Питання 60. Прийменник як частина мови. Групи прийменників за походженням і будовою. Погляди вчених на частиномовний статус прийменника.

Прийменник – службова частина мови, яка разом iз формами непрямих вiдмiнкiв слугує для вираження пiдрядних зв'язкiв мiж словами в реченнi. В украïнськiй мовi використовується близько сотнi

прийменникiв.

За походженням усi прийменники подiляються на такi групи:

а) первиннi: без, в, вiд, для, до, з, за, на, над, пiд, по, при, про, ради, через',

б) вториннi (утворенi вiд первинних): попiд, понад, побiля, помiж, попри, поза, задля, заради, з-пiд, з-понад, з-про, мiж, щодо',

Прийменник як частина мови не становить собою замкненого кола; СУМ поповнюється новими прийменниками, якi прзвиваються з самостiйних частин мови. Деякi з них, набуваючи службовоï функцiï, втрачають своє значення як повнозначнi.

А) вiдприслiвниковi:

близько, внаслiдок, всупереч, вслiд, довкола, замiсть, кругом, насеред,

навкруги, навпроти, напередоднi, навколо, назустрiч, осторонь, обабiч,

поперек, позад, пiсля, поруч, поряд, упродовж, вiдповiдно до, залежно

вiд, згiдно з тощо;

б) вiдiменнi: край, кiнець, коло, перед, протягом,

шляхом, за допомогою, пiд час, у напрямi до, на шляху до, у зв

‘язку з, в силу, в результатi, внаслiдок;

в) вiддiєслiвнi:

завдяки, виключаючи, незважаючи на.

За морфологiчним складом прийменники подiляються на:

простi (складаються з одного слова): без, в, до i тд.

складнi (утворюються в результатi поєднання простих прийменникiв): з-за, помiж, задля.

складенi (утворюються з iменникiв чи прислiвникiв, що втрачають у новiй для себе функцiï лексичне значення, у поєднаннi з одним або кiлькома прийменниками): у звязку з, під час, у виглядi.

Особливостi вживання деяких прийменників

Прийменники поєднуються з iменниками (або займенниками) у непрямих вiдмiнках. Причому вони можуть вживатися або лише з одним вiдмiнком, або з двома та бiльше. Наприклад, тiльки з Р. в поєднуються прийменники без, бiля, близько, вiд, для, до, пiд, з-за, з-пiд, коло, проти, серед; тiльки iз знахiдним про через, крiзь. Прийменники над, пiд, перед, поза сполучаються iз знахiдним i орудним вiдмiнками; прийменники з, за, мiж iз родовим, знахiдним i орудним вiдмiнками; в (у) iз родовим, знахiдним i мiсцевим

вiдмiнками тощо. Прийменники стоять перед iменниками i можуть вiддiлятися вiд них означеннями: до хати до рiдноï хати, до своєï хати. Лише кiлька прийменникiв можуть стояти й після iменника: порядку ради, пiдступам наперекiр, йому навздогiн.

Питання 61. Сполучник як частина мови. Сурядні і підрядні сполучники, їх різновиди. Сполучники і сполучні слова, критерії їх розмежування.

Сполучник — незмінна службова частина мови, що сполучає однорідні члени речення та частини складного речення. Сполучники не мають лексичного значення, вони не є членами речення. За своїм призначенням сполучники поділяють на такі розряди:

- сполучники сурядності, які поєднують однорідні члени або рівноправні частини складного речення: Ластівка день починає. а соловей його кінчає.

- сполучники підрядності, які поєднують головну й залежну частини складного речення: Сова каже, що її діти кращі.

За своїм значенням сполучники сурядності та підрядності поділяються на групи.

Сполучники сурядності:

єднальні: і, й, та, і…і, ні…ні, ані…ані;

протиставні: а, але, та, проте, зате, однак;

розділові: або, чи, хоч, то…то, або…або, чи…чи, хоч….хоч, то…то, не то…не то, чи то…чи то.

Сполучники підрядності:

часові: коли, як, доки, перед тим як;

причинові: бо, тому що, через те що, у зв’язку з тим що;

мети: щоб, для того щоб, аби;

умовні: як, якщо, якби, коли;

допустові: хоч, дарма що, хай;

порівняльні: як, наче, неначе, мов, мовби;

з’ясувальні: що, щоб, як.

