34. Національна економіка у вузькому розумінні – це:

а) складна багаторівнева економічна система з притаманними конкретній країні особливостями продуктивних сил, економічних відносин, інституцій та механізмів регулювання господарської діяльності;

б) система продуктивних сил та виробничих відносин певної країни;

в) система взаємопов’язаних сфер, секторів, галузей та видів господарської діяльності країни;

г) економіка певної етнічної спільноти.

35. Предметом «Національної економіки» є вивчення:

а) продуктивних сил суспільства у їх взаємозв’язку з виробничими відносинами;

б) процесів національного економічного відтворення, їх закономірностей, умов, факторів та результатів;

в) управлінських відносин з приводу забезпечення стійкого і збалансованого розвитку національної економічної системи;

г) стратегій та інструментів державного регулювання економіки.

36. Об’єктом вивчення «Національної економіки» є:

а) національний ринок; б) продуктивні сили суспільства;

в) економічна політика держави; г) національна економічна система.

37. Основними суб’єктами національної економіки є інституційні сектори, до яких належать:

а) домогосподарства, підприємницькі структури, держава, закордон;

б) корпорації, некомерційні організації, органи державного управління;

в) домогосподарства, нефінансові корпорації, фінансові корпорації, загальне державне управління; некомерційні організації;

г) ринки товарів і послуг, ринки ресурсів, фінансові ринки.

38. Діяльність інституціональних одиниць, що не врахову­ється в офіційній статистиці, відносять до сектора:

а) закордон; б) державного управління;

в) домашніх господарств; г) тіньової економіки.

39. До сектору «фінансові корпорації» не відноситься:

а) Національний банк України; б) страхова корпорація;

в) Пенсійний фонд України; г) валютна біржа.

40. Сукупність інституціональних оди­ниць, які надають неринкові послуги індивідуального та ко­лективного споживання, а також перерозподіляють націо­нальний дохід і багатство, належить до сектору:

а) державного управління; б) фінансових корпорацій;

в) нефінансових корпорацій;

г) некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.

41. Брокерські, маклерські, дилерські фірми належать до сектору:

а) фінансових корпорацій; б) тіньової економіки;

в) державного управління; г) нефінансових корпорацій.

42. Всі резидентні інституціональні одиниці, головною функцією яких є виробництво товарів і нефінансових послуг для реалізації за цінами, які відшкодовують витрати вироб­ництва, належать до сектору:

а) некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства;

б) нефінансових корпорацій;

в) домашніх господарств;

г) державного управління.

43. Політичні партії, громадські та релігійні об’єднання, професійні спілки належать до сектору:

а) фінансових корпорацій;

б) нефінансових корпорацій;

в) державного управління;

г) некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства;

44. До сектору загального державного управління відносяться лише:

а) державні підприємства, які забезпечують виробництво суспільних благ;

б) установи, основною функцією яких є фінансове посередництво, що здійснюється на комерційній основі;

в) бюджетні установи, головною функцією яких є перерозподіл доходів та надання неринкових послуг суспільству в цілому та окремим його членам;

г) організації, головною функцією яких є надання неринкових послуг їх членам.

45. Використання методу наукової абстракції при вивченні національної економіки дозволяє:

а) забезпечити відповідність моделі економіки реальному об’єкту дослідження;

б) підвищити достовірність економічних прогнозів;

в) відхилити другорядні, несуттєві елементи економічних процесів і зосередитись на їх суттєвих властивостях та взаємозв’язках;

г) врахувати всі екзогенні чинники впливу на функціонування національної економічної системи.

46. Економіко-математичне моделювання як один зі спеціальних методів дослідження національної економіки застосовується з метою:

а) створення ідеального зразка функціонування економіки;

б) отримання точного відображення процесів, що протікають в економіці;

в) встановлення базових взаємозв’язків у національній економічній системі;

г) визначення впливу ендогенних змінних на екзогенні.

47. Трактування інститутів як зразків і норм поведінки, а також стереотипів мислення, які впливають на вибір стратегії господарюючого суб’єкта, належить представникам:

а) соціально-психологічного напряму інституціоналізму;

б) неоінституціоналізму;

в) кон’юнктурно-статистичного напряму інституціоналізму;

г) соціально-правової течії інституціоналізму.

