Класифікація ігор

Ігрова діяльність - це особлива сфера людської активності, в якій особа не переслідує ніякої іншої мети, окрім отримання задоволення від прояву фізичних і духовних сил.

Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя. Тому вони мають генетичний зв'язок зі всіма видами діяльності людини і виступають як специфічно дитяча форма пізнання, і праці, і спілкування, і мистецтва, і спорту. Звідси і назви ігор: пізнавальні, інтелектуальні, будівельні, гра-праця, гра-спілкування, музичні ігри, художні, ігри-драматизації, рухомі, спортивні і т.д.

Прийнято розрізняти два основні типи ігор: ігри з фіксованими, відкритими правилами і ігри з прихованими правилами. Прикладом ігор першого є більшість дидактичних, пізнавальних і рухливих ігор, сюди відносять також розвиваючі інтелектуальні, музичні, ігри-забави, атракціони.

До другого типу відносять ігри сюжетно-рольові. Правила в них існують неявно. Вони – в нормах поведінки відтворних героїв: лікар сам собі не ставить градусника, пасажир не літає в кабіні пілота.

Хотілося б розглянути в найзагальніших рисах характерні особливості типів ігор за класифікацією О.С.Газмана.

1.Рухливі ігри - найважливіший засіб фізичного виховання дітей в дошкільному і особливо в шкільному віці (на початковому етапі). Вони завжди вимагають від граючих активних рухових дій, направлених на досягнення умовної мети, обумовленої в правилах. Фахівці відзначають, що основні особливості рухливих ігор школярів – їх характер змагання, творчого, колективного. В них виявляється уміння діяти за команду в безперервно змінних умовах.

Велике значення рухливих ігор в етичному вихованні. Вони розвивають відчуття товариської солідарності, взаємодопомоги, відповідальності за дії один одного.

2. Сюжетно-рольові ігри (іноді їх називають сюжетними) займають особливе місце в етичному вихованні дитини. Вони носять переважно колективний характер, бо відображають істоту відносин в суспільстві. Підрозділяють їх на рольові, ігри-драматизації, режисерські.

Сюжет можуть мати дитячі свята, карнавали, будівельно-конструкторські ігри і ігри з елементами праці, що театралізуються.

У цих іграх на основі життєвих або художніх вражень вільно і самостійно відтворюються соціальні відносини і матеріальні об'єкти або розігруються фантастичні ситуації, що не мають поки аналога в житті. Основні компоненти рольової гри – тема,зміст, уявна ситуація, сюжет і роль.

Не так давно з'явилися, і все більш активно використовуються в навчанні комп'ютерні ігри.

3. Комп'ютерні ігри мають перевагу перед іншими формами ігор: вони наочно демонструють рольові способи рішення ігрових завдань, наприклад, в динаміці представляють результати сумісних дій і спілкування персонажів, їх емоційні реакції при успіху і невдачі, що в житті важко вловити. Зразком таких ігор можуть стати народні казки і твори фольклору. В них діти набувають досвіду етичної поведінки в найрізноманітніших умовах життя. Такі ігри допомагають уникнути штампів і стандартів в оцінці поведінки різних персонажів в різних ситуаціях. Діти засвоюють практично засоби комунікації, способи спілкування і вирази емоцій. Всі комп'ютерні програми для дітей повинні бути позитивно етично направленими, містити елементи новизни, але у жодному випадку не повинні бути агресивними і жорстокими.

Зупинимося докладніше на розгляді так званих дидактичних, або повчальних, ігор.

4. Дидактичні ігри розрізняються по повчальному змісту, пізнавальній діяльності дітей, ігровим діям і правилам, організації і взаємостосункам дітей, по ролі вчителя. Перераховані ознаки властиві всім іграм, але в одних виразніше виступають одні, в інших – інші.

У різних збірках вказано більше 500 дидактичних ігор, але чітка класифікація ігор по видах відсутня.

Умовно можна виділити декілька типів дидактичних ігор, згрупованих по виду діяльності вчаться.

• Ігри-подорожі.

• Ігри-Доручення.

• Ігри-Припущення.

• Ігри-Загадки.

• Ігри-бесіди (ігри-діалоги).

Ігри-подорожі мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Гра-подорож відображає реальні факти або події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте – через загадкове, важке – через переборне, необхідне – через цікаве. Все це відбувається в грі, в ігрових діях, стає близьким дитині, приносить їй радість. Мета ігор-подорожей – посилити враження, додати пізнавальному змісту трохи казкову незвичність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поряд, але не помічається ними. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, осмислення ігрових завдань, полегшують подолання труднощів і досягнення успіху. Ігри-подорожі завжди дещо романтичні. Саме це викликає інтерес і активну участь в розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення оволодіти правилами гри і отримати результат: вирішити завдання, щось дізнатися, чомусь навчитися.

Роль педагога у грі складна, вимагає знань, готовності відповісти на запитання дітей, граючи з ними, вести процес навчання непомітно.

Гра-подорож – гра дії, думки, відчуттів дитини, форма задоволення її потреби в знаннях.

В назві гри, у формулюванні ігрового завдання повинні бути так звані «calling words», що викликають інтерес дітей, активну ігрову діяльність. В грі-подорожі використовуються багато способів розкриття пізнавального вмісту в поєднанні з ігровою діяльністю: постановка завдань, пояснення способів їх вирішення, іноді розробка маршрутів подорожі, поетапне вирішення завдань, радість від їх вирішення, змістовний відпочинок. До складу гри-подорожі іноді входять пісні, загадки, подарунки і багато чого іншого.

Ігри-подорожі іноді неправильно ототожнюються з екскурсіями. Істотна відмінність їх полягає в тому, що екскурсія – форма прямого навчання і різновид занять. Метою екскурсії частіше за все є ознайомлення з чимось, що вимагає безпосереднього спостереження, порівняння з вже відомим.