Кому ставлять перед другим із розділових сполучників, якщо вони поєднують однорідні члени речення або частини складного речення. Між частинами складного речення перед сполучниками сурядності або підрядності ставлять кому.

За будовою розрізняють сполучники: — прості і, а, але, чи; складні, що утворені поєднанням в одне слово двох частин мови: зате, проте; складені, що утворені з кількох слів: тому що, задля того щоб. Складні сполучники пишуться разом. У складених сполучників усі слова пишуться окремо. Кому при складених сполучниках ставлять один раз, перед усім сполучником. Сполучники зате, проте, щоб, якби треба відрізняти від однозвучних із ними самостійних частин мови, які з прийменником за, про та часткою би, б пишуть окремо.

Сполучні слова, за О. О. Потебнею, інколи ще називають сполучниками повної (чистої) відносності. Чистою відносністю називається такий зв'язок між компонентами складнопідрядного речення, при якому відносний займенник або прислівник у функції сполучника цілком збігається обсягом свого змісту з пояснюваним словом у головній частині. Наприклад: В твоїх очах купаюсь, як в потоці, В якому чиста аж до дна вода.

Враховуючи традиційний підхід, висвітлений у сучасних вузівських і шкільних навчальних посібниках і підручниках, вважаємо за доцільне також розмежовувати сполучники і сполучні слова.

Основна відмінність між сполучниками підрядності і сполучними словами полягає в тому, що останні, з'єднуючи підрядне речення з головним і виражаючи певні семантико-синтаксичні відношення між ними, виступають тим чи іншим членом речення. Так, відносні займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки (скільки у сполученні з іменником,) у називному відмінку виконують роль підмета у підрядній частині: Ви лише промовте єдине слово, Яке у серці бродить, як вино. Той нехай собі плаче, хто іскру лишив на шляху необачний, хто човен непевній воді доручив... У непрямих відмінках відносні займенники виступають додатками: А може, Ви лише міраж, Який я встигла покохати. Живе поезія у мові, Якої мати вчила нас... Все, чим образили поета, акумулюється в слова.

Прислівники, виконуючи роль сполучного засобу, зберігають синтаксичну функцію обставини: Ви прийшли, коли я вже й не ждала, Лиш вуглик тлів у попелі душі. Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори.

Крім того, сполучні слова, на відміну від сполучників, здебільшого співвідносяться з якими-небудь корелятами у головному реченні, деколи можуть замінюватися іншими (синонімічними) сполучними словами, часто вимовляються з логічним наголосом, нерідко підрядну частину з ними можна перетворити на питальне речення. Наприклад: Мого життя не вистачить мені для діл, що їх у задумах лелію (сполучне слово що співвідноситься з іменником діл, виступає додатком, його можна замінити сполучними словами які, котрі) або Хто бідному дає, той вдесятеро придбає (сполучне слово хто несе на собі логічний наголос, підрядну частину можна трансформувати у питальне речення Хто бідному дає?).

Проте однозначно визначити, де сполучне слово, а де підрядний сполучник, інколи буває важко, особливо у тих випадках, коли останні є похідними від окремих займенників чи прислівників. Це стосу­ється, насамперед, слів що, як, коли та деяких інших.

Слушні зауваження з приводу того, як розрізняти синонімічні сполучні слова і сполучники, робить І. І. Слинько. Так, на думку вченого, сполучне слово що переважає у складнопідрядних означальних реченнях, наприклад: Шматок чорного засохлого хліба, що ви ледве вгризете його зубами, здається кращим найсолодшого медяника, тоді як для складнопідрядних з'ясувальних, навпаки, більш характерним є сполучник що: Ми не боїмося, що нагадування про тяжкі дні для нашої Батьківщини затьмарить безхмарну радість наших дітей. Подібно тлумачиться і вживання слів коли, як: у складнопідрядних означальних реченнях — це сполучні слова, у реченнях інших типів — здебільшого сполучники. Крім того, рекомендується звертати увагу, чи виконують зазначені одиниці анафоричну функцію; якщо так, то вони є сполучними словами: Дзвени, моя пісне, хай серце тобою стискається солодко так, як у грізну годину останнього бою...