48. До інститутів не відносять:

а) соціально визнані нормативно-ціннісні системи;

б) еталони соціальної поведінки та форми організації соціальних зв’язків;

в) вищі навчальні заклади ІІІ та ІV рівнів акредитації;

г) функціональні органи управління і регулювання, що забезпечують визначення соціальних норм і контроль за їх дотриманням.

49. Засновник теорії інституційних змін лауреат Нобелівської премії з економіки Д. Норт визначав інститути як:

а) правила гри в суспільстві;

б) створені людьми обмеження, які скеровують людську взаємодію;

в) механізми, які забезпечують виконання правил, норм поведінки;

г) всі відповіді правильні.

50. Згідно з висновками Д. Норта, головна роль інститутів у суспільстві полягає у:

а) встановленні міри відповідальності та покарання за порушення правил;

б) зменшенні невизначеності шляхом встановлення постійної структури людської взаємодії;

в) забезпеченні реалізації економічних інтересів суб’єктів економіки;

г) забезпеченні свободи дій суб’єктів в межах встановлених правил.

51. Існуючі в реальному житті відносини і норми поведінки, що набули статусу легітимних і стали обов’язковими правилами для частини суб’єктів господарювання, відносяться до:

а) законних інститутів; б) примусів до виконання з боку держави;

в) формальних інститутів; г) неформальних інститутів.

52. Під неформальними інститутами розуміють:

а) реально існуючі, але не узаконені в правовій прак­тиці;

б) ті, що набули статусу легітимних і стали обов’язковими правилами для частини суб’єктів господарювання;

в) ті, що утворюють певне економічне і соціальне середовище для діяльності;

г) нормативно-ціннісні системи (установки, норми та прави­ла).

53. Визначте неправильне твердження. Неформальні інститути:

а) регулюють суспільні взаємодії, не охоплені формальними інститутами;

б) переважають в умовах розвинутого інституціонального середовища;

в) регулюють суспільні взаємодії щодо яких формальні норми з певних причин не діють;

г) є своєрідним продовженням, розвитком та модифікацією формальних інститутів.

54. Розпочинаючи власну справу, ви стикаєтесь з формальними і неформальними інститутами. До перешкод, створюваних формальними інститутами, слід віднести лише:

а) бюрократизм і корупцію з боку державних органів влади;

б) діяльність держави, яка через систему податків і штрафних санкцій може суттєво вплинути на результати діяльності вашої фірми;

в) тиск на фірму з боку кримінальних структур;

г) недобросовісну конкуренцію з боку виробників подібної продукції.

55. До функцій інститутів не можна віднести:

а) захист прав власності ефективною судовою владою;

б) збільшення витрат економічних суб’єктів внаслідок недостатньої поінформованості;

в) зменшення невизначеності та конкретизацію «правил гри» контрагентів за рахунок укладання контракту;

г) зменшення альтернативних витрат часу господарюючих суб’єктів завдяки ефективному функціонуванню банківської системи.

56. Право власності є елементом:

а) політичних інститутів; б) економічних інститутів;

в) соціальних інститутів; г) правових інститутів.

57. Політичні інститути належать до:

а) неформальних інститутів; б) правових інститутів;

в) формальних інститутів; г) соціальних інститутів.

58. Політичні інститути визначають:

а) право на використання та отримання доходу від володіння майном чи ресурсами;

б) розвиток і переміщення соціальних спільнот і груп людей, надають стійкість і певність суспільним зв’язкам;

в) можливі форми організації економічної діяльності;

г) ієрархічну структуру суспільства, способи ухвалення рі­шень, контроль.

59. Економічні інститути визначають:

а) ієрархічну структуру суспільства, способи ухвалення рі­шень, контроль;

б) право на використання та отримання доходу від володіння майном чи ресурсами;

в) розвиток та переміщення соціальних спільнот і груп лю­дей, надають стійкість і певність суспільним зв’язкам;

г) можливі форми організації економічної діяльності.

60. Чіткий упорядкований набір інститутів, який визначає обмеження для економічних суб'єктів в границях певної системи координації господарської діяльності – це:

а) нормативно-правове середовище;

б) сприятливе підприємницьке середовище;

в) інституціональне середовище;

г) основна стратегічна мета будь-якого суспільства.

