223. Економічний потенціал національної економіки – це:

а) сукупність засобів виробництва, здатних виробляти певну кількість необхідних для суспільства матеріальних благ;

б) можливості національної економіки виробляти матеріаль­ні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства;

в) сукупність природних ресурсів, які можуть бути викорис­тані в економіці з урахуванням тенденцій науково-технічного прогресу;

г) сукупність наявних і таких, які можуть бути мобілізовані, основних джерел, засобів та ресурсів країни, що використову­ються і можуть бути використані для економічного зростання та соціально-економічного прогресу.

224. На величину та структуру економічного потенціалу країни впливають:

а) обсяг і доступність ресурсів у національній економіці;

б) ефективність міжгалузевого розподілу ресурсів;

в) досягнутий рівень технічного прогресу;

г) всі відповіді правильні.

225. Складовою природно-ресурсного по­тенціалу національної економіки є:

а) чисельність працездатного населення; б) фінансові кошти;

в) земля; г) засоби виробництва.

226. До природно-ресурсного потенціалу не відносяться:

а) земельні ресурси; б) інформаційні ресурси;

в) рекреаційні ресурси; г) водні ресурси.

227. За особливостями використання природні ресурси по­діляють на:

а) ресурси матеріального виробництва і сфери обслуговуван­ня населення;

б) балансові та позабалансові;

в) мінеральні, земельні, водні, біологічні, агрокліматичні;

г) невичерпні та вичерпні.

228. Природні умови – це:

а) сили природи, які мають значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій ді­яльності людей;

б) усі види розвіданих і облікованих мінеральних, земель­них, лісових та інших природних ресурсів, які можуть бути ви­користані у виробництві;

в) сукупність ресурсів і можливостей сфери науки щодо підвищення ефективності вирішення гос­подарських завдань;

г) предмети праці, які функціонують у сфері виробництва і багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ.

229. Мінеральні ресурси відносять до:

а) невичерпних ресурсів; б) невідновних ресурсів;

в) земельних ресурсів; г) природних умов.

230. Сукупність галузей промисловості України, яка включає нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну і торф'яну промисловості має назву:

а) хімічний комплекс; б) виробничий комплекс;

в) паливний комплекс; г) енергетичний комплекс.

231. У споживанні паливно-енергетичних ресурсів в Україні домінуючою є питома вага:

а) вугілля; б) газу; в) нафти; г) біопалива.

232. До енергоресурсів не відносять:

а) газ; б) нафту; в) електроенергію; г) лісоматеріали.

233. Здатність галузей національної економіки виробляти необхідні для суспільства матеріальні блага за допомогою сукупності засобів виробництва та технологій називають:

а) виробничим потенціалом; б) природно-ресурсним потенціалом;

в) науковим потенціалом; г)інвестиційним потенціалом.

234. Найбільший виробничий потенціал в Україні належить:

а) промисловості; б) сільському господарству;

в) інформаційній сфері; г) сфері роздрібної торгівлі.

235. До галузей матеріального виробництва відноситься:

а) туризм; б) транспорт; в) освіта; г) охорона здоров’я.

236. Інвестиційну привабливість країни оцінюють шляхом:

а) зіставлення прибутковості і ризику, а також їх взаємозв’язку;

б) зіставлення обсягу інвестиційних ресурсів та обсягу ВВП;

в) зіставлення прибутку та вкладених інвестиційних ресур­сів;

г) розрахунку терміну окупності реальних інвестицій.

237. Інвестиційний клімат держави – це:

а) сукупність організаційних та економічних заходів, які спря­мовуються на активізацію інвестиційної діяльності в державі;

б) створення політичних, правових, економічних та соціаль­них умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних та закордонних інвесторів та сприяють їй;

в) сукупність ресурсів, які можуть бути використані у націо­нальній економіці для інвестиційної діяльності;

г) можливості національної економіки освоїти певний обсяг інвестиційних ресурсів.

238. Сукупність ресурсів і можливостей сфер фундаментальної і прикладної науки, які дозволяють підвищити ефективність вирішення господарських завдань, – це:

а) виробничий потенціал; б) природно-ресурсний потенціал;

в) інвестиційний потенціал; г) науково-технічний потенціал.

