6. Індія. Перемога народів Індії в боротьбі за незалежність. Розвиток Індії наприкінці XX — на початку XXI століття.

Індія, як колонія Британії, брала участь у Другій світовій війні: 3 млн індійців воювали на фронті.

Під час бойових дій у країні розвинулося машинобудування. Тому Індія сплатила усі борги Британії і вийшла з війни економічно зміцнілою. Однак країна не мала адміністративної єдності через багатоетнічний склад населення Індії, протистояння двох основних релігійних громад — індуїстів, інтереси яких представляв Індійський національний конгрес (ІНК), та мусульман, очолюваних Мусульманською лігою. Усе це заважало згуртуванню населення і послаблювало національно-визвольний рух.

Одразу після закінчення Другої світової війни рух протии колоніального панування охопив широкі верстви населення Індії.

Робота зі схемою

Основи державного ладу, внутрішньої та зовнішньої політики Індії були закладені за прем’єр-міністра Дж. Неру (1947–1964), для якого ідеалом розвитку країни був демократичний соціалізм.

Поділ Індії

Політика Інді ї після здобуття незалежності

Внутрішня політика

Зовнішня політика

Прискорений розвиток держсектору в промисловості (за рахунок будівництва державою підприємств в металургії, машинобудуванні, електроенергетиці, вугільній і нафтовій промисловості). Активна підтримка приватного бізнесу, контроль за діяльністю монополій. Створення сприятливих умов для розвитку національної економіки (за рахунок обмеження доступу іноземного капіталу в країну). Проведення аграрної реформи (обмеження розмірів феодального землеволодіння, передача землі за викуп орендарям з нижчих каст, заохочення створення кооперативів). Проведення адміністративно- територіальної реформи у 1956 р. (розмежування за національною та мовною ознаками)

Дотримання принципу «позитивного нейтралітету», неприєднання до військово-політичних блоків (уряд Індії засудив створення СЕАТО в 1954 р. і СЕНТО в 1955 р.). У відносинах з іншими країнами застосовували п’ять принципів мирного співіснування «панча шіла» (уперше щодо Китаю): • взаємна повага територіальної цілісності і суверенітету; • взаємний ненапад; • невтручання у внутрішні справи одне одного; • рівність і взаємна вигода; • мирне співіснування. Дж. Неру був одним з ініціаторів Бандунзької конференції 1955 р. і створення Руху неприєднання На початку 60-х рр. через перебування на території Індії Далай-лами Тибету погіршилися індійсько- китайські відносини. Китайські війська окупували частину індійської території

Після смерті Дж. Неру прем’єр-міністром Індії стає Л. Б. Шастрі, який дотримувався курсу Неру. Але у 1965 р. виникає новий військовий конфлікт з Пакистаном через Кашмір.

Саме тоді, як Індії і Пакистану за допомогою міжнародних політичних сил вдалося владнати ситуацію (в січні 1966 р.), Л. Б. Шастрі несподівано помирає. Новим прем’єр-міністром стає донька Дж. Неру — Індіра Ганді (мала гарну освіту, політичний досвід, в уряді Шастрі була міністром інформації та радіомовлення).

Продовження роботи з таблицею

Внутрішня політика

Зовнішня політика

Проведення радикальних соціально-економічних реформ: • націоналізація банків і системи загального страхування; • передача до рук держави експортної та імпортної торгівлі; • організація кооперативної торгівлі товарами широкого вжитку у містах і сільській місцевості; • обмеження діяльності монополій; • продовження аграрної реформи; • зменшення податку на невеликі ділянки землі, земельного максимуму; • скасування пенсій та привілеїв для князів. Але паралельно із цим: • запровадження надзвичайного стану (1975), заборона страйків; • порушення громадянських прав і свобод; • антигуманні методи розв’язання демографічної проблеми (через примусову стерилізацію)

Активізується співробітництво із СРСР, особливо у військовій сфері. У грудні 1971 р. Індія розпочинає чергову війну проти Пакистану і доводить її до успішного кінця. Після цього авторитет Індії на міжнародній арені зростає. Але за умов енергетичної кризи 1973 р. ця війна гальмує здійснення Економічних і соціальних програм. Економічна ситуація в країні погіршується, формується опозиція уряду І. Ганді

На виборах 1977 р. Індіра Ганді програла. В ІНК відбувається розкол. І. Ганді створює власну партію — ІНК(І).

