3. «Повість временних літ».

» — це умовна назва літописного зведення XII ст.

Назва Твору Походить від його початкових слів — «Це Повісті временних літ, звідки пішла Руська земля, хто в Києві почав спершу княжити і як Руська земля постала».

Текст твору зберігся в складі пізніших збірників XIV—XVI ст. «Повість временних літ» відома у трьох відмінних редакціях. Перша редакція була створена в 1113 році монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. У 1116 році була укладена друга редакція «Повісті временних літ». її упорядником став ігумен Видубецького Свято-Михайлівського монастиря Сильвестр, який за дорученням князя Володимира Мо-номаха вніс до літопису певні корективи. Зокрема, він применшив історичну вагу київського князя Святополка (1093-1113), виділивши натомість яскраву постать Володимира Мономаха. Цей варіант тексту «Повісті временних літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав чернець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список називають Лаврентіївським. Третя редакція «Повісті временних літ» також була створена одним із ченців Видубецького монастиря у 1118 році і призначалася для сина Володимира Мономаха Мстислава. Вона увійшла до складу літописного зведення волинського походження, закінченого на початку XIV ст. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі, де й було скопійоване уXVст., — цей літописний список називають Іпатським.

Жанр літопису не передбачає авторства в сучасному його розумінні. Правомірно говорити про упорядників, які, кожен у свій час, збирали різнорідну інформацію і включали її до складу літопису. Відбір визначався не лише політичною кон’юнктурою, але й рівнем освіти та масштабом мислення упорядника, в окремих випадках— особистими симпатіями та антипатіями.

Основним упорядником «Повісті временних літ», талановитим літописцем вважають монаха Києво-Печерського монастиря Нестора. Перші рядки літопису в Іпатському списку зберегли його ім’я: «Повість временних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала».

Нестор використав уже наявне київське літописне зведення, але доповнив його за рахунок нових усних і писемних джерел.

«Повість временних літ» — перший давньоукраїнський літопис (від «літо» — рік і «писати»). Це жанр історичної прози, в якому розповідь ведеться за роками. Головною композиційною одиницею літопису є річна стаття. Вона може мати різний обсяг залежно від того, наскільки важливі події відбулися певного року. Літопис використовує два типи оповіді: власне річні записи — стислі повідомлення про події поточного року, та розгорнуті літописні оповідання — описи подій в їх докладному висвітленні і нерідко в літературній обробці.

Літопис подає яскраві й виразні характеристики історичних осіб. Для цього використовується фольклорна поетика, засоби воїнської повісті та житійної літератури. У зображенні персонажів помітну роль відіграє пряма мова — це може бути звернення князя до воїнів, дипломатичні переговори, виступи на зібраннях. У більшості випадків промови персонажів виразні й лаконічні.

Мовний матеріал «Повісті временних літ» багатий виражальними засобами. Літопис широко використовує образні фразеологічні вислови, народні прислів’я і приказки, спеціальну лексику — церковну, юридичну, військову, мисливську.