Хто повинен його був придбавати?

Торговий патент повинні були придбавати платники збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, якими, відповідно до п.267.1 ст.267 Податкового кодексу є юридичні або фізичні особи, які провадять:

- торговельну діяльність у пунктах продажу товарів (відповідно до п.14.1.246 ПКУ торговельна діяльність — роздрібна та оптова торгівля за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток);

- діяльність з надання платних побутових послуг згідно з переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України (цей перелік затверджено /Постановою КМУ від 29 грудня 2010 р. N 1258/);

- торгівлю валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

-діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності скасовано Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон). Порядок придбання, використання та строк дії торгового патенту були регламентовані пунктами 267.4, 267.6 та 267.7 ст.267 розд. IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) в редакції, яка діяла до 31 грудня 2014 року. Так, згідно з п.п. 267.4.4 п. 267.4 ст. 267 ПКУ бланк торгового патенту визначено документом суворого обліку. Враховуючи викладене, торгові патенти, строк дії яких не закінчився станом на 01.01.2015, підлягають поверненню до контролюючих органів за місцем їх придбання. Також зазначаємо, що згідно з пунктом 3 підрозділу 7 розділу ХХ Закону суб’єкти господарювання, які порушили порядок отримання та використання торгового патенту за період до 1 січня 2015 року, несуть відповідальність у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2015 року. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань визначені ст. 43 розд. ІІ ПКУ, зокрема обов’язковою умовою для повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми

9. Суб’єкти господарювання: поняття, ознаки та види

Згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Доктринально можна визначити такі ознаки суб'єктів господарювання, що у сукупності характеризують їх економічну сутність:

1) маючи організаційну єдність, самостійно беруть участь у господарському обороті як учасники господарських відносин. І лише в господарських відносинах вони є суб'єктами господарського права, що не забороняє їм вступати в інші відносини у сфері господарювання (цивільні, фінансові, адміністративні тощо);

2) безпосередньо здійснюють господарську діяльність, яка спрямована на задоволення загальносуспільних або інших потреб, що має цінову визначеність. Цим вони відрізняються від інших учасників господарських відносин, які здійснюють діяльність у межах ч. З ст. З ГК як негосподарюючі суб'єкти, у тому числі від органів державної влади та місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, і які не є згідно з ч. 1 ст. 8 ГК України суб'єктами господарювання;

3) наділені господарською компетенцією (сукупністю господарських прав та обов'язків), яку реалізують при здійсненні господарської діяльності. У теорії господарського права ця ознака ще має визначення як господарська правосуб'єктність - визнання державою за певним суб'єктом господарських відносин можливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень)1;

4) наявність відокремленої майнової основи господарювання, необхідної для здійснення господарської діяльності. Залежно від форми майнової відокремленості речового права суб'єкт господарювання реалізує свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у законодавстві (ч. З ст. 55 ГК);

5) факт легітимації суб'єкта господарювання, тобто державного підтвердження законності його входження в господарську сферу та зайняття господарською діяльністю. Легітимність існування суб'єкта господарювання передбачає необхідність дотримання певних правил утворення, державної реєстрації та офіційного визнання його існування, що в окремих випадках включає процедуру ліцензування та патентування певних видів діяльності;

6) самостійна відповідальність за власні дії у сфері господарського обороту, що суб'єкти господарювання повинні здійснювати у межах правового господарського порядку (ч. 1 ст. 5 ГК).

Ми погоджуємося із однією зі специфічних ознак господарських правовідносин, яку виокремила О. М. Вінник. На її думку, такою ознакою є особливий суб'єктний склад, що включає обов'язково суб'єктів господарювання, в певних випадках суб'єктів організаційно-управлінсько-господарських повноважень, а також споживачів, громадян, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

При цьому ч. 2 ст. 55 ГК України розрізняє такі категорії суб'єктів господарювання: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Проте цей перелік має загальний вигляд та не містить ті категорії суб'єктів господарського права, що передбачені, наприклад, у Законі України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", у вигляді пайових інвестиційних фондів, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи, або в Законі України "Про особисте селянське господарство", в якому особисте селянське господарство визначається як господарська діяльність без створення юридичної особи і державної реєстрації, шляхом реалізації надлишків сільськогосподарської продукції та надання платних послуг із зеленого туризму. Зазначені суб'єкти господарського права мають більшість ознак, притаманних суб'єктам господарювання, але в даному випадку визначальною є відсутність однієї з ознак, пов'язаної з державною реєстрацією цих суб'єктів. У той же час ст. 114 ГК України визнає формою підприємництва громадян діяльність із метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції - фермерське господарство.