61. Якість інституціонального середовища проявляється через:

а) мінімізацію витрат виробництва;

б) максимізацію валового внутрішнього продукту на одну особу;

в) максимізацію середньорічних витрат домогосподарств;

г) мінімізацію трансакційних витрат.

62. Визначний внесок у вивчення проблеми трансакційних витрат і визначення прав власності зробив засновник неоінституціоналізму, лауреат Нобелівської премії з економіки:

а) Р. Коуз; б) П. Друкер; в) В. Ростоу; г) Р. Арон.

63. Трансакційні витрати – це витрати:

а) підприємств з метою викупу власних акцій;

б) підприємств на придбання акцій транснаціональних корпорацій;

в) суб’єктів економіки на придбання будь-яких фінансових активів;

г) суб’єктів економіки, пов’язані з недосконалістю ринків.

64. Прикладом трансакційних витрат можуть слугувати:

а) витрати підприємства на послуги юриста для захисту своїх прав власності в суді;

б) витрати підприємства на оплату праці працівників;

в) витрати суб’єктів економіки на придбання фінансових активів;

г) витрати домогосподарств на придбання акцій підприємств.

65. Визначте неправильне твердження. Базисні інститути:

а) в різних національних економіках є різними;

б) визначають домінуючий тип економічної системи;

в) включають економічні, політичні та соціальні інститути;

г) визначають ключові правила здійснення господарської діяльності.

66. Між інститутами та владою існує наступний зв’язок:

а) інститути та влада є взаємозалежними та взаємообумовленими;

б) інститути залежать від влади, яка панує в національній економіці, є похідними від влади;

в) влада є похідною від сформованих інститутів;

г) влада та інститути функціонують незалежно один від одного.

67. Під базисними економічними інститутами розумі­ють:

а) декларування на законодавчому рівні певних правил та норм поведінки економічних суб’єктів;

б) закріплення і суспільне визнання “неписаних” правил та норм індивідуальної і суспільної поведінки;

в) конституційні правила, що структурують відносини еко­номічних суб’єктів у суспільстві;

г) особливі сфери економічних та соціальних відносин, обме­жені певними рамками, правилами та нормами.

68. «Захист власності» за Дж. Хіксом означає:

а) необхідність чіткого визначення прав власності;

б) необхідність захисту приватної власності від націоналізації;

в) необхідність захисту власності від посягань сторонніх осіб;

г) необхідність захисту від рейдерства.

69. Система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конку­ренції і солідарності, поза безпосереднім втручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку, є проявом:

а) демократії; б) економічної свободи;

в) правового нігілізму; г) громадянського суспільства.

70. Форма державно-політичного устрою су­спільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носі­єм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут – це:

а) охлократія; б) демократія; в) монархія; г) олігархія.

71. Суспільство, яке прагне реалізації прав без виконання обов’язків, тяжіє до:

а) монархії; б) охлократії; в) олігархії; г) анархії.

72. Зловживання владними повноваженнями, отримання державними чиновниками ренти від використання адміністративного ресурсу, бездіяльність, формальне виконання наказів або імітація їх виконання є проявами:

а) правового нігілізму; б) волюнтаризму;

в) анархії; г) бюрократизму.

73. До елементів економічної свободи не відноситься:

а) економічна самостійність; б) економічна відповідальність;

в) економічна рівноправність; г) економічна анархія.

74. Ситуація, яка характеризується відсутністю в інституційному середовищі формальних інститутів, здатних забезпечити здійснення господарської діяльності з найменшими трансакційними витратами, називається:

а) інституційним вакуумом; б) трансплантацією інститутів;

в) неформальною інституціоналізацією; г) інституційною пасткою.

75. Запозичення (імпорт) інститутів, що розвивалися в інших інституційних середовищах, називається

а) інституційним вакуумом; б) трансплантацією інститутів;

в) неформальною інституціоналізацією; г) інституційною пасткою.

76. За пріоритету неформальних «правил гри» в суспільстві над формальними, підстроювання формальних інститутів під неформальні має місце:

а) інституційний вакуум; б) трансплантація інститутів;

в) неформальна інституціоналізація; г) інституційна пастка.

77. Альтернативні неформальні інститути, які внаслідок неефективності формальних інститутів набувають статусу стійкої, хоча й неефективної норми, називаються:

а) інституційним вакуумом; б) трансплантацією інститутів;

в) неформальною інституціоналізацією; г) інституційними пастками.

