3.3. Сутність і застосування діяльнісного підходу в педагогіці

Ідея діяльнісного підходу була сформульована у 30-ті рр. XX ст. радянськими психологами (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв), але особливо інтенсивно вона розроблялася з 60-х рр. XX ст., отримавши прискорення від процесу створення тісно пов’язаною з нею теорії систем.

Діяльнісний підхід у педагогіці та психології базується на принциповому положенні про те, що психіка людини нерозривно пов’язана з діяльністю людини й нею ж обумовлена. Як вважає визначний вітчизняний психолог С. П. Бочарова, діяльнісний підхід до вивчення об’єкта дійсності полягає у єдності розгляду його змісту та відповідної діяльності людини.

До структурних елементів діяльності у педагогіці, як правило, відносять такі: суб’єкт, процес, предмет, умови, мета, продукт, мотив, засоби-способи, результат. Хоча ряд науковців структурують діяльність по-іншому. Наприклад, Н.В.Кузьміна, Н. В. Кухарьов включають більш масштабні елементи: конструктивний, організаторський, комунікативний, гностичний.

Використання діяльністного підходу в педагогіці має широкий діапазон при створенні освітніх стандартів, формуванні змісту освіти, процесі навчальних занять, реалізації частинних методик тощо.

Розглянемо особливості застосування діяльністного підходу до педагогічних процесів, що передбачає такі взаємопов’язані складники:

• мотиваційний - усвідомлення мети й способів її досягнення поява прагнень до досягнення мети, зацікавленість у процесі, результатах;

• орієнтовний (інформаційний) - забезпечення системи умов для здійснення діяльності; оволодіння інформацією про сукупності цілей, засобів і способів діяльності;

• виконавчий - реалізація заданих перетворень над об’єктом (ідеальним чи матеріальним) діяльності; система послідовних дій спрямованих на досягнення мети;

• контрольний - забезпечення контролю за діяльністю, зіставлення отриманих результатів із заданим еталоном, кореляція виконавчої та орієнтовної частин.

Мотиваційну частину педагогічного процесу забезпечують вступні частини заняття, орієнтовну - всі інші елементи теоретичних занять (лекцій). Виконавчу частину становлять практичні, лабораторні заняття чи вправи, усі види практик, контрольну - різні види діагностичних заходів: поточні, проміжні, модульні, підсумкові контрольні роботи, тестування, зрізи, заліки, іспити. Взаємоузгодженість усіх частин забезпечує раціонально складений навчальний план та графік навчального процесу.

У діяльнісному підході до здійснення процесу навчання виділяють два аспекти: перший - формування загальнонавчальних, а другий - формування професійних умінь та навичок. При цьому, як вважає відомий педагог О. К. Бєлова, навчальна діяльність може мати таку структуру:

• суб’єкт - індивід, особливості якого визначають психологічна характеристика, психологічна установка, соціодемографічна характеристика і наученість;

• мотив - прагнення до якісного засвоєння знань;

• мета - вибір оптимальних способів навчальної діяльності, які можуть забезпечити швидке та високоякісне засвоєння знань;

• предмет - знання про певну систему відомостей, про способи діяльності та досвід застосування знань і методів у практиці;

• засоби - досвід людини, а також предмети навколишньої дійсності, які допомагають у досягненні мети;

• процес - алгоритм взаємопов’язаних дій, спрямованих на раціональне планування часу, потрібного для засвоєння знань;

• продукт-плани здійснення навчальної діяльності, навчальні записи, розробки, проекти і т. п.;

• результат - надбаний досвід реалізації навчальної діяльності;

• середовище - аудиторний, бібліотекарський, лабораторний фонд, обладнання, домашні умови та ін.;

• спосіб - комбінація сформованих дій.

Діяльність, яка забезпечує формування загальнонавчальних умінь та навичок, є предметом довузівської освіти, а професійні способи діяльності формуються у вищих навчальних закладах певного профілю.

Основою здійснення педагогічного процесу у всіх навчальних закладах є діяльністний підхід, який реалізується на всіх його рівнях та етапах.