239. Узагальнюючим показником стану науково-технічного потенціалу країни є:

а) темп зростання реального ВВП;

б) темп зростання промислового виробництва;

в) рівень зайнятості на підприємствах промисловості;

г) кількість інновацій, впроваджених на промислових підприємствах.

240. До форм реалізації інноваційних процесів не належать:

а) регіони високого науково-технічного розвитку; б) офшорні зони;

в) технопарки, технополіси; г) бізнес-інкубатори.

241. Угода, за якою велика фірма надає малій фірмі право здійснювати діяльність під її опікою, використовуючи її обладнання, технології, торговельну марку тощо, називається:

а) франчайзингом; б) венчуром; в) лізингом; г) ноу-хау.

242. Вид підприємницької діяльності, що орієнтується на практичне використання технічних і технологічних новинок, результатів наукових досягнень, ще не апробованих практикою – це:

а) франчайзинг; б) венчур; в) лізинг; г) ноу-хау.

243. Інфраструктура – це:

а) сукупність підприємств і організацій, покликаних забезпечувати нормальні умови функціонування виробництва;

б) сукупність структурних елементів національних господарств і світових інституцій, що забезпечують реалізацію, функціонування та розвиток міжнародного співробітництва;

в) сукупність галузей і видів діяльності, що забезпечують товарообіг;

г) сукупність структурних елементів господарської системи та інституцій, що обслуговують виробничу і невиробничу сферу, забезпечуючи розвиток національної економіки.

244. Вищі навчальні заклади є елементом:

а) виробничої інфраструктури; б) соціальної інфраструктури;

в) ринкової інфраструктури; г) інформаційної інфраструктури.

245. Сукупність інституцій, які забезпечують нормальне функ­ціонування процесу виробництва товарів, – це:

а) виробнича інфраструктура; б) соціальна інфраструктура;

в) ринкова інфраструктура; г) інформаційна інфраструктура.

246. Сукупність інституцій, які забезпечують соці­альний розвиток економічної системи, – це:

а) виробнича інфраструктура; б) соціальна інфраструктура;

в) ринкова інфраструктура; г) інформаційна інфраструктура.

247. Сукупність установ та організацій, які забезпечують ста­більний розвиток і функціонування ринкового механізму – це:

а) виробнича інфраструктура; б) соціальна інфраструктура;

в) ринкова інфраструктура; г) інформаційна інфраструктура.

248. Незалежна фахова організація, яка на замовлення контролює і аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їх річні бухгалтерські звіти та баланси, має назву:

а) брокерська фірма; б) страхова фірма;

в) маркетингова фірма; г) аудиторська фірма.

249. Аудиторські компанії є елементом:

а) виробничої інфраструктури; б) соціальної інфраструктури;

в) ринкової інфраструктури; г) інформаційної інфраструктури.

250. Житлово-комунальне господарство є елементом:

а) виробничої інфраструктури; б) соціальної інфраструктури;

в) ринкової інфраструктури; г) загальної інфраструктури.

251. Залізничний транспорт є елементом:

а) виробничої інфраструктури; б) соціальної інфраструктури;

в) ринкової інфраструктури; г) загальної інфраструктури.

252. До ринкової інфраструктури не відносяться:

а) товарні біржі; б) аукціони;

в) транспортні комунікації; г) торгово-промислові палати.

253. Дилерські фірми забезпечують:

а) розрахунки цін товарів у торговельних угодах;

б) перевезення й зберігання товарних цінностей;

в) встановлення ділових контактів продавців з покупцями;

г) продаж товарів від імені продавця за його рахунок.

254. Брокерські фірми забезпечують:

а) розрахунки цін товарів у торговельних угодах;

б) перевезення й зберігання товарних цінностей;

в) встановлення ділових контактів продавців з покупцями;

г) продаж товарів від імені продавця за його рахунок.

255. Товарна біржа є:

а) асоціацією торговців, які обслуговують ринки товарів і цінних паперів;

б) асоціацію торговців, які об’єднуються з метою впорядкування торгівлі та полегшення торговельних операцій;

в) організацією, яка займається оптовим продажем товарів споживчого і виробничого призначення;

г) організацією, яка визначає ціни товарів і встановлює правила торгівлі.

