Тема 9. Робочий час і час відпочинку

Робочий час - це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіку роботи або умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.

У відповідності зі ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Така тривалість робочого часу називається нормальним робочим часом. Причому слід зазначити, що передбачені законодавцем гарантії у відношенні граничної тривалості робочого часу поширюються на працівників підприємств усіх форм власності.

У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені як положення про 40-годинний робочий тиждень, так й інші, менші по тривалості норми робочого часу даного підприємства, установи, організації.

Норма робочого часу - це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за визначений календарний період - день, тиждень, місяць.

Поряд з нормальним робочим часом розрізняють такі види робочого часу, як скорочений і неповний робочий час.

Скорочений робочий час передбачається законодавством у ст. 51 КЗпП стосовно до роботи в певних умовах і для окремих працівників.

Так, для працівників, які працюють на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.

Право щорічної відпустки мають громадяни, які перебува­ють у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також працюють за трудовим дого­вором із фізичною особою. При цьому за ними зберігаються місце роботи та заробітна плата.

Тимчасові й сезонні працівники також мають право на від­пустку (пропорційно відпрацьованому часу).

Працівникам, які працюють за сумісництвом, відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою на основній роботі.

За бажанням працівника в разі його звільнення (крім звіль­нення за порушення трудової дисципліни) йому зобов'язані надати невикористану відпустку з подальшим звільненням. У цьому випадку датою звільнення є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням тер­міну трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки цілком або частково перевищує термін трудового договору. У такому разі дія трудового договору продовжується до закінчення від­пустки.

Види відпусток:

Законом України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток:

Щорічні:

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах;

• додаткова відпустка за особливий характер праці;

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

• додаткова відпустка у зв'язку з навчанням;

• творча відпустка;

• соціальні відпустки:

• у зв'язку з вагітністю та пологами;

• для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);

• відпустка без збереження заробітної плати.

Колективним договором, угодою або трудовим договором можуть установлюватися й інші види відпусток.