2.Кочові народи на території України.

3,5-2,7 тис.р. тому на території від Карпат до Дніпра розмістилися трипільські племена,які були високорозвинутими.Для них характерне:Кожна сім’я володіла кімнатою з глинобитною піччю у спільній оселі. Гончарний посуд мав характерний орнамент жовтого, чорного і білого кольору і є свідченням магічних ритуалів та вірувань трипільців. Племена використовували кам’яні знаряддя праці, вироби з міді. Вирощували пшеницю, ячмінь, льон, просо, велику рогату худобу. В землеробстві використовували рало. До сих пір остаточно не з'ясовані причини зникнення цієї культури

У 2-1 тис.р. до н.е. в Пн.Причорноморї та встепах від гирла Дунаю до Кубані розселялися : кімерійські племена,які освоїли мистецтво їзди верхи та виготовлення зброї з заліза. Їх остаточне походження не з'ясованеКіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями.

У 7-3 ст. до н.е. на землях від Дону до Дністра прибуло декілька хвиль скіфських племен :скіфи-орачі,царські скіфи,скіфи кочівники.Вони сформували державу Скіфію,вели загарбницький спосіб життя,мали сильну армію,друкували власну монету.

514 р. вели війну зперським царем Дарієм і рогромили Персію.У 6стол. Скіфська держава зазнала найбільшого розквіту-Царя Атея,але в 4 стол. На скіфів нападає Філіп ІІ Македонський,після чого скіфія переживає занепад. у своєму розвитку скіфське суспільство досягло стадії переходу від варварства до цивілізації.

ІІІ ст.на землі починається масове переселення сарматських племен на територію Північного Причорномор‘я, а вже на рубежі нашої ери вони освоюють степи між Доном і Дніпром, проникаючи аж до Південного Бугу і Дунаю. Постійні сарматські набіги і вимоги сплачувати данину зумовили переселення ранньослов’янського населення Середнього Подніпров’я на нові території.Сармати-кочівники в суспільстві роль відігравали жінки вони не займалися землеробство, вони вели завойовницький спосіб життя.

№3. АНТИЧНІ МІСТА-ДЕРЖАВИ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

Античні міста-держави на узбережжі Чорного моря виросли з торговельних факторій. Це:

Тіра (Білгород-Дністровський);

Ніконій (в Овідіопольському районі Одеської обл.);

Ольвія (біля Очакова, в гирлі Півд. Бугу);

Пантікапей (Керч);

Херсонес (Севастополь);

Каркінітіда на західному узбережжі Криму.

Початок колонізації Північного Причорномор'я поклали греки з Мілета в кінці VII ст. і VI ст. до н. е.

Узагальнюючи праці науковців, український історик О. Бойко виділяє такі теорії грецького переселення:

• демографічна (у І тис. до н. є. територія Греції була перенаселеною, і тому частина греків змушена була мігрувати);

• аграрна (у Греції не залишилося вільних земель, тому частина населення вирушила на пошуки нових територій);

• сировинна (розвиток виробництва, ремесел і торгівлі підштовхував греків до пошуку нових джерел сировини, передусім металів);

• військова (постійні криваві та спустошливі війни, які вела Греція, змушували місцеве населення шукати безпечніші місця);

• соціально-політична (внутрішня боротьба між різними верствами грецького суспільства примушувала іммігрувати тих, хто зазнав поразки);

• етнічна (поліетнічний склад грецьких міст спричинював між різними громадами конфлікти, які підштовхували до переселення).

Чорноморські колонії були житницею Греції. З колоній в Причорномор'ї в Грецію і в Малу Азію вивозились хліб, хутра, мед, віск, риба, сіль і будівельна деревина. Також в Грецію відправляли скіфів-рабів, яких греки брали в полон під час війни з ними, або викуплювали їх у самих скіфів.

Греція постачала в колонії вино і маслинову олію, що перевозились в амфорах, також з неї постачали: тканини, металевий посуд, художню кераміку тощо.