256. Фінансово-кредитна підсистема ринкової інфраструктури не включає:

а) товарні біржі; б) фондові біржі;

в) кредитні спілки; г) валютні біржі.

257. На фондових біржах продаються:

а) акції, облігації та інші цінні папери;

б) сільськогосподарські продукти, метали, енергоносії;

в) валюта іноземних держав;

г) цінні папери, гроші та капітали.

258. Трудовий потенціал національної економіки – це:

а) кількісна оцінка трудових ресурсів;

б) якісна оцінка трудових ресурсів;

в) кількісно-якісна оцінка наявності трудових ресурсів;

г) кількісно-якісна оцінка наявності та використання трудових ресурсів.

259. Структура трудового потенціалу характеризує:

а) розподіл зайнятих за сферами і видами економічної діяль­ності;

б) співвідношення населення за віковими параметрами;

в) частку працездатного населення в загальній чисельності;

г) співвідношення за демографічними, соціальними, профе­сійними групами населення.

260. Природний приріст населення – це:

а) різниця між кількістю народжених та померлих за певний період;

б) різниця між кількістю тих, хто прибув до країни, та тих, хто вибув з неї за певний період;

в) сума кількості померлих та тих, хто вибув з країни за певний період;

г) різниця між кількістю народжених та сумою кількості померлих і тих, хто вибув з країни за певний період.

261. Сума природжених здібностей, загальної і спеціальної освіти, набутого професійного досвіду, знань, творчого потенціалу, фізичного здоров'я, які визначають здатність людини приносити доход протягом життя – це:

а) підприємницька здібність; б) людський капітал;

в) здатність до праці; г) потенційні можливості людини.

262. Економічно активне населення включає:

а) трудові ресурси; б) зайнятих найманою працею та безробітних;

в) працездатне населення; г) підприємців.

263. Рівень безробіття – це виражене у відсотках відношення числа безробітних:

а) до чисельності населення;

б) до чисельності економічно активного населення;

в) до чисельності працездатного населення;

г) до чисельності зайнятих.

264. Структурне безробіття – це безробіття:

а) обумовлене сезонним характером зайнятості;

б) пов’язане з циклічними коливаннями ділової активності;

в) обумовлене змінами у структурі виробництва, обумовленими змінами попиту чи технологічними змінами;

г) пов’язане з невідповідністю заробітної плати вимогам індивіда.

265. До функцій біржі праці не відноситься:

а) реєстрація безробітних; б) облік вакантних робочих місць;

в) працевлаштування безробітних; г) виплата допомоги з безробіття.

266. Активна політика регулювання зайнятості передба­чає:

а) компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття;

б) надання допомог по безробіттю;

в) безпосереднє працевлаштування безробітних;

г) надання державних субсидій.

267. Пасивна політика регулювання зайнятості передба­чає:

а) грошові допомоги для відшкодування безробітним втрати доходів;

б) створення нових робочих місць;

в) програми перекваліфікації робітників;

г) організацію громадських робіт.

268. Реальні доходи населення залежать від:

а) чисельності населення та номінальних доходів;

б) співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та заробітної плати;

в) динаміки ВВП та продуктивності праці;

г) номінальних доходів та цін на споживчі товари.

269. Якщо номінальний дохід підвищився на 8%, а рівень цін виріс на 10%, то реальний дохід:

а) знизився на 18%; б) знизився на 2%;

в) збільшився на 2%; г) збільшився на 18%.

270. Рівень життя населення – це:

а) ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, який забезпечує сукупність матеріальних і соці­альних умов життя;

б) система офіційно встановлених державою нор­мативів задоволення соціальних потреб громадян;

в) вартісна величина набору продуктів харчування і непродо­вольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особис­тості;

г) комплекс процедур узгодження інтересів між наймани­ми працівниками і роботодавцями за безпосередньої участі дер­жави.

271. Система скоординованих заходів органів державної влади, спрямованих на досягнення цілей в області соціального розвитку – це:

а) система соціального захисту населення;

б) державна соціальна політика;

в) система захисту прав споживачів;

г) державна політика регулювання доходів населення.

