1.1.Історія дослідження

Історія дослідженнясягає лучно-степових ландшафтів Західного Поділля сягає кінця ХІХ–початку ХХ ст. Одним з перших дослідників у цій галузі був австрійський учений Л. Бубер, який 1910 р. Опублікував німецькою мовою монографію “Про чорноземи Галіції і Подолії”. Автор повно й об’єктивно висвітлив погляди багатьох учених, починаючи з М. Ломоносова, на походження чорноземів.

Завдяки великомасштабним ґрунтовим дослідженням другої половини ХХ ст. маємо точні уявлення про географію чорноземів Галичини, особливості їхньої морфології, фізичні, хімічні, біологічні й агровиробничі властивості. Проблеми ж ґенези чорноземів Галичини висвітлені в загальному руслі еволюційної теорії ґенези чорноземів лісостепової зони України без тісної ув’язки їх з фаціальними особливостями голоценового ґрунтоутворення в контактній зоні між Поліською і Карпатською широколистяно-лісовими і Східноєвропейською лісостеповою геоботанічними областями.

У ґрунтовому покриві лучно-степових ландшафтів Західного Поділля домінують поєднання чорноземів опідзолених і типових малогумусних глеюватих. Ареали їхнього поширення простягаються від вододілу між річками Стрипа і Коропець на заході, до Збруча і Пруту, відповідно, на сході і півдні Галичини. В цих межах підвищений типовий Лісостеп охоплює лесову структурно-пластову рівнину із загальним нахилом земної поверхні на схід–південний схід, що розділена Товтровим пасмом на Західноподільську (Тернопільське плато) і Східноподільську (Авратинська височина) частини. Домінування в ґрунтовому покриві чорноземів типових зумовлене плоско-хвилястим слабкодренованим рельєфом, складеним з поверхні еоловими елювіально-делювіальними, з ознаками реліктової глеюватості, лесоподібними суглинками, а також посиленням континентальності клімату в східному напрямі. Перехід від чорноземів опідзолених до типових відбувається поступово із заходу на схід з посиленням пенепленізації рельєфу. Найбільші масиви типових глибоких чорноземів зосереджені у межиріччі Серету і Збруча. Саме там, в урочищі Пантелиха (Теребовлянський р-н Тернопільської обл.) залишились невеликі масиви цілинних глибоких чорноземів застеповілих лук. Окультурені аналоги чорноземів типових формуються шляхом додавання до них префікса агро- (агрочорноземи типові).

В працях В.В. Докучаєва(1883), А.А. Ізмаїльського(1893), П.А Костичева(1886) було доведено, що використання цілинного чорнозему в сільському господарстві, нераціональна оранка, призводить до руйнування структури, погіршення водного режиму, розвитку ерозії. В другій половині ХХ ст. в зв’язку з посиленням хімічної, механічної, меліоративної дії на чорноземи все більше з’являлось свідчень про неблагополучні зміни його фізичних властивостей. Фізичні показники чорноземів типових Західного і Дністерського Поділля коротко описані в монографіях “Грунти Хмельницької області” (1969),“Грунти Чернівецької області”(1969), “Грунти Тернопільської області”(1969), “Грунти Івано–Франківської області”(1969). Внутрішньофаціальні особливості чорноземів типових вологої атлантичної фації досліджував Папіш І.Я. Сучасним вивченням структурно–агрегатного складу чорноземів типових займаються науковці: С.П. Позняк, В.Г. Гаськевич. Вивчення особливостей фізичного стану даних грунтів є актуальним, має наукове і прикладне значення.