Модрина даурська – Larix dahurica Turcz.

Місце поширення. Виростає в Східному Сибіру і на Далекому Сході, де утворює чисті одноярусні насадження. У горах заходить в Гольцова пояс. У природі широко гібрідізіруют. У Європейській частині в культурі зустрічається рідко. Заходить далеко за Північний полярний круг.

Опис. Модрина - однодомна дерево, зазвичай крупне, висотою до 35-50 м (на болотах - 4-6 м) і діаметром до 1 м. Крона конусоподібна у молодих дерев, у старих циліндрична або ширококонічні. Дорослі дерева покриті глубокотрещіноватая товстою корою, яка добре захищає їх від вогню.

Хвоя вузька, лінійна, м'яка, пряма або вигнута, довжиною близько 3-4 см, шириною 1,0-1,5 мм. Розпускається ранньою весною, перед осіннім листопадом жовтіє. Вона володіє високою продуктивністю фотосинтезу (в 1-2 рази вище, ніж у сосни і ялини). Цвіте ранньою весною одночасно з появою хвої. Чоловічі "суцвіття" (колоски або мікростробіни) овально-кулясті. Розташовуються на безлистих вкорочених пагонах переважно з нижньої сторони гілок. Рясно виділяють пилок, який не має повітряних мішків і тому розноситься недалеко. Жіночі - довгасті, червоні, рожеві, зелені. Запилюються вітром, запліднюються через місяць. Шишки дрібні, з малим числом лусочок.

Дозрівають до осені, розкриваються восени або навесні і розсіюють свої насіння на великі відстані. Після того як шишки розкриються, вони зберігаються на дереві кілька років.

Умови проживання. Модрина - неперевершена по морозостійкості і сама світлолюбна хвойна порода. Модрина відрізняється довговічністю, вона доживає до 500 і більше років. Завдяки здатності кореневої системи модрини створювати нові яруси коренів, вона витримує шквальні вітри.

Це цікаво. Це єдиний рід хвойних, у якого хвоя опадає на зиму. Втім, сіянці модрини зберігають хвою протягом усього року. Якщо врахувати, що в "дитинстві" дерева проявляють риси найдавніших форм, можна припустити, що листопадні модрини - якість вторинне. Ймовірно, предками її були вічнозелені дерева, а здатність скидати листя восени виникла в результаті адаптації до суворого клімату (з морозами до 60 ° С).

Кедр ліванський — Cedrus libani.

Дерево зав­вишки до 40 м з конусоподібною кроною у молодих і розки­дистою, плоскою, ярусною у старих дерев. Хвоя темно-зелена, до 3,5 см завдовжки, жорстка, чотиригранна, зібрана в пучки по 30 — 40 шт. Шишки 8—10 см завдовжки і 4 —6 см у діа­метрі, прямостоячі, бочкоподібні, зверху приилюснуті, світло-коричневі.

Природно поширений у субтропічній зоні Малої Азії, дов­говічний, росте повільно, світлолюбний, витримує короткочасне зниження температури до мінус 25 °С, а в межах природного ареалу і до мінус 32 °С. Посухостійкий, до родючості ґрунтів не вибагливий, в тому числі і вапнякових. Стійкий проти забруднення повітря димом і газами.

Декоративні форми: за будовою крони і висотою — коло­ноподібна, повисла, звивиста, низька, низька конусоподібна, рідкогілкувата; за кольором хвої — голуба, срібляста, золо­тиста.

Рекомендується для створення поодиноких посадок і не­великих груп у Іа, Ув районах.