272. Елементом соціальної політики держави є:

а) соціальні послуги; б) мінімальна зарплата;

в) соціальний захист населення; г) прожитковий мінімум.

273. Основною тенденцією в соціальній політиці та політиці заробітної плати в економічно розвинених країнах є:

а) послідовне збільшення податку на прибуток і збільшення трансферних платежів;

б) поступове збільшення величини заробітної плати та підвищення рівномірності розподілу доходів;

в) скорочення реальної заробітної плати при збільшенні числа одержувачів трансферних платежів;

г) збільшення диференціації доходів і скорочення соціальних програм.

274. Який з перерахованих видів діяльності держави є більш загальним по відношенню до інших:

а) фінансування соціальних програм; б) державна соціальна політика;

в) політика доходів; г) політика соціального забезпечення.

275. До трансферних платежів відносяться видатки держави на:

а) пенсійні й соціальні виплати;

б) виконання міжнародних фінансових зобов’язань;

в) заробітну плату державних службовців;

г) державні закупівлі.

276. В міру вирівнювання доходів у суспільстві коефіцієнт Джині наближається до значення:

а) 2; б) 0,5; в) 0; г) 1.

277. Коефіцієнт Джині в деякій країні виріс з 0,22 до 0,35. Це означає, що:

а) диференціація доходів населення посилилась;

б) знизилася частка домогосподарств з доходами нижчими від прожиткового мінімуму;

в) реальний доход на одну особу зменшився;

г) диференціація доходів населення зменшилась.

278. Основним механізмом соціального захисту працівників в умовах ринкової економіки є:

а) соціальне страхування;

б) регламентація режиму праці та її оплати;

в) пільгове оподаткування доходів;

г) програми державної допомоги.

279. Рівень мінімальної заробітної плати встановлюється:

а) тарифною сіткою;

б) трудовою угодою індивідуально для кожного працівника;

в) державою для держслужбовців і підприємцями для найманих робітників;

г) державним законом.

280. Інститут соціального партнерства – це:

а) система установ та організацій, що забезпечують соціальний захист населення;

б) система державних установ та приватних організацій, що забезпечують надання соціальних послуг населенню;

в) система офіційно встановлених державою соціальних нор­мативів стосовно задоволення соціальних потреб громадян;

г) комплекс процедур узгодження інтересів між наймани­ми працівниками і роботодавцями за безпосередньої участі дер­жави.

281. Вартісна величина набору продуктів харчування і непродо­вольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особис­тості, – це:

а) прожитковий мінімум; б) мінімальний споживчий бюджет;

в) мінімальний споживчий кошик; г) норматив споживання.

282. Вартість продовольчого набору при розрахунку про­житкового мінімуму визначається як сума:

а) добутків встановленого нормативу запасу товару на одну особу і його ціни з урахуванням терміну зносу;

б) добутків встановленого нормативу споживання продукту і його середньої ціни з урахуванням індексу споживчих цін;

в) добутків встановленого річного нормативу споживання на одну особу продукту і його середньої ціни;

г) спожитих товарів і послуг на рік на одну особу.

283. Набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному та вартісному виразі, що забезпечує задово­лення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб – це:

а) прожитковий мінімум; б) мінімальний споживчий бюджет;

в) мінімальний споживчий кошик; г) норматив споживання.

284. Рівень бідності визначається на основі:

а) прожиткового мінімуму; б) фактичної заробітної плати;

в) мінімальної заробітної плати; г) середньої заробітної плати.

285. «Межа бідності» визначається на основі:

а) мінімальної заробітної плати; б) мінімальної пенсії;

в) фізіологічного мінімуму; г) мінімального рівня споживання.

286. Система урядових дій з формування фінансових ресурсів країни та управління бюджетними видатками з метою забезпе­чення рівноваги внутрішнього ринку і розв’язання проблем соці­ально-економічного розвитку – це:

а) грошово-кредитне регулювання економіки;

б) фінансово-бюджетне регулювання економіки;

в) загальноекономічне регулювання економіки;

г) адміністративне регулювання економіки.

