4.7 Грошовий вимірник у бухгалтерському обліку

Особливістю бухгалтерського обліку є відображення господарських засобів, джерел їх утворення та господарських процесів у грошовому виразі. Для цього використовуються такі елементи методу бухгалтерського обліку, як оцінювання та калькулювання.

Вартісне вимірювання об'єктів обліку вважається необхідною передумовою їх наступного визнання. Оцінювання включає три елементи: 1) об'єкт або подія; 2) належна до кількісного оцінювання властивість (якість, ознака, характеристика); 3) шкала виміру або су­купність одиниць виразу властивості. Будь-який об'єкт або подія мають декілька властивостей, які можна виміряти.

Єдиний грошовий вимірник є важливим принципом бухгалтерського обліку і фінансової звітності, згідно з яким вимірювання та узагальнення господарських операцій підприємства у фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці, а саме - у грошовій одиниці України - гривні.

Оцінювання - спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку, сутність якого полягає в перерахунку натуральних та трудових характеристик об'єктів обліку у вартісні. Оцінювання будується за принципами:

1. реальності - забезпечує відповідність грошового виразу об'єктів обліку їх фактичній величині;

2. адекватності - забезпечує точне обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінювання;

3. однаковості - забезпечує єдність підходів і незмінність оцінювання протягом тривалого часу всіма суб'єктами господарювання шляхом встановлення обов'язкових до застосування положень (стандартів), інструкцій та правилобліку і калькулювання.

Оскільки фактичну оцінку господарських засобів та їх джерел не завжди можливо, а інколи і економічно не доцільно отримати, то замість визначення фактичної вартості застосовують певні облікові припущення щодо вартісного вимірювання того чи іншого об'єкта обліку - бази (способи) оцінювання.

4.8 Види оцінювання об'єктів обліку

Стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість застосування різних основ оцінювання одночасно з різним ступенем та в різних комбінаціях, а саме:

1. історична собівартість - передбачає, що активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів або їх еквівалентів, а зобов'язання - за сумою надходжень, отриманих в обмін на ці зобов'язання;

2. поточна собівартість - передбачає, що активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого самого або подібного активу на поточний момент, а зобов'язання – за не дисконтованою сумою грошових коштів або їхніх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на даний момент;

3. вартість реалізації - передбачає, що активи відображаються в обліку за сумою грошових коштів або їхніх екві­валентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в процесі звичайної реалізації, а зобов'язання - за вартістю їх погашення, тобто за не дисконтованою сумою грошових коштів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства;

4. теперішня вартість - передбачає, що активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об'єкт обліку під час звичайної діяльності підприємства, а зобов'язання відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих відтоків (виплат) грошових коштів, які, як очікується, бу­дуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.

Згідно з принципом історичної (фактичної) собівартості, за основу оцінювання найчастіше приймають історичну собівартість - оцінювання на основі витрат на виробництво або придбання активів, - яка комбінується з іншими основами оцінювання.

Оцінювання різних об'єктів обліку (активів, зобов'язань, капіталу, господарських процесів) визначається відповідними стандартами обліку. Для кожного об'єкта моделюється кілька ситуацій, у яких здійснюється їх оцінювання на різній основі. Наприклад, оцінювання при придбанні (отриманні), вибутті (списанні), на дату балансу. Під час придбання активи оцінюються за первісною вартістю, яка, переважно, дорівнює історичній (фактичній) собівартості активу. У випадках безкоштовного одержання, обміну або внесення активів до статутного фонду застосовується оцінювання за справедливою вартістю - сумою, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, тобто історичною собівартістю в сумі грошових коштів або справедливої вартості активів, сплачених (переданих) на дату придбання (створення) таких основних засобів. В результаті експлуатації основні засоби зношуються, поступово переношуючи свою вартість на продукцію, що виготовляється, тому до підсумку балансу вони включаються за залишковою (балансовою) вартістю, яка розраховується як різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу.

Запаси товарно-матеріальних цінностей оприбутковуються на баланс за первісною вартістю, яка складається з ціни придбання (без ПДВ) та транспортно-заготівельних витрат. Запаси, отримані в результаті бартерних операцій первісно оцінюються за справедливою вартістю. Запаси при вибутті оцінюються за методами ідентифікованої собівартості одиниці запасів, середньої собівартості, собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО), нормативних затрат, ціни продажу.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації і оцінюється за первісною вартістю, яка дорівнює справедливій вартості (контрактній вартості). Поточне оцінювання дебіторської заборгованості здійснюється за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю та резервом сумнівних боргів. Резерв визначається на основі платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості за строками погашення.

Залежно від характеру зобов'язання, його строковості, способу погашення оцінювання зобов'язань може проводитися на основі історичної або поточної собівартості, вартості погашення або теперішньої вартості.