78. До інституційних пасток вітчизняної економіки слід віднести:

а) бартер; б) корупцію;

в) ухиляння від сплати податків; г) всі відповіді правильні.

79. Трансформаційні витрати – це витрати:

а) зміни технологічного способу виробництва;

б) зміни моделі інституційних відносин;

в) суб’єктів економіки у трансформаційний період її розвитку;

г) суб’єктів економіки, пов’язані з недосконалістю ринків.

80. Німець­кий економіст Л. Хайнц, один із розробників теорії економічного порядку, виділив наступні моделі еко­номічного порядку:

а) ринкова, авторитарна, змішана; б) ринкова, виборна, неринкова;

в) ринкова, авторитарна, виборна; г) ринкова, неринкова, змішана.

81. Модель економічного порядку, яка базується на прийнятті односторонніх управлінських рі­шень, що мають характер наказів, та міжособових відносинах «начальник-підлеглий» – це:

а) ринкова модель; б) авторитарна модель;

в) змішана модель; г) виборна модель.

82. Демократичне суспільство, здатне зро­бити свідомий вибір і реалізувати його практично, є основою моделі економічного порядку:

а) ринкової; б) авторитарної; в) змішаної; г) виборної.

83. Основними елементами економічної системи є:

а) продуктивні сили, техніко-економічні відносини, господарський механізм, соціально-економічні та організаційно-економічні відносини;

б) продуктивні сили, власність, ринок та конкуренція;

в) правові відносини, техніко-економічні відносини, соціально-економічні та організаційно-економічні відносини;

г) продуктивні сили, власність, ринок, конкуренція, соціально-економічні та організаційно-економічні відносини;

84. Поєднання різних форм власності за пріоритету приватної та двох механізмів регулювання – ринкового та державного харак­терні для:

а) змішаної економічної системи; б) перехідної економічної системи;

в) адміністративно-командної системи; г) ринкової економіки.

85. Панування державної власності, відсутність конкуренції, директивне планування та зрівняльний характер розподілу притаманні:

а) змішаній економічній системі; б) перехідній економічній системі;

в) адміністративно-командній системі; г) ринковій економіці.

86. Згідно з обґрунтованим марксистською теорією формаційним підходом розрізняють наступні види економічних систем:

а) первіснообщинний лад, рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм, соціалізм (комунізм);

б) демократична, авторитарна, анархічна і планова економіка;

в) традиційна, ринкова, адміністративно-командна і змішана економіка;

г) неринкова економіка, ринкова економіка, соціально орієнтована ринкова економіка.

87. Згідно технократичним підходом розрізняють наступні види економічних систем:

а) аграрна, індустріальна, постіндустріальна;

б) феодальна, капіталістична, соціалістична;

в) неринкова, ринкова, змішана;

г) традиційна, ринкова, змішана.

88. Економічна система, в якій домінує ручна праця, за технологічним способом виробництва належить до:

а) індустріальної; б) високотехнологічної;

в) доіндустріальної; г) постіндустріальної.

89. Економічна система, основою якої є машинна праця, за технологічним способом виробництва належить до:

а) індустріальної; б) високотехнологічної;

в) доіндустріальної; г) постіндустріальної.

90. Економічна система, яка ґрунтується на автомати­зованій праці, оснащеній комп’ютерними технологіями і ін­формацією, за технологічним способом виробництва нале­жить до:

а) індустріальної; б) високотехнологічної;

в) доіндустріальної; г) постіндустріальної.

91. Поєднання егалітарно-колективістських цінностей з політичним правлінням у формі унітарної влади характерне для:

а) традиційної економіки; б) ринкової економіки;

в) адміністративно-командної системи; г) змішаної економіки.

92. За характером розвитку та механізмом регулювання сучасні економічні системи поділяють на:

а) системи з ринковою економікою, командно-адміністра­тивні, з перехідною економікою;

б) доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні;

в) нейтральні, вразливі та невразливі;

в) відкриті і закриті.

93. За рівнем економічної свободи національні економіки поділяють на:

а) відкриті і закриті; б)економічно вільні і невільні;

в) нейтральні, вразливі і невразливі; г) бідні і багаті.

94. До характерних ознак ринкової економіки не відноситься:

а) конкуренція; б) приватна власність;

в) свобода підприємницької діяльності; г) директивне планування.