287. Бюджетна система в Україні складається з:

а) державного і місцевих бюджетів, бюджету АР Крим, фінансів підприємств, централізованих державних та інших фондів;

б) державного бюджету, бюджету АР Крим, місцевих бюджетів;

в) доходів і видатків державного і місцевих бюджетів;

г) надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

288. До джерел доходів державного бюджету України не відносяться:

а) дивіденди, одержані від акцій, що належать державі;

б) надходження від єдиного податку;

в) надходження від реалізації державного майна, що перебуває у загальнодержавній власності;

г) орендна плата за оренду майна, що перебуває у загальнодержавній власності.

289. До податкових надходжень державного бюджету від­носять:

а) доходи від продажу основного капіталу;

б) кошти, отримані на безоплатній та безповоротній основі;

в) акцизний збір;

г) офіційні трансферти.

290. До офіційних трансфертів як джерела доходів дер­жавного бюджету належать:

а) дохід від власності;

б) плата за землю;

в) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

г) кошти, отримані від органів місцевого самоврядування на безоплатній та безповоротній основі.

291. До неподаткових надходжень у державному бюджеті належать:

а) надходження від продажу державних запасів товарів;

б) надходження від адміністративних зборів та платежів;

в) плата за землю;

г) податок на прибуток.

292. Згідно з бюджетною класифікацією видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування:

а) державних послуг, пов’язаних з економічною діяльністю;

б) суспільних послуг;

в) державних послуг загального призначення;

г) інвестиційної та інноваційної діяльності.

293. На забезпечення безперебійного та стабільного функ­ціонування національної економіки з державного бюджету спрямовуються:

а) видатки розвитку; б) поточні видатки;

в) внутрішні запозичення; г) зовнішні запозичення.

294. На забезпечення економічного зростання та страте­гічного розвитку національної економіки з державного бюджету спрямовуються:

а) державні трансферти; б) дотації;

в) поточні видатки; г) видатки розвитку.

295. Основним наповнювачем місцевого бюджету є:

а) акцизний збір; б) податок на прибуток;

в) податок на доходи фізичних осіб; г) податок на додану вартість.

296. Один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі, – це:

а) бюджетні субвенції; б) бюджетні дотації;

в) кошти резервного фонду; г) видатки розвитку.

297. Особливий вид асигнувань з державного бюджету з метою збалансування доходів і видатків нижчих бюджетів – це:

а) бюджетні субвенції; б) бюджетні дотації;

в) кошти резервного фонду; г) видатки розвитку.

298. Кошти на фінансування невідкладних витрат, які не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету, – це:

а) бюджетні субвенції; б) бюджетні дотації;

в) кошти резервного фонду; г) видатки розвитку.

299. Надання державних дотацій підприємницькому сек­тору належить до:

а) фінансової підтримки підприємництва;

б) податкової підтримки підприємництва;

в) інформаційної підтримки підприємництва;

г) організаційної підтримки підприємництва.

300. Спрощення процедури реєстрації підприємства за системою «єдиного вікна» належить до:

а) фінансової підтримки підприємництва;

б) податкової підтримки підприємництва;

в) інформаційної підтримки підприємництва;

г) організаційної підтримки підприємництва.

301. Фінансово-бюджетне регулювання національної економіки через зміну державних видатків чи системи оподаткування впливає:

а) тільки на підприємства державного сектору економіки;

б) тільки на домогосподарства;

в) тільки на приватній сектор економіки.

г) на діяльність всіх макроекономічних суб’єктів.

302. Збільшення державних видатків збільшує реальний ВВП тільки у випадку, коли:

а) державні видатки спрямовуються на закупівлю товарів і послуг, а не на оплату праці чиновників;

б) державні видатки супроводжуються збільшенням пропозиції грошей;

в) відсутній ефект витіснення державними видатками видатків приватного сектора через підвищення процентної ставки;

г) державні видатки фінансуються за рахунок випуску державних позик.

303. Заходами державного регулювання, які можуть сприяти зниженню темпів інфляції за збереження рівня виробництва, є:

а) підвищення податкових ставок і покупка державних облігацій на відкритому ринку;

б) зниження ставок податків і продаж державних облігацій на відкритому ринку;

в) скорочення державних видатків і продаж державних облігацій на відкритому ринку;

г) збільшення державних видатків і покупка державних облігацій на відкритому ринку.

