Швидкість осідання еритроцитів (шое).

Шви́дкість осіда́ння еритроци́тів (ШОЕ) — неспецифічний лабораторний показник крові, що відображає співвідношення фракцій білків плазми; зміна ШОЕ може служити непрямою ознакою поточного запального або іншого патологічного процесу.

Проба ґрунтується на здатності еритроцитів в позбавленій можливості згортання крові осідати під дією гравітації. Питома маса еритроцитів перевищує питому масу плазми, тому вони поволі осідають на дно пробірки. Швидкість, з якою відбувається осідання еритроцитів в основному визначається ступенем їх агрегації, тобто їх здатністю злипатися разом

Швидкість осідання еритроцитів залежить від багатьох причин — кількості еритроцитів, їх електричного заряду та питомої маси, кіль­кості альбумінів, глобулінів, фібриногену в плазмі крові.

Середня шое у здорових сільськогосподарських тварин така: у коней — 64, великої рогатої худоби — 0,58, свиней — 30, овець — 0,8 мм за 1 год.

Швидкість осідання еритроцитів використовують у ветеринарії та медицині з метою діагностики захворювань. Так, при інфекційній анемії коней ШОЕ за перші 15 хв становить 60-80 мм, а при інфек­ційному енцефаломієліті (запалення головного мозку і його оболо­нок) усього 2-4 мм за 24 год.

ЛЕЙКОЦИТИ-білі кров'яні тільця, які мають ядро і протоплаз­му. На відміну від еритроцитів, їх приблизно в тисячу раз менше.

Розрізняють зернисті (гранулоцити) та незернисті (агранулоци­ти) лейкоцити. У протоплазмі зернистих лейкоцитів є зернята, а у не-зернистих вони відсутні.

До зернистих лейкоцитів належать базофіли, еозинофіли, нейт­рофіли, до незернистих — лімфоцити, моноцити.

Базофіли (0-1\% усіх лейкоцитів) фарбуються основними фарба­ми в темно-фіолетовий колір. У цитоплазмі містяться гістамін і гепа­рин. Гістамін розширює капіляри, а гепарин запобігає зсіданню крові. Кількість базофілів збільшується при запальних процесах.

Еозинофіли (1-4\% загальної кількості лейкоцитів) мають круп­ні зерна, які фарбуються кислими фарбами, особливо еозином, у рожево-червоний колір. Основна функція їх — руйнування токсинів білкового походження, а також вироблення плазминогену, що бере участь у фібринолізі. Кількість еозинофілів збільшується при глист-них інвазіях, особливо аскаридозах. Ядра базота еозинофільних лейкоцитів лопастеподібної форми.

Нейтрофіли — найбільша група лейкоцитів (до 75\%). Фарбують­ся нейтральними фарбами у фіолетово-рожевий колір. Залежно від форми ядра вони діляться на мієлоцити, з круглим ядром, юні — з бобоподібним, паличкоядерні — Б-подібним, у сегментоядерних воно складається з окремих сегментів, з'єднаних між собою тоненьки­ми протоплазматичними утвореннями. При деяких інфекційних за­хворюваннях та запальних процесах кількість молодих нейтрофілів збільшується, настає так зване зрушення вліво (у лейкоцитарній формулі нейтрофіли розміщуються за ступенем їх зрілості зліва на­право). Основна маса нейтрофілів знаходиться у кістковому мозку і тканинах, у крові кількість їх не перевищує 1\%. При необхідності кількість нейтрофілів у крові значно збільшується.

Функція нейтрофілів — захист організмів людини і тварини від мікробів та їх токсинів.Проникаючи через стінки капілярів, вони активно рухаються до місця проникнення мікробів і фагоцитують їх, тобто поглина­ють і перетравлюють.Фагоцити, тобто клітини, які здатні до фагоцитозу, діляться на мікрофаги (базофіли, еозинофіли, нейтрофіли) та макрофаги (моноцити, гістіоцити та ін.).Крім фагоцитозу, нейтрофіли здійснюють й інші захисні функ­ції. Так, у відповідь на зараження тварин вірусами вони виділяють інтерферон — захисний білок неспецифічний фактор противі­русного імунітету.

Лімфоцити (до 20-40\% білих кров'яних тілець), на відміну від інших лейкоцитів, живуть декіль­ка років, а то і протягом усього життя тварини.

Характерна морфологічна оз­нака лімфоцитів — наявність тем­но-фіолетового ядра круглої фор­ми і перинуклеарної зони просвітлення. За розмірами вони бувають малі, середні та великі.

Лімфоцитам відводиться основна роль в імунітеті організму. Вони здійснюють синтез антитіл, розчиняють (лізують) сторонні клі­тини, сприяють відторгненню трансплантата.

Розрізняють три групи лімфоцитів: Т-лімфоцити, В-лімфоцити і нульові.

Т-лімфоцити утворюються в кістковому мозку, а проходять диференціювання у тимусі (у загрудинній залозі), після чого над­ходять у кров, лімфатичні вузли та селезінку. Серед Т-лімфоцитів є клітини — кілери (убивці), які руйнують клітини пухлин, клітини му­танти і тим самим зберігають генетичну стабільність організму.

В-лімфоцити також утворюються в кістковому мозку, але місце їх диференціювання інше — глоткові і піднебінні мигдалини, лімфоїдна тканина кишок. Основна функція В-лімфоцитів — утворення антитіл.

Нульові лімфоцити не диференціюються. Залежно від умов вони можуть перетворюватись у Табо В-лімфоцити.

Лімфоцити, крім захисної функції, несуть інформацію, пов'язану з управлінням генетичними функціями інших клітин, чим підтриму­ють цілісність організму.

Моноцити — найбільші клітини крові (12-20 мкм), з яскраво ви­раженою фагоцитарною та бактерицидною активністю. На їх частку припадає 4-8\% усіх лейкоцитів. Ядро бобоподібної форми з виступа­ми у вигляді лопатей, цитоплазма димчаста, голубуватого відтінку. Один моноцит може захоплювати до 100 мікробів, тим часом як ней-трофіл — 20-30. Максимальна активність цих клітин виявляється у кислому середовищі.

У місцях запалення моноцити перетворюються в макрофаги, які поглинають усі сторонні речовини. Вони також секретують лізоцим, інтерферон, ферменти еластазу, колагеназу і тим самим прискорю­ють регенерацію тканин.

Лейкоцити належать до найбільш реактивних клітин. Під впли­вом зовнішніх і внутрішніх факторів кількість їх може швидко змі­нюватись. Збільшення їх кількості називається лейкоцитозом, змен­шення — лейкопенією.

Співвідношення різних форм лейкоцитів (\%) називається лей­коцитарною формулою, або лейкограмою (табл. 7). У ветеринарії цю формулу широко використовують з діагностичною метою. Так, при рожі свиней має місце збільшення еозинофілів, при інфекційній ане­мії коней — лімфоцитів.