95. За наявності багатьох недоліків ринковий механізм має незаперечну перевагу – він здатний забезпечити:

а) особисту свободу всім агентам ринку; б) рівномірний розподіл доходів;

в) ефективний розподіл ресурсів; г) стабільний розвиток економіки.

96. Необхідність державного регулювання економіки об’єктивно обумовлена:

а) вадами ринкового механізму;

б) незбалансованістю попиту та пропозиції;

в) затратним характером економіки;

г) низьким рівнем життя населення.

97. Соціальне партнерство, яке забезпечується взаємодією трьох суб’єктів – держави, роботодавців і працівників називається:

а) трипартизмом; б) корпоративізмом;

в) етатизмом; г) колективізмом.

98. Розвинена система відносин соціального партнерства вперше почала складатися в:

а) Нідерландах; б) Австрії; в) Німеччині; г) Швеції.

99. Система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму, називається:

а) економічним дирижизмом; б) економічним лібералізмом;

в) економічним корпоративізмом; г) економічним анархізмом.

100. Система соціально-економічних відносин, у якій ринкові регулятори сполучаються зі значним впливом держави на соціально-економічний розвиток країни, називається:

а) економічним дирижизмом; б) економічним лібералізмом;

в) економічним корпоративізмом; г) економічним анархізмом.

101. Одним з показників, що характеризують ступінь державного регулювання економіки є:

а) темп зростання реального ВВП;

б) співвідношення рівнів зайнятості і безробіття;

в) частка ВВП, яка перерозподіляється через бюджет;

г) частка у ВВП надходжень від експорту.

102. Моделлю державного регулювання економіки, в якій для забезпечення соціально-економічного розвитку активно використовується інструмент індикативного планування, є:

а) французька модель; б) японська модель;

в) шведська модель; г) американська модель.

103. Незначне втручання держави в економіку, переважно обмежене перерозподілом доходів через податкову систему з метою зменшення значної майнової диференціації, характерне для:

а) японської моделі; б) німецької моделі;

в) скандинавської моделі; г) американської моделі.

104. Модель державного регулювання економіки, побудована на основі поєднан­ня механізмів ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координації – це:

а) німецька модель; б) японська модель;

в) шведська модель; г) скандинавська модель.

105. Переважання ринкових інструментів регулювання, на противагу яким державою створена дієва система соціального захисту населення, характерне для:

а) японської моделі; б) німецької моделі;

в) скандинавської моделі; г) американської моделі.

106. Модель державного регулювання економіки, в якій понад 50% ВВП перерозподіляється через державний бюджет, реалізується політика вирівнювання доходів, а високий рівень соціального захисту забезпечується державним коштом, – це:

а) німецька модель; б) японська модель;

в) шведська модель; г) українська модель.

107. Модель державного регулювання, яка відрізняється значним державним втручанням в економіку, національними традиціями патерналізму в управлінні та переважно перекладеним на корпорації вирішенням соціальних проблем, – це:

а) французька модель; б) японська модель;

в) шведська модель; г) американська модель.

108. Економіка, що перебуває в процесі трансформації від однієї економічної системи до іншої називається:

а) соціально орієнтованою; б) змішаною;

в) перехідною; г) мобільною.

109. «Вашингтонським консенсусом» називають:

а) перелік з 10 антициклічних кейнсіанських рекомендацій для країн, які прагнуть подолати економічну і фінансову кризу;

б) перелік з 10 антикризових неокласичних рекомендацій для країн, які прагнуть реформувати свої економіки і досягти процвітання;

в) перелік з 10 неоінституціональних рекомендацій для країн, які прагнуть перейти від індустріального до постіндустріального суспільства;

г) перелік з 10 антиінфляційних монетаристських рекомендацій для країн, які прагнуть зупинити інфляцію і досягти процвітання;

110. Найважливішою складовою «шокової терапії» є:

а) демонополізація економіки; б) лібералізація економіки;

в) націоналізація стратегічних галузей; г) децентралізація управління.

111. Модель «шокової терапії», застосована на початку 1990-х років для ринкової трансформації у багатьох країнах, спиралася на концепції:

а) кейнсіанства; б) теорії економіки пропозиції;

в) теорії раціональних очікувань; г) монетаризму.