304. Державна політика, спрямована на макроекономічну стабілізацію у фазі спаду, передбачає:

а) зниження податкових ставок;

б) зменшення пропозиції грошей; в) скорочення державних видатків;

г) підвищення процентних ставок за банківськими кредитами.

305. Підвищення ставки податку на прибуток:

а) зменшує сукупний інвестиційний попит;

б) зменшує урядові закупівлі;

в) зменшує безробіття;

г) завжди збільшує податкові надходження.

306. До джерел покриття бюджетного дефіциту не відноситься:

а) казначейські зобов’язання; б) грошова емісія;

в) комерційний кредит; г) державна позика.

307. Пропорційне скорочення видатків державного бюджету (крім «захищених» статей) через невиконання затвердженого бюджету за доходами називається:

а) ефективним використання бюджетних коштів;

б) секвестром державного бюджету;

в) заходами з оптимізації бюджетних видатків;

г) балансуванням державного бюджету.

308. Система урядових дій та інструментів впливу держави на пропозицію грошей та ціну кредиту з метою контролю за грошовою масою в обігу – це:

а) грошово-кредитне регулювання економіки;

б) фінансово-бюджетне регулювання економіки;

в) загальноекономічне регулювання економіки;

г) адміністративне регулювання економіки.

309. До функцій Національного банку не відноситься:

а) кредитування фірм і домогосподарств;

б) забезпечення стабільності грошової одиниці України;

в) забезпечення стабільності банківської системи;

г) обслуговування центральних органів влади.

310. До інструментів монетарної політики не належить:

а) облікова ставка; б) податкова ставка;

в) норма обов’язкових резервів; г) ставка рефінансування.

311. Облікова ставка та норма банківського резервування є інструментами:

а) фінансово-бюджетного регулювання;

б) цінового регулювання;

в) грошово-кредитного регулювання;

г) валютного регулювання.

312. Облікова ставка центрального банку – це ставка проценту, за якою:

а) комерційні банки надають кредити фірмам і домогосподарствам;

б) центральний банк надає кредити фірмам і домогосподарствам;

в) центральний банк забезпечує рефінансування комерційних банків;

г) комерційні банки надають кредити один одному.

313. Найбільшим кредитором України є:

а) Міжнародний валютний фонд;

б) Світовий банк;

в) Європейський банк реконструкції і розвитку;

г) уряд Російської Федерації.

314. Банківська система України складається з:

а) Національного банку України та нефінансових корпорацій;

б) Національного банку України та комерційних банків, що створені та діють на території України;

в) Національного банку України та інших кредитних установ;

г) Національного банку України та допоміжних фінансових організацій.

315. Система комерційних банків залучає гроші на депозити і позичає їх в борг, створюючи поточні рахунки. В результаті грошова маса:

а) не змінюється;

б) зменшується на загальну величину готівки й банківських депозитів;

в) збільшується на величину, більшу, ніж сума депозитів;

г) збільшуються на величину, рівну загальної сумі депозитів.

316. Валютні інтервенції – це:

а) операції національного банку на відкритому ринку з купівлі-продажу цінних паперів з метою нейтралізації впливу валютних спекуляцій;

б) спекулятивні операції з іноземною валютою;

в) операції національного банку з купівлі–продажу іноземної валюти з метою впливу на обмінний курс;

г) витіснення однією валютою іншої на валютному ринку.

317. Структура економіки характеризує:

а) співвідношення між складовими економічної системи в процесі її розвитку;

б) частку галузей економіки в загальних обсягах виробни­цтва продукції;

в) взаємовідносини в процесі виробництва ВВП;

г) взаємозв’язки в економічній системі.

318. Співвідношення між виробництвом, розподілом, обміном і споживанням характеризує:

а) соціальна структура економіки;

б) галузева структура економіки;

в) відтворювальна структура економіки;

г) інституціональна структура економіки.

319. Співвідношення між формами власності у виробни­цтві ВВП характеризує:

а) відтворювальна структура економіки;

б) інституціональна структура економіки;

в) соціально-економічна структура економіки;

г) галузева структура економіки.

