Основи виникнення і розвитку підприємництва

Людське суспільство виникло понад 3 млн років тому і пройшло у своєму розвитку декілька етапів, які називають економічними системами, суспільно-економічними формаціями, типами суспільств тощо. Кожному з них був притаманний певний тип організації суспільного виробництва, на одному з яких виникає підприємництво.

Організація суспільного виробництва та його структура суспільне виробництво у межах продуктивних сил

В основі розвитку людського суспільства лежить матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, житло тощо, тобто повинні їх виробляти. Із самого початку людського суспільства окрема особа не могла вижити у боротьбі з природою. Тому люди об'єднувалися у первісну общину для спільного збирання дарів природи, полювання, а пізніше — у родову общину для спільного ведення землеробства і скотарства. Отже, виникає певна форма об'єднання людей для їх спільної діяльності у межах певної структури, тобто організації спільного виробництва.

Перший в історії людства первіснообщинний лад та притаманний йому суспільний спосіб виробництва проіснували до IV—III тис. до н.е. (тобто до періоду виникнення класового суспільства і держави).

Оскільки виробництво матеріальних благ здійснюється не відокремлено, а спільно, воно отримало назву суспільного виробництва, двома сторонами якого є продуктивні сили і виробничі відносини (або відносини економічної власності).

Продуктивні сили означають передусім дію людини на природу. Природа не дає в готовому вигляді необхідних для існування суспільства матеріальних благ, тому люди у процесі праці повинні постійно впливати на речовини природи і перетворювати їх на необхідні для себе блага, а отже вступати у відношення з нею. Так, за сучасних умов на виготовлення продукції вартістю 1 долар людство витрачає в середньому майже 1 т природних ресурсів.

Продуктивні сили — це насамперед люди (основна продуктивна сила), засоби праці (річ або сукупність речей, якими людина діє на речовину природи) та предмети праці (речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, обробляючи її. Крім того, до сучасної системи продуктивних сил належать наука, використовувані людьми сили природи (сонце, вітер, морські та океанські припливи, ядерна енергія та ін.), інформація, форми і методи організації виробництва.

Окремі елементи продуктивних сил ще називають чинниками виробництва, тобто використовувані у процесі виробництва ресурси (людські, природні та ін.). З урахуванням цього можна дати визначення продуктивних сил.

Продуктивні сили — чинник, який забезпечує перетворення речовини природи відповідно до потреб людей і створює різноманітні блага (матеріальні, духовні).

Для того щоб ця складна система на рівні як господарського комплексу загалом (макроекономіка), так і окремого підприємства (мікроекономіка) діяла ефективно, з максимальною віддачею, необхідна належна організація виробництва. Важливим завданням підприємця на цьому рівні є дотримання законів природи, захист довкілля.

форми КОЛЕКТИВНОГО ВПЛИВУ ЛЮДЕЙ НА ПРИРОДУ

Розглянемо конкретні форми суспільної сутності продуктивних сил, тобто спільної (а не відокремленої), колективної (а не індивідуальної) дії людини на природу, які вимагають певної організації їх у процесі праці.

Такими формами є кооперація праці, поділ праці та обмін діяльністю між людьми.

Кооперація праці — форма організації праці, виконання робіт, за якої значна кількість людей планомірно і спільно бере участь в одному або в різних пов'язаних між собою трудових процесах.

Завдяки такій кооперації праці було побудовано гігантські піраміди, інші споруди ще в рабовласницькому суспільстві.

Поділ праці — процес відокремлення різних видів людської діяльності, що виявляється у спеціалізації працівника на виготовленні якогось одного продукту, окремих його деталей або на виконанні певної трудової операції.

Так, для виготовлення сучасного легкового автомобіля необхідно мати майже 15 тис. деталей, у виробленні яких беруть участь сотні й тисячі робітників різних професій. Поділ праці надалі переростає у суспільний поділ, про сутність якого йтиметься далі.

Про глибину поділу праці свідчить той факт, що наприкінці 30-х років XX ст. у США налічувалося до 40 тис. різноманітних професій, а наприкінці 90-х — майже 8 млн таких професій, робіт та ін„ Для порівняння зазначимо, що в Парижі у XIII ст. існувало до 300 ремісничих і торгових спеціальностей. Щоб налагодити чітку взаємодію діяльності людей різних професій, також необхідна певна організація.

Обмін діяльністю — один з різновидів поділу праці, за якого відбувається взаємообмін результатами виробничої діяльності у формі продуктів праці (товарів або послуг) однієї чи кількох галузей народного господарства.

Так, для підприємств машинобудівних галузей промисловості використовують метал підприємств металургійної промисловості й водночас виготовляють устаткування для металургійних заводів. Для раціонального обміну діяльністю потрібна також певна організація суспільного виробництва.

Діючи на природу, люди водночас вступають у певні взаємовідносини між собою. Такі відносини називаються виробничими, або відносинами економічної власності. Вони формуються і розвиваються у всіх сферах суспільного відтворення, тобто у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні. Тому їх можна визначити як відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг. Теоретичним виразом таких відносин є всі економічні категорії (вартість, ціна, товар, гроші, капітал, заробітна плата, прибуток тощо).

Серед об'єктів економічної власності вирішальну роль відіграє власність на засоби виробництва (тобто на засоби і предмети праці в їх єдності). Залежно від того, хто виступає власником засобів виробництва, формується відповідний тип суспільства — рабовласницький устрій, феодалізм, капіталізм.

Виробничі відносини (економічна власність) — друга (після продуктивних сил) важлива сторона суспільного способу виробництва. Конкретними формами "їх розвитку є певні типи (приватна, колективна і державна) і форми власності, кожна з яких має окремих суб'єктів (окремий товаровиробник, капіталіст, трудовий колектив, асоційований капіталіст, держава та ін.). Для запобігання антагонізмам і конфліктам між окремими типами і формами власності необхідна певна організація, яка є складовою частиною процесу управління на мікро- і макрорівнях.

Продуктивні сили і відносини економічної власності постійно взаємодіють між собою. Як правило, динамічніше розвиваються продуктивні сили, які вимагають вдосконалення існуючих або появи нових форм власності. Для приведення у відповідність цих двох сторін суспільного виробництва необхідно постійно управляти їх розвитком, координувати дії окремих елементів виробництва, що є важливою функцією організації суспільного виробництва.

Організація суспільного виробництва — координація дій кожної з його сторін (продуктивних сил і виробничих відносин) та процесу їх взаємодії, передусім форма об'єднання людей у процесі суспільного виробництва.

Така координація здійснюється на макрорівні шляхом саморегулювання економічної системи та свідомого цілеспрямованого регулювання з боку держави, на мікро-рівні — у процесі підприємницької діяльності. Щоб зрозуміти, як у межах економічної системи поступово формувалась підприємницька діяльність, необхідно з'ясувати сутність економічних систем та їх еволюцію.