14. Структура розумової обдарованості, за Дж. Рензуллі.

Було створено комплексні теорії інтелектуальної обдарованості, зокрема концепцію обдарованості Дж. Рензуллі, за якою складниками обдарованості є:

1) інтелектуальні здібності вище середнього рівня. Ідеться про загальні (вербальні, просторові, цифрові, абстрактно-логічні тощо) та спеціальні здібності (можливості засвоєння знань і навичок у конкретних предметних галузях - хімії, математиці, балеті тощо);

2) креативність (гнучкість і оригінальність мислення, сцрийнятливість до нового, готовність до ризику тощо);

3) висока мотиваційна включеність у завдання (інтерес, ентузіазм, наполегливість й терпіння у вирішенні проблем, витривалість у роботі тощо).

15. Погляди на фактори розвитку здібностей (спадковість і соціальні умови).

Спадковість — здатність організму відтворювати потомство, передавати свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної подібності.

За спадковістю передаються: тип нервової системи, конституція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри) та власне людські задатки (високоорганізований мозок, здатність розмовляти, ходити у вертикальному положенні, займатись певними видами діяльності та ін.).

Як умова формування особистості спадковість залежить від генотипу, який визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, стадії його дозрівання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Нервова система містить у собі спадково обумовлені можливості щодо формування потреб, форм поведінки, її здатність навчатися й виховуватися.

Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис батьків або попередніх поколінь — темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті, навіть рухів. За свідченням психологів, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку — задатки.

Соціалізація — процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків та відносин.

Через неї відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. Її мета — допомогти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.

16. Психогенетика про вродженість і спадковість здібностей. Метод близнюків.

Психогенетика (від грец. psyche-душа, genos - походження) - методи, що дозволяють визначити вплив спадкових факторів і середовища на формування тих або інших психічних особливостей людини.

Найбільш інформативним є метод близнюків . Він заснований на тому, що монозиготні (однояйцеві) близнюки мають ідентичний генотип, дизиготних (двуяйцевие) - неідентичних; при цьому члени блізнецових пар будь-якого типу повинні мати подібну середу виховання. Тоді більше внутрипарное схожість монозиготних близнюків в порівнянні з дизиготних може свідчити, про наявність спадкових впливів на мінливість досліджуваного ознаки. Істотне обмеження цього методу полягає в тому, що схожість власне психологічних ознак монозиготних близнюків може мати і негенетическое походження.

Проблема спадкової обумовленості здібностей має в психогенетиці найдовшу історію. Перші подібні дослідження являють собою детальне вивчення родоводу людей з видатними здібностями в якій-небудь області (наука євгеніка). Ще в ХІХ ст англійський дослідник Френсіс Гальтон (двоюрідний брат Дарвіна) першим поставив питання про роль спадковості в обдарованості і почав різносторонньо вивчати цю проблему. Аналізуючи сім'ї видатних людей, він виявив міжпоколінну спадковість високих розумових здібностей і таланту. Ф.Гальтон, а пізніше й інші дослідники провели генеалогічне вивчення сімей музикантів Баха, Моцарта, Бетховена, Пучіні, фізика Бернуллі, відомих воєнначальників, юристів, політиків та інших видатних людей. Систематичне вивчення сімей видатних особистостей показало, що серед їх родичів було багато талановитих людей, які досягли великих успіхів. Був навіть сформульований “закон фокусування спадковості”, за яким поява індивідів з дуже великими здібностями можлива лише у “здібних” сім'ях, які мають обдарованих людей хоча б в якійсь одній області.