320. Співвідношення між видами економічної діяльності та секторами економіки у виробництві ВВП характеризує:

а) відтворювальна структура економіки;

б) соціальна структура економіки;

в) галузева структура економіки;

г) інституціональна структура економіки.

321. Співвідношення традиційних, індустріальних і постіндустріальних; трудо-, капітало- та наукомістких; добувних і обробних, експортоорієнтованих та імпорто-заміщуючих видів економічної діяльності характеризує:

а) відтворювальна структура економіки;

б) інституціональна структура економіки;

в) соціально-економічна структура економіки;

г) галузева структура економіки.

322. До наукомістких та високотехнологічних галузей відносять:

а) телекомунікації та зв’язок;

б) галузі легкої та харчової промисловості;

в) рекреаційно-туристичний комплекс;

г) галузі машинобудування, мікроелектроніки, біотехнології.

323. Кількісні та якісні зміни, що відбуваються в мезо- й макропропорціях економічної системи – це:

а) структурні пропорції; б) економічні зрушення;

в) економічний розвиток; г) структурні зрушення.

324. Під структурною політикою держави розуміють:

а) співвідношення між матеріальним виробництвом і сферою обслуговування;

б) цільові кредити в пріоритетні галузі її виробництва;

в) забезпечення макроекономічної стабільності та збалансу­вання економічних і соціальних проектів;

г) систему практичних заходів держави, спрямованих на змі­ну внутрішніх пропорцій в економічній системі.

325. Оптимізація макроекономічних про­порцій передбачає:

а) ліквідацію диспропорцій між галузями, технічним рівнем виробництва, регіонами;

б) формування інноваційної моделі економіки;

в) підвищення конкурентоспроможності виробництва;

г) зниження ресурсомісткості виробництва.

326. В залежності від методів, які застосовуються для регулювання структурних пропорцій структурна політика поділяється на:

а) активну і пасивну; б) тактичну і стратегічну;

в) первинну і вторинну; г) територіальну і галузеву.

327. Визначте неправильне твердження. За активної структурної політики держави структура економіки змінюється внаслідок:

а) державних централізованих капітальних вкладень;

б) вільного переливу капіталу і робочої сили у більш прибуткові сфери;

в) надання кредитних та податкових пільг;

г) надання фінансової допомоги у вигляді субсидій, дотацій, субвенцій.

328. До методів прямого регулювання структури економіки належить:

а) надання податкових пільг;

б) надання кредитних пільг;

в) надання фінансової допомоги у вигляді субсидій, дотацій, субвенцій;

г) політика прискореної амортизації.

329. Непрямий вплив держави на структурну корекцію економіки харак­теризує:

а) залучення іноземних інвестицій на цілі структурної пере­будови економіки;

б) цільове фінансування структурних зрушень в економіці;

в) страхування та гарантування іноземного інвестування структурної перебудови;

г) формування спеціальних фондів структурної перебудови.

330. Прямий вплив держави на структурну корекцію еко­номіки:

а) цільове фінансування структурних зрушень в економіці;

б) страхування та гарантування іноземного інвестування структурної перебудови;

в) надання податкових пільг суб’єктам, які здійснюють структурну перебудову;

г) прискорена амортизація.

331. Пасивна структурна політика характерна для:

а) Японії; б) США; в) Франції; г) Південної Кореї.

332. Активна структурна політика характерна для:

а) США; б) Канади; в) Великої Британії; г) Японії.

333. Прогресивна структура зовнішньої торгівлі передбачає:

а) збільшення питомої ваги сировини;

б) збільшення частки сільськогосподарської продукції;

в) збільшення закупівель проміжної продукції порівняно з кінцевою;

г) зростання частки високотехнологічної продукції.

334. Економіка країни, частка експорту якої становить менше 10% від ВВП, вважається:

а) відкритою; б) закритою;

в) доіндустріальною; г) постіндустріальною.

335. Економіка країни з часткою експорту від ВВП понад 35% є:

а) відкритою; б) закритою;

в) доіндустріальною; г) постіндустріальною.

336. Експортна квота обчислюється як відношення вартості:

а) експорту до числа зайнятих в експортних галузях економіки;

б) національного експорту до світового експорту;

в) експорту до ВВП країни;

г) експорту до обсягу іноземних інвестицій.