112. Формування ринку в рамках планово-централі­зованої системи господарства є прикладом:

а) інституціональної моделі трансформації економічної системи;

б) моделі «шокової терапії»;

в) державно-корпоративної моделі трансформації економічної системи;

г) градуалістської моделі трансформації економічної системи.

113. Градуалістичне реформування – це:

а) складова моделі «шокової терапії»;

б) поступовий перехід від ринкової до адміністративно-командної економіки;

в) поступовий перехід від адміністративно-командної до змішаної економіки;

г) метод трансформації політичної системи.

114. Принципова відміна між «шоковою терапією» та градуалістичним методом реформування економічної системи полягає у:

а) черговості реформування окремих сфер економіки;

б) динаміці перетворень;

в) впливі перетворень на рівень життя населення;

г) можливостях отримання зовнішньої фінансової допомоги.

115. Вагомою перевагою «шокової терапії» порівняно з градуалістичним реформуванням є:

а) можливість отримання зовнішньої фінансової допомоги;

б) швидке зростання національного доходу;

в) швидке наповнення внутрішнього товарного ринку;

г) швидка інтеграція у світове економічне співтовариство.

116. Важливою передумовою ефективності градуалістичного реформування є:

а) наявність потужного ресурсного потенціалу;

б) відкритість економіки;

в) централізована система управління економікою;

г) наявність міцної політичної влади, послідовність і рішучість дій уряду.

117. Прикладом найбільш успішної реалізації градуалістичного методу реформування економіки вважають реформи, проведені в:

а) Китаї; б) Південній Кореї; в) Польщі; г) Росії.

118. Ринкові перетворення в Китаї мали багато схожого з:

а) політикою НЕПу; б) політикою «Воєнного комунізму»;

в) політикою «Нового курсу»; г) політикою «Зворотного курсу».

119. В Україні, як і у багатьох інших країнах світу, політика «шокової терапії» викликала гіперінфляцію, а наступна жорстка грошово-кредитна політика, пригнічуючи інфляцію, призвела до:

а) економічного зростання; б) поглиблення спаду виробництва;

в) зміни структури економіки; г) посилення монополізації економіки.

120. Після «шокової терапії» пропозиція в економіці Україні в короткостроковому періоді виявилася відносно нееластичною внаслідок:

а) застарілої матеріально-технічної бази та нездатності вітчизняних підприємств випускати конкурентоспроможну продукцію;

б) дефіциту фінансових ресурсів;

в) відсутності у нових власників навичок ринкової поведінки;

г) всі відповіді правильні.

121. Цілеспрямований прямий та опосередкований вплив на основні параметри суспільного виробництва з метою задоволення власних корпоративних та суспільних потреб є проявом:

а) логролінгу; б) корпоративного лобізму;

в) зрощення влади та бізнесу; г) інституційного вакууму.

122. Олігархічна модель національної економіки ґрунтується на:

а) використанні механізмів «ручного» управління економіч­ним розвитком;

б) підпорядкуванні інтересів держави інтересам панівних груп (кланів) суспільства;

в) домінуванні транснаціональних корпорацій в економічно­му розвитку;

г) підпорядкуванні інтересам держави інтересів панівних груп (кланів) суспільстві.

123. Підхід до державного управління економікою, який ґрунтується на переважанні методів господарського управління і основою ухвалення рішень є раціональність та економічна доцільність, називається:

а) американським; б) європейським; в) японським; г) прагматичним.

124. На відміну від американського підходу до управління економікою, європейський підхід ґрунтується на:

а) поєднанні понять «управління» та «політика»;

б) ухваленні рішень за принципом раціональності;

в) ухваленні рішень відповідно до правових норм;

г) ухваленні рішень за принципом економічної доцільності.

125. Державне управління – це:

а) система конкретних заходів законодавчого, виконавчого та контрольного характеру, які здійснюються державними органами управління з метою забезпечення нормальних умов функ­ціонування економіки;

б) цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів з метою досяг­нення цілей і забезпечення реалізації функцій держави;

в) система управління ринковими механізмами, що полягає в розробленні й реалізації стратегії та окремих економічних про­грам;

г) сукупність прийомів, способів та дій, які дозволяють на основі аналізу минулих зв’язків і тенденцій винести су­дження про майбутні напрями економічного розвитку.