Іл. 6.1. Проведення штучної вентиляції легень при транспортуванні потопельника до берега

Після констатації на березі відсутності дихання потопельнику виконують спо­чатку 5 реанімаційних вдихів, після цього — серцево-легеневу реанімацію впро­довж 1 хв далі кличуть на допомогу і продовжують реанімаційні заходи.

4. Якщо при штучній вентиляції легень з дихальних шляхів постраждалого ви­діляється вода, що утруднює вентиляцію легенів, треба повторно повернуги голову вбік і підняти протилежне плече; при цьому рот потопельника виявиться нижче грудної клітки і рідина виллється назовні. Після цього можна продовжувати штуч­ну вентиляцію легенів.

5. При втопленні в холодній воді серцево-легеневу реанімацію продовжують довше, ніж зазвичай — до 45 хв.

6. Після виведення постраждалого зі стану клінічної смерті його зігрівають (загортають у ковдру, обкладають теплими грілками) і роблять масаж верхніх і ни­жніх кінцівок від периферії до центра.

7. Як би швидко врятована людина не прийшла до тями, яким би благополуч­ним не здавався її стан, госпіталізація постраждалого в стаціонар є обов’язковою умовою.

2. Довготривале стиснення. Перша допомога при довготривалому стисненні

У яких ситуаціях може виникнути довготривале стиснення? Які травми воно спричи­няє найчастіше?

Небезпечною травмою опорно-рухового апарату є так званий синдром довгот­ривалого стиснення. За тяжкістю та перебігом його можна поділити на тривале розчавлення (розчавлюються (руйнуються) м'які тканини, судини, нерви і підда­ються тривалому стисненню) та тривале стиснення (стиснення однієї із кінцівок власною масою тіла при тривалому перебуванні у вимушеному положенні, що су­проводжується тривалим знекровленням кінцівки).

Тривале розчавлення виникає внаслідок тривалого тиску на кінцівку тяжкого предмета. При цьому виникає різкий біль, розчавлена ділянка знекровлюється, що призводить до відмирання м'яких тканин (м’язів, підшкірної жирової клітковини, шкіри), яке зазвичай настає через 6 год після травми.

Після звільнення постраждалого виникає наступна загроза, яка полягає у стрі­мкому надходженні в кров токсинів з місця ураження. Особливо небезпечним є м’язовий білок міоглобін, який здатен закупорювати ниркові канальці й викликати ниркову недостатність, яка переважно і є безпосередньою причиною смерті. Набряк ураженої ділянки, який виникає після звільнення з-під тиснучог о предмета, переш­коджає надходженню крові, і виживання тканин стає проблематичним. На цьому тлі зазвичай виникають і гнійно-інфекційні ускладнення.

Тривале стиснення виникає частіше внаслідок наркотичного або алкогольно­го сп’яніння. При відновленні кровообігу після тривалого стиснення відмічається набряк кінцівки. Загальні симптоми виражені слабо, проте в подальшому може виникати місцевий параліч за рахунок відмирання нервових волокон внаслідок зне­кровлення.

Головним правилом при наданні першої допомоги постраждалим з тривалим розчавленням є накладання джгуга перед зніманням тиснучого предмета, щоб об­межити надходження токсинів (у т. ч. міоглобіну) у кров. У подальшому постраждалого негайно повинен оглянути лікар, щоб вирішити питання про життєздатність розчавленої ділянки, можливість її рятування і з німання джгута. В усіх випадках виклик «швидкої» є обов'язковим (іл. 6.2).