Тема 6. Соціальне партнерство у сфері соціально -трудових правовідносин

На всіх підприємствах, установах, організаціях важливу роль відіграє соціальне партнерство, яке функціонує задля злагодженої роботи колективу. Соціальне партнерство - це система взаємозв’язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками - з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями - з другого, і державою та органами місцевого самоврядування - з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.

Соціальне партнерство одночасно є і результатом, і активним чинником формування громадянського суспільства, в якому різні соціальні групи, прошарки і класи зі своїми специфічними інтересами створюють свої організації, через які формують стійку соціальну спільноту, що забезпечує соціальну та політичну стабільність в суспільстві. Соціальне партнерство уособлює собою відмову від будь-яких насильницьких, революційних методів вирішення соціальних протиріч і орієнтацію на еволюційний шлях розвитку суспільства. Соціальне партнерство має цілком визначене суспільне призначення: створення і діяльність певних органів, впровадження в життя гуманістичних ідей і принципів регулювання соціально-трудових відносин, розробку, прийняття і реалізацію конкретних взаємовигідних рішень. Становлення і розвиток соціального партнерства забезпечується створенням системи соціального партнерства, що являє собою складне і динамічне утворення структурно-організаційних елементів (суб’єктів, предмета, нормативно-правового забезпечення), форм, ідеології, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин, об’єднаних певним механізмом. Ця система постійно знаходиться під дією, з одного боку, регулюючого впливу соціальної системи, а, з іншого боку - впливу стихійних чинників соціального життя.

Нормативно-правовою базою соціального партнерства є Закон України «Про Державно-Приватне партнерство»

Одним із завдань соціального партнерства є пошук компро­місних рішень і розв'язання проблем мирним шляхом, узгод­ження особистих та колективних інтересів.

Це завдання досягається за допомогою таких основних форм соціального партнерства:

• проведення спільних консультацій щодо регулювання со­ціально-трудових відносин;

• ведення колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод;

• розгляд і вирішення розбіжностей, що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів);

• участь працівників в управлінні організацією.

Ці форми соціального партнерства здійснюються на основі взаємної поваги і довіри соціальних партнерів, їх рівноправності, всеохоплюючого характеру соціального партнерства, пріоритет­ності примирних методів і процедур у проведенні переговорів і консультацій, недопущення погіршення домовленостей, досяг­нутих на попередньому рівні соціальних договорів (угод), обов'язковості виконання досягнутих домовленостей, відпові­дальності соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.

 Колективний договір є основним інструментом для збалансування інтересів найманих працівників і роботодавця, регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, визначення наявних можливостей їх задоволення і спрямований на досягнення соціальної злагоди.

Правові засади розроблення, укладання  і виконання  колдоговорів визначено Законом України «Про колективні договори і угоди», норми якого поширюються  на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. При цьому законодавством не передбачені обмеження щодо чисельності працівників, тобто колективний договір може бути укладений і в малочисельному колективі.

Колективний договір укладається між власником, або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, та з однією або кількома профспілковими організаціями чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а в разі відсутності таких органів - представниками найманих працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом, з іншої сторони. Будь яка із сторін може виявити ініціативу щодо початку переговорів з розробки та укладання колективного договору.

Процес укладення колективного договору базується на засадах рівноправності сторін, пріоритетності примирних методів і процедур у переговорах, взаємної довіри та регулярності проведення консультацій, обов'язковості виконання досягнутих домовленостей і відповідальності за взяті зобов'язання.Важливо щоб ці зобов’язання носили не загальний характер, та були підкріплені відповідними фінансовими можливостями, що забезпечувало б їх виконання.