В економіці країни назріває критична ситуація, і в 1980 р. І. Ганді знову стає прем’єр-міністром. Але в цей період активізуються сепаратистські тенденції в країні. 31 жовтня 1984 р. І. Ганді була вбита сикхськими екстремістами.

У грудні 1984 р. прем’єр-міністром Індії стає син І. Ганді — Раджив Ганді, який спрямував свої зусилля на:

• подальше зміцнення єдності країни;

• боротьбу проти сепаратистів;

• боротьбу проти «старих ворогів» індійського суспільства: бідності, безробіття, неписьменності, хвороб.

До середини 1990-х років в політиці Індії домінував ІНК, яку очолювали представники сім’ї Неру-Ганді. Лише після конфлікту, який посилився після руйнування мечеті Бабрі в Айодге, в країні почали спалахувати серйозні міжетнічні та міжконфесійні конфлікти.

За таких умов відбувається радикалізація індійського суспільства, як наслідок у країні набули популярності крайні націоналістичні партії та рухи. Саме тоді

Бхаратія джаната парті (БДП) почала виконувати перші ролі, а її керівникам вдалося об’єднати частину крайньо-правих партій, які під гаслами індуїзації країни намагалися перехопити владу у розгублених консерваторів, яких ще й гризли внутрішні корупційні конфлікти. 1998–2004 рр. БДП очолила уряд та створила більшість в палатах парламенту Індії, а керівником уряду був обраний більш поміркований їх представник — Атал Біхарі Ваджпаї.

Але після нападу на потяг з паломниками в 2002 р. почалася різанина в місті Гуджарат, на яку доволі м’яко відреагували державні структури (подекуди своїми діями ще більше провокуючи конфлікт). Суспільство поступово відходити від крайньо правих ідей. Тому

в 2004 р. на парламентських виборах опозиційна тоді партія Національного Конгресу досягла відчутної перемоги під Керівництвом Соні Ганді. Але створивши коаліцію та маючи більшість в парламенті, Соня Ганді відмовилася від поста прем’єр-міністра (через сумну долю своїх родичів на цій посаді). Тому

22 травня 2004 р. Манмохан Сінґх став головою уряду Індії. А в 2009 р. на чергових парламентських виборах Коаліція Об’єднаного прогресивного альянсу на чолі з керівництвом ІНК забезпечила собі підтримку в парламенті, а Манмохана Сінґха було переобрано прем’єр-міністром.

На сьогодні значна частина населення Індії проживає в злиднях, близько половини населення залишається неписьменною, зберігається високий рівень безробіття. Серед соціально-економічних, національних та релігійних залишається актуальною демографічна проблема. Населення Індії щороку зростає на 14 млн чоловік і сьогодні перевищує 1 млрд чол.

Активною залишається зовнішньополітична діяльність країни.

Зокрема, налагоджуються українсько-індійські зв’язки. Протягом тривалого часу українські підприємства традиційно співпрацюють з індійськими кампаніями: на багатьох індійських підприємствах запроваджені й використовуються українські технології, машини та обладнання. Взаємовигідна торгівля між Україною та Індією є важливим фактором зміцнення співробітництва між обома країнами.

Підведення підсумків. Нині на Сході знаходяться три потужні держави Японія, Китай та Індія, які демонструють добру динаміку розвитку. З іншого боку, зберігаються соціальні проблеми, існують питання з утвердженням демократичного політичного режиму. Нерозв’язаною, поки що, є близькосхідна проблема. Не так давно цей регіон зачіпила «Арабська весна» – хвиля народних протестів проти авторитарних режимів.