337. Головним чинником поглиблення міжнародного поділу праці в сучасному світовому господарстві є:

а) відмінності у природно-кліматичних умовах країн;

б) географічне розташування країн;

в) науково-технічний прогрес;

г) забезпеченість країн матеріальними та трудовими ресурсами.

338. Сутність політики вільної торгівлі полягає у:

а) захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;

б) демонополізації зовнішньої торгівлі;

в) відкритості економіки для експорту та імпорту товарів;

г) вступі країни до Світової організації торгівлі.

339. Сутність політики протекціонізму полягає у:

а) захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;

б) демонополізації зовнішньої торгівлі;

в) відкритості економіки для експорту та імпорту товарів;

г) вступі країни до Всесвітньої організації торгівлі.

340. Процес посилення взаємозалежності країн у світовій економіці до такого ступеня, за якого дії однієї держави зачіпають інтереси всіх чи багатьох інших – це:

а) глобалізація; б) інтернаціоналізація господарського життя;

в) міжнародна економічна інтеграція; г) міжнародний поділ праці.

341. За ступенем адаптації до глобальних процесів націо­нальні економіки поділяють на:

а) доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні;

б) відкриті та закриті;

в) нейтральні, вразливі та невразливі; г) ринкові та неринкові.

342. Капіталовкладення у будь-які організаційні форми бізнесу за кордоном, що забезпечують іноземному інвестору право контролю над ними, – це:

а) державні інвестиції; б) прямі інвестиції;

в) приватні інвестиції; г) портфельні інвестиції.

343. Капіталовкладення в акції, облігації та інші цінні папери за кордоном, котрі не забезпечують інвесторам контролю над їхніми інвестиціями, - це:

а) державні інвестиції; б) прямі інвестиції;

в) приватні інвестиції; г) портфельні інвестиції.

344. Міжнародні корпорації, головна компанія яких належить капіталу двох і більше країн, а філії знаходяться в багатьох країнах світу, називаються:

а) транснаціональними корпораціями;

б) багатонаціональними корпораціями;

в) стратегічними транснаціональними альянсами;

г) міжнародними природними монополіями.

345. Під загрозами економічній безпеці розуміють:

а) фактори, що унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів;

б) фактори, які допомагають реалізації національних економічних інтересів;

в) фактори, які в перспективі сприяють реалізації національних економічних інтересів;

г) фактори, які сприяють створенню перешкод на шляху нормального розвитку економіки.

346. Порушення значень найважливіших макроекономічних показників, які викликають загрозливі процеси в економіці, – це:

а) граничні значення індикаторів економічної безпеки;

б) оптимальні значення індикаторів економічної безпеки;

в) порогові значення індикаторів економічної безпеки;

г) максимальні значення індикаторів економічної безпеки;

347. Економічна безпека виступає складовою:

а) бюджетної безпеки країни; б) енергетичної безпеки країни;

в) національної безпеки країни; г) міжнародної безпеки країни.

348. Інтервал значень найважливіших макроекономічних показників, у межах яких створюються найбільш сприятливі умови для відтворювальних процесів в економіці, – це:

а) граничні значення індикаторів економічної безпеки;

б) оптимальні значення індикаторів економічної безпеки;

в) порогові значення індикаторів економічної безпеки;

г) максимальні значення індикаторів економічної безпеки;

349. Порушення значень найважливіших макроекономічних показників, які викликають несприятливі тенденції в економіці, – це:

а) граничні значення індикаторів економічної безпеки;

б) оптимальні значення індикаторів економічної безпеки;

в) порогові значення індикаторів економічної безпеки;

г) максимальні значення індикаторів економічної безпеки;

350. Стратегія економічної безпеки, на відміну від тактики:

а) є відносно постійною складовою міжнародної економічної безпеки, яка передбачає визначення мети і завдань національної економічної безпеки;

б) є відносно постійною складовою політики економічної безпеки і передбачає визначення мети і завдань системи забезпечення національної економічної безпеки;

в) це найбільш мінлива складова політики економічної безпеки, яка змінюється залежно від внутрішніх та зовнішніх загроз;

г) це найбільш мінлива складова національної економічної безпеки, що визначає напрям дії економічних інтересів і загроз.