Іноді гру-подорож ототожнюють з прогулянкою. Але прогулянка частіше за все має оздоровчу мету. Пізнавальний зміст може бути і на прогулянці, але він є не основним, а супутнім.

Ігри-доручення мають ті ж структурні елементи, що й ігри-подорожі,

але за змістом вони простіші і за тривалістю коротші. В основі їх лежать дії з предметами, іграшками, словесні доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них засновані на пропозиції щось зробити: «Help Pinocchio to place separators»,«Check Phillip’s home task».

Ігри-припущення «what would be…?» або «what would I do...», «who will be my friend?» та ін. Іноді початком такої гри може послужити картинка. Дидактичний зміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться задача і створюється ситуація, що вимагає осмислення подальшої дії. Ігрове завдання закладене в самій назві what would be…?» або «what would I do...». Ігрові дії визначаються завданням і вимагають від дітей доцільної передбачуваної дії відповідно до поставлених умов або створених обставин.

Діти виказують припущення, констатуючі або узагальнено-доказові. Ці ігри вимагають уміння співвіднести знання з обставинами, встановлення причинних зв'язків. В них міститься і елемент змагання: «Хто швидше зміркує?».

Ігри-загадки. Виникнення загадок йде в далеке минуле. Загадки створювалися самим народом, входили в обряди, ритуали, включалися

в свята. Вони використовувалися для перевірки знань, винахідливості. В

цьому і полягає очевидна педагогічна спрямованість і популярність загадок як розумної розваги.

У наш час загадки, загадування і відгадування, розглядаються як вид повчальної гри. Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який потрібен розшифрувати (відгадати і довести). Опис цей лаконічно і нерідко оформляється у вигляді питання або закінчується ним. Головною особливістю загадок є логічне завдання. Способи побудови логічних завдань різні, але всі вони активізують розумову діяльність дитини. Дітям подобаються ігри-загадки. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися приносить задоволення від розумової праці. Розгадування загадок розвиває здатність до аналізу, узагальнення, формує уміння міркувати, робити висновки.

Ігри-бесіди (діалоги). В основі гри-бесіди лежить спілкування

педагога з дітьми, дітей з педагогом і дітей між собою. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання та ігрової діяльності дітей. В грі-бесіді вчитель часто йде не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, але й посилює радість від нього, бажання повторити гру. Проте гра-бесіда ховає в собі небезпеку посилення прийомів прямого навчання. Навчально-виховне значення закладено в змісті сюжету гри, у збудженому стані інтересу до тих або інших аспектів об'єкту вивчення, відображеного в грі. Пізнавальний зміст гри не лежить «на поверхні»: його потрібно знайти, здобути – зробити відкриття і в результаті щось дізнатися.

Цінність гри-бесіди полягає в тому, що вона пред'являє вимоги до активізації емоційно-розумових процесів: єдність слова, дії, думки і уяви дітей. Гра-бесіда виховує уміння слухати і чути питання вчителя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, доповнювати сказане, висловлювати свою думку. Все це характеризує активний пошук вирішення поставленого грою завдання. Чимале значення має уміння брати участь у бесіді, що характеризує рівень вихованості.

Основним засобом гри-бесіди є слово, словесний образ, вступна розповідь про щось. Результатом гри є задоволення, отримане дітьми.

Перерахованими типами ігор не вичерпується, звичайно, увесь спектр можливих ігрових методик. Проте на практиці найбільш часто використовуються вказані ігри, або в «чистому вигляді», або в поєднанні з іншими видами ігор: рухливими, сюжетно-рольовими та ін.

Дидактична гра – явище складне, але в ній виразно виявляється структура, тобто основні елементи, що характеризують гру як форму навчання та ігрову діяльність одночасно. Один з основних елементів гри – дидактичне завдання, яке визначається навчальною і виховною метою. Пізнавальний зміст черпається зі шкільної програми.

Наявність дидактичного завдання або декількох завдань підкреслює повчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей. Дидактичне завдання визначається вчителем і відображає його повчальну діяльність. Структурним елементом гри є ігрове завдання, виконуване дітьми в ігровій діяльності. Два завдання – дидактичне та ігрове – відображають взаємозв'язок навчання і гри. На відміну від прямої постановки дидактичного завдання на уроках в дидактичній грі вона здійснюється через ігрове завдання, визначає ігрові дії, стає завданням самої дитини, порушує бажання і потребу вирішити його, активізує ігрові дії.

Одним із складових елементів дидактичної гри є правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовлений загальними завданнями формування особистості дитини і колективу дітей, пізнавальним змістом, ігровими завданнями і ігровими діями в їх розвитку і збагаченні. В дидактичній грі правила є заданими. Використовуючи правила, педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей.

Правила гри мають повчальний, організаційний, формуючий характер, і частіше за все вони різноманітно поєднуються між собою. Повчальні правила допомагають розкривати перед дітьми, що і як потрібно робити, вони співвідносяться з ігровими діями, розкривають спосіб їх дій. Правила організовують пізнавальну діяльність дітей: щось розглянути, подумати, порівняти, знайти спосіб вирішення поставленого грою завдання.

Організуючі правила визначають порядок, послідовність ігрових дій і взаємостосунків дітей. В грі формуються ігрові відносини і реальні відносини між дітьми. Відносини в грі визначаються рольовими відносинами. Правила гри і повинні бути направлені на виховання позитивних ігрових відносин та реальних в їх взаємозв'язку. Дотримання правил в ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкування в грі і поза грою і формування не тільки знань, але і різноманітних відчуттів, накопичення добрих емоцій і засвоєння традицій.