі збільшенням законодавчого нормативного матеріалу. Який потребував більш ретельного, стаціонарного вивчення. Заочна юридична освіта централізованого характеру також зберігалася, але не мала такого значення як ц попередні роки.