6.Київська держава у період правління Володимира Святославовича.

Володимир Святославович (980–1015рр.) –один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. Він, використавши міжусобну боротьбу за владу двох своїх братів – Олега і Ярополка, заручившись підтримкою варязької дружини, в 980 р. став великим київським князем.

Князювання Володимир розпочав з того, що посадив намісниками своїх дружинників у багатьох містах Руської землі. Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: у 982 р. – підкорив остаточно в’ятичів, у 984 р. – радимичів, походом 981 р. повернув Перемишль і Червенські міста, відновив західні кордони Русі. В 988 р. Володимир провів адміністративну реформу, за якою вождів племінних об’єднань замінили в різних містах держави сини Великого князя. Цим самим було знищено сепаратизм племінної верхівки і забезпечено єдність Русі. В результаті реформи зміцніла система державної влади на місцях.

За Володимира завершився процес формування державної території. Київська Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного і Азовського морів. Велику увагу князь Володимир приділяв захисту рубежів держави від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня. Він почав будувати нові міста (порубіжні) і заселяти їх сильними і вправними воїнами. Наприкінці Х ст. створив величезну і складну систему валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від ворогів.

Християнство стало офіційною державною релігією на Русі з 988 р. після хрещення Володимира Великого, яке відбулося вХерсонесі. Християнство, по-перше, зміцнило міжнародний авторитет Київської Русі, по-друге, вивело Київську Русь в число передових європейських країн, по-третє, сприяло розширенню економічних і культурних зв’язків, по-четверте, стимулювало розвиток писемності, літератури, архітектури, мистецтва, по-п’яте, сприяло об’єднанню населення Київської Русі під проводом єдиного князя, намісника Бога на землі.

Отже, князя Володимира можна назвати першим реформатором на Русі (крім адміністративної, він провів і судову реформу). За його правління родоплемінне суспільство стало переростати в ранньофеодальне.

Питання № 7 Передумови і прийняття християнства в Русі-Україні, значення і наслідки.

Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Реформа язичницьких культів - проголошення Перуна верховним богом Київській Русі - не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими, країнами. Тому в середині 80-х рр. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії - християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій - ісламу, іудаїзму.

Незадовго до прийняття нової віри сталася низка важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той погодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тому пристав на вимогу. Володимир,

у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався з царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.

Навесні 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі проходив повільно, а нерідко і з труднощами, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської країни, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.

Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного й культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Вчені порівнювали її з великою Франкською імперією Каролінгів.

Питання № 8. Збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави

Ярослав повернув під свою владу червенські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим; ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр’єв. не полишав будівництва, розпочатого батьком, на північному кордоні Русі. остаточно здолав печенігів.

Звістку про останню, переможну для Ярослава, битву проти печенігів, що сталася під мурами Києва, вміщено під 1036 р., одначе сучасні історики відносять її до 1017 р. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місті битви величний храм – Софію Київську.

Розбудова Києва

Про Київ часів Ярослава Мудрого казали, що він був окрасою Русі й суперником самого Константинополя. Площа «міста Ярослава» порівняно із дитинцем за Володимира зросла у сім разів. Іще вищими та потужнішими стали мури й вал.

Окрасою Києва були Золоті Ворота – парадний в’їзд до міста – із надбрамною церквою Благовіщення, Софійський собор, храм святого Георгія, споруджений на честь небесного покровителя київського князя [церковне ім’я Ярослава – Георгій (Юрій)] та церква святої Ірини.

Справжньою перлиною давньоруської архітектури, найвеличнішою спорудою Києва часів Ярослава Мудрого став собор святої Софії.

Впорядкування законодавства

Налагодження внутрішнього життя було неможливим без упорядкування законів.

До заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь Володимир.

Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові – адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів.

Той документ дослідники називають «Правдою Ярослава», або Найдавнішою правдою.

Він складався із 18 статей, які започаткували славнозвісний збірник законів – «Руську правду».

Підтримка християнської церкви

Ярослав Мудрий всіляко сприяв утвердженню й поширенню в руських землях християнського віровчення.

Він не лише опікувався будівництвом церков, а й підтримував авторитетом князівської влади ще не міцну церковну організацію.

Так, за сприяння Ярослава Мудрого року 1051 було обрано першого митрополита з русичів – ним став Іларіон.

У 1051 році, сповіщав літописець, ченцем Антонієм було започатковано Печерський монастир – у недалекому майбутньому провідний осередок церковного й культурно-освітнього життя.

Освітня діяльність Ярослава Мудрого

Щоб забезпечити потребу руських церков у книгах, Ярослав створив у Києві при Софійському соборі скрипторій-майстерню для переписування книжок.

Там-таки навчали грамоти й ознайомлювали з основами наук дітей зі заможних родин.

. Зовнішньополітичні заходи Ярослава Мудрого

У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. Недарма Ярослава Мудрого називали тестем Європи.

Про масштаби зовнішньополітичної діяльності Ярослава та про авторитет його як володаря свідчить той факт, що всіх своїх дітей він вигідно одружив. Породичавшись із найшляхетнішими європейськими родинами, мудрий князь пов’язав Київську Русь із Європою кровними узами.

Традиційно тісні взаємовідносини склалися між Київською Руссю та Візантією.

Проте дружні союзницькі відносини Візантії та Русі зазнали випробувань після утвердження на імператорському престолі Константина IX Мономаха у 1042 р.

Він розпочав свою діяльність із того, що усунув від управління державою всіх ставлеників попередніх імператорів.

До гурту опальних потрапили й руські люди. Відносини Русі та Візантії особливо загострилися у 1043 р.

Постійні контакти підтримувала Київська Русь часів Ярослава і з Германською імперією. Тогочасні джерела містять повідомлення про руське посольство 1040 р. до Генріха ІІІ.

Особливо жваві відносини мала Київська Русь із Польщею.

Виявом добросусідських відносин стали шлюбні зв’язки. Польський князь Казимир одружився зі сестрою Ярослава Марією Добронігою, а його сестра Гертруда-Олісава вийшла заміж за Ізяслава Ярославича.

Писемні джерела засвідчують активні зовнішньополітичні зв’язки Русі з Угорщиною. Виявом тих стосунків були династичні шлюби представників королівського роду Арпадів і київського великокнязівського.