3. Монадологічна психологія г. Лейбніца

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716 рр.) сформував ряд нових положень та понять, які здійснили значний вплив на розвиток психології. Запропонував новий погляд на душу та тіло, який відрізнявся від погляду Декарта. Душа і тіло складають не дві окремі субстанції, а два полюси в кожній монаді: один із них характеризується пасивністю, несвідомістю; інший – чіткістю уявлень та діяльним характером (якість, що приписується духу).

Згідно Лейбніцу, світ складається із живих духовних одиниць – монад. Монада зовсім проста, не має частин, не займає простору, безтілесна, активна, якісно своєрідна – індивідуальна. Розрізняв три види монад:

1) Прості („голі”) відповідають неорганічній природі, мають життєву силу, пізнавальну активність у формі сприймання.

2) Душі, схожі до тваринних, мають чітке сприймання та пам’ять.

3) Духи (розумні людські душі), що мають вищі духовні якості.

Лейбніц вперше ввів поняття «несвідоме». Не одні тільки зрозумілі поняття та уявлення складають область духу: його життя поширюється і за межі свідомості.

Вчений виступив проти ідеї прирівняння психіки до свідомості і вперше в історії описав різницю між несвідомими та свідомими станами духу: „

Згідно Лейбніцу, все у світі підкоряється закону безперервності. Природа не робить стрибків. Неорганічне та органічне, рослини та тварини, тварини та люди лише здаються протилежностями; при ближчому розгляданні вони є сусідніми сходинками, що пов’язані між собою безперервним прогресом.

Цей загальний закон Лейбніц застосовує і до душевного життя.

4. Зародження та виникнення асоціативної психології

Асоціативні теорії ХУІІ ст., що розвивалися у творчості таких вчених як Р. Декарт, Д. Локк, Б. Спіноза, Т. Гоббз, створювалися на основі таких уявлень, що асоціація означає внутрішньо тілесну проекцію попередніх контактів як основу накопичення та відтворення досвіду. Цей механізм вважався незалежним від участі душі. Передбачалось, що свідомість на рівні асоціацій наслідує той порядок зовнішніх подразників, який зафіксував динамічний приклад тіла (механізм).

Т. Гоббс вважає, що зв’язок уявлень буває подвійний. Інколи він підпорядковується меті, а інколи ніякими певними намірами не підкріплений. Але і в другому випадку „в цьому хаотичному стрибку думок часто можливо відкрити певний напрямок та залежність однієї думки від іншої”.

Б. Спіноза формулює такий закон асоціацій: „Якщо людське тіло піддавалося колись дії одночасно двох чи декількох тіл, то душа уявляючи в подальшому одне із них, одночасно буде згадувати і про інші”. Вчений вважає, що асоціації відбуваються від випадку до випадку і не мають розумної основи. За загальними законами механіки складаються у ряди тілесних явищ, що усвідомлюються як душевні.

Далі асоціативна психологія розвивалася у працях англійських філософів Джорджа Берклі (1684-1753 рр.), Д. Юма та англійського лікаря Д. Гартлі (1705 – 1757 рр.).

Давид Юм (1711-1776 рр.) у „Трактаті про людську природу” (1739 р.) та в праці „Дослідження про людське пізнання” (1748 р.) розвивав поняття асоціації і намагався представити все людське пізнання як асоціацію ідей.

Д. Юм розрізняв „уявлення”, тобто сприймання, та „ідеї”, їх відображення. Ідеї – це відтворене сприймання, більш слабке уявлення, яке ми використовуємо у мисленні та розсудах. Ідеї

можуть бути простими та складними. Складні ідеї утворюються шляхом асоціацій.

Асоціації випадкові та неправильні – складають асоціації за законом суміжності у просторі чи у часі, а поєднання ідей природних та правильних – це асоціації за схожістю та причинністю. Всі ці асоціації зустрічаються у повсякденному житті. Вони лежать в основі наукового мислення.

Все душевне життя Юм зводив до сприймання, відчуттів та асоціація між ними. Заперечував існування духовної субстанції, а також „Я” особистості, як утворення, що відрізняється від сприймання

Спираючись на власний досвід споглядання, Юм стверджує, що особистість „не що інше, як зв’язка чи пучок різних сприймань, що слідують одне за одним з великою, неосяжною швидкістю, знаходячись у постійній течії та русі”.

Англійський лікар Давид Гартлі (1705-1757 рр.) дав першу закінчену систему асоціативної психології. При її створенні він опирався на вчення Д. Локка про асоціації та ідеї І. Ньютона про фізіологічні механізми душевних процесів.

У своїй головній праці „Про людину, її будову, її

обов’язки” (1749 р.) розвиває вчення про психіку як природного початку. Всі духовні здібності (сприймання та ін.) пояснюються через звернення до органічної структури мозку. Існують три основні елементи душевного життя:

1) Сенсації (відчуття).

2) Ідеації (ідеї відчуттів, тобто повторення відчуттів без предметів).

3) Афектації (найпростіший афективний тон – задоволення, незадоволення).

Із цих трьох елементів будується душевне життя за допомогою механізму асоціації.

В основі елементів психологічного механізму асоціацій і мозку, лежать вібрації, тобто матеріальні фізіологічні процеси, що виникають у речовині нервів під впливом зовнішніх дій.

На основі асоціацій утворюються всі складні уявлення, явища пам’яті, понять, суджень, довільні рухи, афекти (пристрасті), уява.

Пам’ять – це відтворення відчуттів за асоціаціями у тому порядку, в якому вони були отримані.

З позиції асоціанізму Гартлі пояснює виникнення довільних рухів. Від народження в організмі є набір первинних автоматизмів. Це рухи, які викликаються зовнішніми подразниками на основі вроджених готових механізмів. Збудження кожного органу відчуттів завжди переходить у збудження відповідної групи м’язів.

Вчений розрізняє три види довільних рухів в залежності від міри легкості їх виконання:

1. Напівдовільні – коли зв’язки, ще не достатньо закріпилися.

2. Довільні – при яких рухи викликаються уявленнями.

3. Вторинні автоматизовані – довільні рухи, що виникають без чіткого уявлення про рух, достатньо лише бажання руху.

Гартлі дав природнє пояснення виникнення психічних явищ. Емоції, воля, інтелект, сприймання, пам’ять, уява – всі вони виводяться із зовнішніх уявлень, відтворених на зовнішнє почуття,

ідей цих уявлень та їх взаємних зв’язків засобом асоціації, взятих разом та діючих один на одного. Вважав, що психіка не є вродженою. Вроджена тільки здатність до афектів, а також можливість отримувати відчуття. Все, що є в душевному житті людини є продуктом виховання.