Розділ 1. Формування світогляду та утвердження громадської позиції Остапа Луцького

Остап Луцький – громадський і політичний діяч, поет, критик, перекладач, публіцист, теоретик і організатор українського кооперативного руху. Народився 8 листопада 1883 р. у селі Лука Самбірського повіту на Львівщині. Виховувався під опікою батьків і впливом діда по лінії матері. Остап був старшим сином, а всього в сім’ї Михайла і Михайлини Луцьких було четверо хлопців і троє дівчат. Родина Луцьких – старовинного роду, коріння якого сягало козацьких часів, тому закономірно, що діти виховувались в атмосфері зацікавлення історією, традиціями і звичаями, в любові до свого народу [34, с.242].

Батько – Михайло Луцький, власник фільварку (поміщик, як називає його онук Юрій, син Остапа), був відомий на Самбірщині своїм протистоянням з польськими шляхтичами – дідичами у їхніх намаганнях прибрати до рук українські землі. Мати – Михайлина Шустер, українізована німкеня, яка повністю прийняла традиції українського народу й прищепила своїм дітям традиційно українські риси характеру: працелюбність, почуття власної гідності, порядність, любов до Бога [28, с.315].

Про дитячі роки Остапа немає докладних відомостей. «Він, напевно, не мав часу, ні бажання розповідати про себе іншим, про свій рід, родину, - писав з цього приводу І. Витанович, зауваживши, що О. Луцький «не написав навіть про цікаві студентські часи» [21, с.358].

З розвідки львівського історика В. Лукасевича дізнаємось, що початкову освіту О. Луцький здобув у гімназіях Бучача і Станіслава, а остаточно гімназійний курс закінчив у 1900 р. у Самборі і тоді ж вступив до Львівського університету, де вивчав право. На знак протесту проти полонізації навчання О. Луцький покинув Львів та переїхав до Праги, де зайнявся вивченням філософії. А згодом – продовжив навчання у Ягеллонському університеті у Кракові, де здобув освіту за спеціальністю «Слов’янські і західноєвропейські літератури».

У Кракові вроджена делікатність, аристократизм, дар спілкування з оточуючими звели юнака з Богданом Лепким, який, як і сам Остап, працював вчителем однієї з гімназій Кракова, а відтак молодий О. Луцький увійшов до кола художньо-мистецької еліти української молоді. Там же, в домі Б.Лепкого, Остап познайомився зі старшим студентом медицини, а згодом – з відомим письменником Василем Стефаником [28, с.316].

Роки перебування юнака у Кракові, знайомство з передовою європейською думкою, годинні дискусії на громадські і політичні теми сформували його світогляд, заклали підвалини подальшого сподвижництва на благо рідного народу [21, с.342].

Після повернення до Львова Луцький почав активно займатися літературною діяльністю. Починаючи з 1902 р. – був співробітником редакцій щоденної галицької газети «Діло» та «Літературно-наукового вісника». Водночас молодий літератор зайнявся перекладом поетичних творів з чеської та польської мов і почав писати власні вірші [20, с.6].

Перша збірка віршів 20-літнього О. Луцького (під псевдонімом О. Люнатик), вийшла в Коломиї 1903 р. під назвою «Без маски» [19]. До збірки увійшло 14 поетичних пародій Луцького на вірші В. Пачовського, Б. Лепкого, С. Єфремова, Є. Мандичевського та ін., критику яких автор пояснював бажанням висміяти зневагу реалістів до модерністів [28, с.318].

Збірка «Без маски», що у підзаголовку мала претензійний напис: «Історія новітньої літератури: причинки – проблеми – дезидерати», своїм сміхотворством зачепила багатьох поетів (С. Гординського, І. Франка, Є. Мандичевського, В. Пачовського, Б. Лепкого, С. Єфремова, Лесю Українку) [22, с.204]. Особливо боляче зреагував на пародію своєї збірки «Із днів журби» Іван Франко, який не забарився з відповіддю і у «Літературно-науковому віснику» опублікував свою статтю під заголовком «Із циклу Злоба дня О. Люнатикові».

Реакція І. Франка на критику дуже схвилювала О. Луцького, про що свідчать його численні листи до митця. Зокрема, у листі від 6 вересня 1904 р. Луцький писав: «Щодо маски, то се була збірка моїх спостережень і понять, які можна прийняти або ні… Бути може, що я помилився, але злої волі я не мав. На всякий спосіб я не надіявся від Вас такої відповіді неспокійної, нервової, як ся, що вичитав я в «Віснику»… В моїх очах кривду зробили мені Ви Вашою відповіддю на «Без маски». В тім часі не почуваюсь до вини і тому про се забув…» [30, с.441]

Юрій Луцький, відомий в Україні та за її межами літературознавець та син О.Луцького, аналізуючи причини конфлікту з І.Франком, писав, що батько, перебуваючи у Відні та Празі, був під впливом європейського модернізму і сам шукав різних виявів цієї літературної школи, розумів, що нові явища в літературі пов’язані з корінним переломом в уяві сучасної людини, з «ламкою давніх правд і понять» [2, с.14].

