71. Докази в господарському процесі: поняття та види.

Докази - це будь-які фактичні данні на підставі яких господарський суд встановлює наявність або відсутність обставин на яких ґрунтується вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини які мають значення для правильного вирішення спору.

Ст 32 ГПК встановлює наступні види доказів:

-письмові документи - будь-які документи службового або іншого призначення, або витяги з них які містять відомості про обставини що мають значення для справи;

-речові докази - предмети матеріального світу що містять інформацію про обставини які мають значення для справи та до яких відносять магнітні, електроні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини справи;

-усні та/або письмові пояснення представників сторін та інших осіб які беруть участь у справі;

-висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень що зроблені у результаті виконання ухвали суду при наданні відповідей на поставлені питання.

Письмові докази частіше використовуються на практиці, це вид засобів доказування, що зумовлений характером справ, які вирішуються господарськими судами. Господарське процесуальне законодавство не містить дефініції письмових доказів. Стаття 36 ГПК лише визначає, що письмовими доказами є документи й матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, тобто визначаються лише їх види, які застосовуються у господарський практиці. До того ж і ці види не перераховані і мають тільки загальну характеристику як різноманітні документи і матеріали.

Письмові докази — це предмети, які відображають (віддзеркалюють) відомості, що мають значення для справи, за допомогою доступних для сприйняття їх людиною засобів.

Господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження — за умови складності подання цих доказів. Згідно зі ст. 39 ГПК за результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол додається до матеріалів справи.

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору (ст. 37 ГПК). Речові докази, як і письмові — це певні предмети, різноманітні матеріальні цінності. Речові докази відрізняються від письмових не своїм змістом, а якістю, властивостями, відмінними ознаками, а також тим, що їх неможливо замінити. Письмові ж докази можливо відтворити, коли, наприклад, втрачений оригінал замінюється його примірником або копією.

Речові докази можуть виступати як саме докази та одночасно як доказ і як об’єкт спору. До речових доказів, які є одночасно і об’єктом спору, може бути застосовано заходи до забезпечення позову.

Після вирішення спору речові докази, які знаходяться в господарському суді, повертаються підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано, або повертаються стороні, за якою господарський суд визнав право на ці речі (ст. 40 ГПК). Вони видаються під розписку уповноваженої особи, і ця розписка додається до справи. Речі, які не можуть знаходитись у власності особи, якою їх подано, передаються відповідним органам.

Питання про призначення експертизи вирішує суддя при підготовці справи до розгляду з урахуванням конкретних її обставин та характеру тих фактів, що підлягають встановленню (п. 5 ст. 65 ГПК). Призначення судової експертизи можливе також на стадії вирішення господарського спору. В цьому випадку господарський суд має право зупинити провадження у справі (ст. 79 ГПК).

Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями. Особа, яка проводить судову експертизу, — судовий експерт — користується правами, несе обов’язки та відповідальність, які визначені Законом України “Про судову експертизу”, нормами Господарського процесуального кодексу України, іншими законодавчими актами.

Сторони і прокурор, який бере участь у господарському процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту згідно зі ст. 41 ГПК. Питання про відвід вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу (ст. 31 ГПК).

При призначенні експертизи суд виносить ухвалу. Така ухвала може бути окремим актом або сумісним — про здійснення інших процесуальних дій.

Висновок судового експерта подається господарському суду в письмовій формі, а копія його надсилається сторонам (ст. 42 ГПК). Він повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки й обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування щодо цих обставин.

Висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом поряд з іншими доказами за встановленими законодавством правилами. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути умотивованим у рішенні.

Для прийняття рішення суттєве значення мають правильна оцінка доказів, їх об’єктивний розгляд у сукупності. Повна та всебічна оцінка господарським судом доказів має важливе значення для винесення законного й обґрунтованого рішення.

Оцінка доказів — це складна процесуальна й інтелектуальна діяльність суду, підпорядкована закону логіки пізнання під впливом правових вимог.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК). Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.