2.2.3. Г.Ващенко про систему освіти в Україні

(23.04.1878—2.05.1967). Професор Г. Ващенко — видатний український учений, педагог і психолог — уродженець Полтавщини (с. Богданівка). Помер у Мюнхені (Німеччина). У Москві закінчив богословські студії, на священика не висвячувався, бо був розчарований поведінкою духовних осіб і професорів та студентів, далекою від християнських норм. Він повернувся в Україну, і тут учителював, вивчав педагогіку і психологію (зокрема Петра Лесгафта). Працював у різних гімназіях в Україні, у Грузії, досвід використав в організації освіти в Україні (у 1917—20 рр.), організував учительські курси, школи. Швидко став доцентом Українського Полтавського Університету (1918). У 1927 р. став професором і керівником кафедри педагогіки, написав "Загальні методи навчання", видав у 1928 р., як підручник для педінститутів в Україні. Керував аспірантською групою, але був визнаний "буржуазним націоналістом", знятий з посади, чекав своєї черги на знищення. Книга була знищена, а сам Г. Ващенко виїжджає в 1936 р. в Сталінґрад, де працює в педагогічному інституті. Під час Другої світової війни повертається в Україну, потім з родиною виїхав до Мюнхена, де очолив кафедру педагогіки в Українському Вільному Університеті, а також став ректором Української богословської Академії в Мюнхені. 22 роки провів у еміграції. Найбільше працював у справі національного виховання української молоді в умовах діаспори. Написав праці "Виховання волі і характеру", "Основи естетичного виховання", "Виховання любові до Батьківщини", "Виховна роль мистецтва", "Система освіти в самостійній Україні", "Система навчання", "Організаційні форми навчання". [5, c.161]

Професор Г. Г. Ващенко в основу виховного ідеалу поклав загальнолюдські та національні цінності, моральні закони творення добра і боротьби зі злом, за побудову справедливого ладу, виплеканого на любові і красі. Зведений ним виховний ідеал українця — служіння Богові і своїй нації — є традиційним у житті і побуті українського народу. А такі риси українського народу як працелюбність, правдивість, жертовна любов до України, людяність, щиросердність і гостинність, вірність і відданість, оптимістичність, любов до краси і мистецької творчості, до музики, співу, танців, вірність у коханні, статева стриманість і здоровий сімейний побут є основою української ментальності. Славнозвісний підручник "Виховний ідеал" Г.Ващенко завершує словами: "Українська молодь мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротися за них".

Українське педагогічне товариство нині носить ім'я Г. Ващенка. [5, c.168]

Отже, неоціненний внесок у розвиток освіти та педагогічної думки українського Відродження зробили видатні українські вчені та діячі в галузі освіти, такі як: Софія Русова, Григорій Сковорода, Григорій Ващенко, та інші. Завдяки їхній плідній праці, українська освіта вийшла на новий рівень, який не поступався освіті тогочасних європейських держав.

Окреме місце посідають навчальні заклади різного рівня. Завдяки діяльності простих шкіл, стала доступна освіта для бідних прошарків населення, а це сприяло поширенню освіти та писемності серед народу. Діяльність вищих навчальних закладів сприяла вихованню молодої української інтелігенції, яка в подальшому буде відігравати головну роль у становленні незалежної української держави.

Тому діяльність навчальних закладів різного рівня, була дуже важливою, тому що під гнітом імперій, які проводили тотальну сегрегацію української націїї, саме у навчальних закладах міг існувати осередок, де ще жевріла рідна українська мова, зберігалися та передавалися дітям традиції, звичаї, виховувалася національна свідомість, культура.