Луцький високо оцінював творчість митців-реалістів: І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, І. Карпенка-Карого, але, на його думку, на початок ХХ ст. твори цих авторів втратили свою забарвленість, свіжість фарб, оскільки в них «сучасній людині мало розумної правди». У листі до Г. Хоткевича він писав: «Бажаю переконати старших наших письменників, що минув вже час тенденційної, соціально-програмованої літератури, письменник є нині той, в кого найвищою санкцією є вільна, свобідна штука!»[25, с.9].

«Першою ластівкою» змін в українській літературі, на думку Луцького, була Ольга Кобилянська, тому він задумав підготувати альманах на її честь. Про цей альманах О. Луцький згадував 5 лютого 1903р. у своєму листі до І. Франка: «Високоповажний Пане! Задумали ми, себто я і Лепкий, видати альманах в честь Ольги Кобилянської під заголовком «За красою» та запросити до ласкавої співучасті у сьому виданню всіх ви значніших письменників українських та галицьких, як і з України… Я осмілюся просити Вас о ласкаву пам’ять та надіслати щонайменше кількох стишків Ваших для сеї проектованої книжки…» [30, с.432].

У 1905 p. альманах було видано у Чернівцях. У книзі було вміщено власне звернення автора-упорядника Миколи Грабчука до О. Кобилянської під назвою «Товаришко!», а також – твори багатьох письменників: Лесі Українки, Б. Лепкого, І. Липи, І. Франка, М. Яцківа, П. Карманського, М. Чернявського, С. Чарнецького, Г. Хоткевича, Уляни Кравченко, М. Коцюбинського, С. Яричевського, В. Щурата та ін. літераторів, а з власних поезій О.Луцького – вірші «На самоті», «Прийде, вірю, днина-хвиля», «Ананке» [32, с.23].

У 1905 p. у Львові під назвою «З моїх днів» [8] побачила світ наступна поетична книжка О. Луцького і, як вважав сам автор, не викликала ні позитивного, ні негативного резонансу. І. Франко надрукував під псевдонімом «Vivus» доброзичливу і об’єктивну рецензію на цю збірку у «Літературно-науковому віснику».

Проте наступна збірка О.Луцького «В такі хвилі» (1906 р.) [6] зазнала нищівної критики з боку І. Франка, що зрештою можна було передбачити.

«…Колорит у книжечці сірий, - писав І.Франко, - починаючи від передмови, в якій автор називає свої вірші сірими записками; а в тих «записках» пішло все саме сіре: сірі строфи, сіре слово, сіра туга, сіра віддаль, сірі скиби і сірий лан. Багато дзвоніння в віршах… Найцінніше в книжечці те, що … групка гарних віршів «На верхах» передрукована автором нащось із виданої минулого року збірки «Із моїх днів…». Як кажу, « в такі хвилі» повторяються хронічно, тому легко здобути собі репутацію несерйозного чоловіка» [35, с.136-137].

Рецензія І. Франка дуже схвилювала О. Луцького. Він написав лист до редакції «Літературно-наукового вісника»,» у якому йшлося: «Відповідати на рецензії не треба…, але спинюся на найбільш замаркованім закиді рецензента-на отсім вражінню «несерйозного чоловіка…»… В збірці моїй «В такі хвилі» нема не то цілого циклю, але навіть одного віршика, який находиться в давнішій моїй збірці «З моїх днів» [30, с.444].

Дискусії і суперечки між літературними діячами, що відбувалися на поч. ХХ ст., були складними й неоднозначними і велися не тільки між О.Луцьким та І.Франком. У 1906 р. у Львові виник гурт молодих письменників «Молода Муза», до якого, окрім О. Луцького, увійшли: Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський, М. Яцків, М. Паращук, В. Бирчак, С. Твердохліб, С. Людкевич, І. Сиверин, І. Косин, O. Шпитко, С. Чарнецький та ін. «Молода Муза» - товариство без статуту, без програми і навіть без певного списку своїх членів - не була ні ідеологічним, ані мистецьким об’єднанням. Молодомузівців об’єднувало прагнення шукати в мистецтві нові шляхи, щоб визволитися від етнографізму і включитися в річище загальноєвропейського культурного розвитку. Появу цього товариства можна пояснити словами Луцького: «Найбільша частина ідей у молоді родиться з опору» [24, с.8].