З грецьких колоній найбільше значення мали Ольвія, Херсонес і Пантікапей.

Ольвія

Ольвія— античне місто-держава Північного Причорномор'я. Заснували в VI ст. до н. є. греки з Мілета на березі Бузького лиману. За формою політичного устрою Ольвія була рабовласницькою республікою. Основні заняття населення — ремесла, сільське господарство, рибальство, торгівля. Припинила своє існування в IV ст. н. є.

В III ст. до н.е. Ольвії прийшлось відбивати постійні напади скіфських племен. З часом до скіфів перебігли раби і примкнуло все заміське напівелінізоване населення. В II ст. до н.е. на ольвійських монетах з'являються зображення скіфських царів. Це було очевидною ознакою того, що Ольвія стала їх данницею.

Пантикапей — античне місто, засноване в першій половині VI ст. до н. є. на західному березі Керченської протоки переселенцями з Мілета, та інших міст Стародавньої Греції. У місті процвітали торгівля, ремесла. 107 р. до н. є. тут спалахнуло повстання скіфів на чолі із Савмаком. У IV ст. н. є. Пантикапей зруйнували гуни.

Боспорське царство. Однією з найдавніших і найбільших колоній на Боспорі Кіммерійському був Пантікапей, заснований в VI ст. до н.е. На середину V ст. до н.е. всі грецькі поселення на Боспорі об'єднались навколо Пантікапею, який став столицею окремої держави під назвою Боспорське царство. Боспорське царство постачало хлібом всю Грецію. Вивіз хліба з Боспору в Афіни і взагалі в Грецію складав 24 тис. тонн на рік.

В IV ст. н. е. припиняється майже тисячолітнє існування Боспорського царства.

Херсонес — давнє місто в Криму. Заснований у 422—421 pp. до н. є. переселенцями з Гераклеї Понтійської. Наприкінці IV ст. ввійшов до складу Візантії. У V—XI ст. Херсонес був найбільшим містом регіону. Проіснував до XV ст.

Грецькі міста-колонії мали дві форми правління: міста-республіки і монархії (Боспорське царство). Греки були носіями культури, з їхньою допомогою, місцеві народи збагачували свою власну культуру. Причинами занепаду міст-колоній стали занепад рабовласницького ладу, та постійні напади кочівників.

№4. Походження слов'ян та їх розселення на території України....

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства, походження та етногенез якого до сьогодні остаточно не з'ясовано. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов'янський світ бере ще у бронзовому і ранньозалізному віках (II—І тис. до Н. X.). Вперше про слов'ян згадують римські автори І—II ст. після Н. X., а з VI ст. про них дещо ширше говорять візантійські історики. Готський хроніст Йордан повідомляє, що слов'яни походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавинів. Тобто на межі нової ери слов'яни сформувалися як самостійна етнічна спільнота. Вони займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верхнього Подніпров'я. На початку нової ери завершився поділ слов'янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V—IX ст. частина слов'ян переселилася на Балканський півострів, де утворилася південнослов'янська група.

Східні слов'яни, що жили на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в Антське державне утворення, яке займало територію між Дністром і Дніпром. У антів панував демократичний лад і всі справи вони вирішували спільно, а за часів загальної небезпеки обирали правителя. Маючи добру військову організацію, здійснювали успішні воєнні походи на сусідів.

Певний час анти межували з готами, які проживали в причорноморських степах у II—IV ст. Відносини між обома народами мали нестабільний характер: спільні воєнні заходи чергувалися зі збройними сутичками та політичною конфронтацією. В IV ст. у володіння Готського королівства вторглися гуни, які вийшли з Центральної Азії. Вони не загрожували

Антському об'єднанню і тому анти виступили на їхньому боці у боротьбі з готами. В результаті останні були розгромлені й покинули територію України. Слідом за ними на захід рушили і гуни.