І. Тезисний конспект лекції:

1. Поразка «Весни народів» і утвердження «Бахівської реакції»

Згідно з «октройованою» (дарованною) конституцією 4 березня 1849 р. в Австрії вводився конституційний лад, частково обмежувалася імператорська влада, проголошувалися деякі демократичні свободи. Буковина відділялася від Галичини і набувала статусу окремого коронного краю. Однак після придушення революції 1848 – 1849 рр. правляча верхівка Австрійської імперії на чолі з Францем-Йосифом І гарячкувато шукала вихід із кризового становища. Вже найближчим часом після революції імператор та його оточення стали на шлях ліквідації поступок, зроблених під натиском «весни народів». За указом 31 грудня 1851 р. конституція 1849 р. скасовувалася.

У країні став проводитися неоабсолютистський курс, який здобув назву «Бахівської реакції», названої так по імені Олександра Баха – міністра внутрішніх справ і головного радника імператора. Сутність цієї політика, що тривала до кінця 1850-х рр. полягала у посиленні централістичних тенденцій, у зміцненні німецького елементу в імперії.

У 1849 р. галицьким намісником призначено Агенора Голуховського – противника руської справи. Він посприяв тому, аби плани поділу Галичини зазнали остаточної поразки, підірвавши довіру центрального уряду до лояльності русинів, яких змальовував як русофілів. Він заполонив поляками посади цивільної служби і підготував шлях до захоплення поляками влади 1867 р. У 1851 р. припинила існування ГРР.

У 1850-х рр. в Австрії діяла неоабсолютистська система, найбільш яскравим виразником якої стали голова уряду кн. Фелікс Шварценберг (до 1852 р.), голова Коронної ради К. Кюбек та міністр внутрішніх справ і головний радник імператора Олександр Бах. При цьому скасовувалася адміністрація автономних коронних країв, гласність судів, суди присяжних, свобода преси. Із демократичних прав 1849 р. уряд залишив принцип рівноправності усіх громадян перед законом, свободу усіх офіційно визнаних віросповідань.

На Буковині проголошені автономні права були лише на папері. Буковинський сейм та крайовий виділ не були створені. З березня по червень 1849 р. управління краєм здійснював Едуард Бах, а потім, до березня 1853 р. Адальберт фон Геннігер. У цей час Буковина формально зберігала статус окремого герцогства.

Лише 6 березня 1853 р. призначили першого крайового президента Буковини, яким став Франц фон Шмік. На цій посаді він перебував до 1857 р. його наступником став Карл Роткірх-Пантен (1857-1860). Лише в 1854 р. тут скасовано військовий стан. Тоді ж вводився новий адміністративний поділ герцогства на 15 сільських повітів і Чернівці. Політико-адміністративна і судова влада не розділялися.

Курс на централізацію управління імперії виявився в остаточному відокремленні Буковини від Галичини 30 квітня 1854 р. Відтоді на Буковині створюється політична організація влади, яка безпосередньо підпорядковувалася Відню. Буковинський край поділено на 15 повітів на чолі зі старостами, які підпорядковувалися президентові провінційного уряду в Чернівцях. Такий стан тривав до 22 квітня 1860 р., коли Буковину знов підпорядковано як окрему область галицькому уряду. Але 26 лютого 1862 р. Буковині повернули статус коронного краю із внутрішньою автономією. Буковина отримала власний сойм.