О. Луцького можна вважати теоретиком «Молодої музи». 18 листопада 1907 р. в газеті «Діло» він опублікував свою статтю «Молода Муза», яка стала ідейним маніфестом нового напряму в літературі, заснованого на відмові від народних тенденцій і зорієнтованого на західноєвропейський символізм [24, с.8].

Іван Франко у полемічній статті «Маніфест Молодої Музи», що була надрукована в газеті «Діло» 6 грудня 1907 р., гостро розкритикував статтю О. Луцького за містицизм, прийнявши естетичну платформу «Молодої музи» майже за політичну програму: «Як же се, мої панове, ви вербуєте до свого кружка молоді духи, себто наших дітей, наших молодих братів і сестер? Куди ви думаєте вести їх? В якім «містичнім новім небі ви обіцяєте їм тепло і заспокоєння?» [35, с.137].

Ймовірно, що саме відповіді І. Франка на збірки і статті О. Луцького та подальші колізії між ними призвели до того, що той покинув поетичну ниву. П. Карманський писав в «Українській Богемі», що після непорозумінь з І. Франком О. Луцький «зламав перо», зважившись «зірвати листок з лаврового вінка Франка». На думку Б. Рубчака, молодий літератор О. Луцький зробив «жест Рембо»: полишив назавжди художню творчість, пішов у вир політики. Можливо цей жертовний вчинок був «спокутою гріхів». І. Франка Луцький високо цінував і щиро шанував, тому не хотів братися за перо, щоб не дратувати хворого «українського Мойсея» [30, с.429].

Чи можна вважати вибір О. Луцького – покинути літературу і зайнятись тільки громадською роботою – внутрішнім вибором (усвідомленням меж свого скромного обдарування), чи спричинилися до цього зовнішні обставини – важко вгадати. На думку відомого українського літературознавця М. Ільницького, можна бути певним, що хоча поезія О. Луцького не відзначалась самобутністю, вона вписувалась в загальну творчу атмосферу, а його переклади з польської, німецької, французької, російської літератури, як і статті і рецензії, наклали свій відбиток на загальну атмосферу культурного життя того часу, стимулювали розвиток літератури» [25, с.10].

Світоглядно-естетичне кредо О. Луцького повніше проявилось у його

публіцистичній, редакторській та літературно-критичній практиці.

Значна частина літературної спадщини поета, в т. ч. переклади іншомовних творів, розпорошена по сторінках українських, польських, чеських періодичних видань першої чверті ХХ ст. Більшість перекладів О. Луцького так і залишились в рукописах і зберігаються у різних архівах. Нещодавно у Вроцлавському архіві (Польща) виявлено рукописну збірку О.Луцького, яку автор назвав символічно «Eх Libris». У цій збірці вміщено переклади чотирьох поезій чеських поетів О. Бржезіни, вірші Я. Врхліцького, Й. Махара та інших творів чеських авторів, які до сьогодні є практично єдиними перекладами українською мовою [29, с.56-59]. Польською О. Луцький переписував новели М. Яцківа і Б. Лепкого. Його яскравий талант особливо виявився в українських перекладах: «Смерть Офелії» С. Висп’янського, «Смерть Тіціана» I. Гофмансталя, «Наполеон» Й. Махара, «Поезія у прозі» І. Тургенєва [28, с.317].

Таким чином, О. Луцький був видатним поетом, публіцистом, перекладачем і літературним критиком. Прагнення знайти в мистецтві новi шляхи, намагання включитися в річище загальноєвропейського культурного розвитку привело митця до «Молодої музи» – об’єднання молодих літераторів, художників, музикантів, що сходилися поговорити про мистецькі проблеми. Принцип поетики «молодомузівців» і поезії О.Луцького, зокрема, – проголошення культу поезії як краси, як практичної безвартісності, антиутилітарості, поезії, що не може обмежуватись роллю пропагандиста певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався і трактувався часто так, що «молодомузівці» дотримувались гасла «мистецтво для мистецтва». Поетичний доробок Остапа Луцького доволі скромний: три збірки віршів «Без маски», «З моїх днів», «В такі хвилі». Сьогодні його літературне ім’я більше відоме гострими відповідями І.Франка, внаслідок чого склалося негативне ставлення до О. Луцького як поета і літературного критика. Але ні в якому разі не слід піддавати забуттю мистецьку діяльність О. Луцького, яка тривала всього п’ять років, але вписала свою сторінку в історію української літератури. У критичних статтях, присвячених літературному процесові кінця ХІХ – поч. ХХ ст., у яких О. Луцький проповідував модерністські шляхи розвитку літератури, він стверджував про необхідність збагачення та урізноманітнення естетичних та художніх принципів в українській літературі.