«Людина біжить над прірвою»

Роман Людина біжить над прірвою вийшов в 1965 р. вже по смерті автора. В нім описується переживання людини, що опинилася між двома ворожими їй фронта­ми. Це сповнене надзвичайної психологічної глибини і сміливості філософське полотно. У певному сенсі публіцистичний роман. 

Сюжет роману надзвичайно складний і до болю простий. У центрі оповіді архітектор Максим Колот – людина, яка все життя відстоювала свою національну ідентичність, доводила, що гідна права називатися українським інтелігентом в тоталітарній, обмеженій країні. Не дивно, що незабаром Максим потрапляє на Соловки. Вигартуваний в щоденній боротьбі за життя чоловік не ламається і таки повертається додому – у своє село на Полтавщині. Але тут його спіткає головне лихо – нещастя опинитися між двох ідеологій під час Другої світової війни. Для німців він ворог, бо інтелігент, який володіє неабиякими знаннями є загрозою для загарбника (слов’яни у нациському ідеалі мали стати лише слугами). Для росіян, тогочасних радянських воїнів, Максим складає ще більшу загрозу, «колабораціоніст» (бо ж опинився на окупованих територіях) та ще й щирий українець – адже говорить лише рідною мовою. Для тогочасної Російської імперії яка мала назву Радянський Союз такі люди просто зайві. Тобто Максим Колот стає потенційним мерцем, людиною без майбутнього. Тож не дивно, що відразу по приходу росіян на Полтавщину, Максим стає в’язнем таборів і весь час ходить на вістрі смерті. Його переслідує лише одна думка – втекти, повернутися на Батьківщину. Іван Багряний навмисне не ставить знаку тотожності між українцями і росіянами, навіть під час Другої світової війни, коли у нас був спільний ворог. Письменник наочно, яскравими фарбами показує жалюгідність тих росіян, які віддані «комуністичним ідеалам» є безпринципними нелюдами, здатними лише нищити і знущатися. Українців в творі зустрічається вкрай мало. Але ті, люди, яких все ж описує Багряний переважно є добрими, щиросердними але вкрай безпомічними в лещатах тоталітаризму. Війна у творі не виступає тлом подій. Навпаки, автор, постійно повертається до військових реалій, наголошує на присутності війни у повсякденні. Бомби, які блискавично розриваються, свист літаків, ворожі армії, які озброєним вихором перетинають биті шляхи сіл і містечок – це не рефрен сюжету, а органічна його складова. Від війни в романі нема порятунку. Це хіба думки, але й у них неможливо сховатися від того, що діється навколо.

Художня деталь як стильова ознака творчості письменника є неповторним, глибоко індивідуальним атрибутом. Тому при порівнянні стилів письма будь-яких письменників ми навряд чи знайдемо у них однакові художні деталі. Тема “межової ситуації” є наскрізною для цього роману. Випробування, що їх проходить головний герой, можна розглядати як свідомий “бунт” проти законів світобудови.

23. Творчість в.Домонтовича. Аналіз роману «Доктор Серафікус», «Дівчина з ведмедиком»

Аналіз роману «Доктор Серафікус Сюжет твору розгортається навколо стосунків недоладного відлюдника-інтелектуала з людьми, що складають його найближче і, фактично, єдине оточення: з п’ятирічною дівчинкою Ірцею, давнім другом, художником Володимиром Корвином та акторкою Вер Ельснер. Асоціальний доктор Серафікус в певний момент свого життя опиняється в ситуації, коли єдиною людиною, з якою він має нагоду поспілкуватися за цілий день виявляється мала Ірця. Неусвідомлене почуття самотності героя виявляється в його прагненні мати дитину, проте про стосунки з жінками Комаха не хоче навіть думати. В цей час Володимир Корвин знайомить Серафікуса з талановитою, ексцентричною та вродливою Вер. Акторку приваблює нешаблонна особистість Комахи, однак щось подібне до стосунків між ними виникає лише через певний час і завдяки значним зусиллям Вер. Однак поки вона домагається взаємності Серафікуса, Корвин намагається здобути її власну прихильність. Врешті-решт Комаха починає відчувати до Вер щось подібне до кохання, тією мірою, якою його нестандартна особистість та постійна зайнятість науковою діяльністю це дозволяють. Однак Вер Ельснер втомлюється від стосунків і припиняє їх. Окрім основної сюжетної лінії, роман має ретроспективні вставки, котрі краще допомагають зрозуміти образи головних персонажів, їхні почуття та мотивацію до вчинків. До таких вставок належать історія про давню дружбу між Корвиним та Комахою, що мала риси гомосексуальних стосунків, про колишню наречену Корвина Таню Беренс та «уявний» роман Серафікуса з сусідкою Таїсією Павлівною.