7.Витоки та розмаїття напрямів глибинної психології.

Глибинна психологія – категорія, об'єднуюча концепцій і теорій, які відстоюють положення|становища| про те, що причини поведінки людини закладені в її несвідомо неусвідомленій частині|частці| психіки. Елементи глибинної психології виникли ще задовго до появи самого терміну. Деякі думки були властиві ще в далекій античності. Саме Платон, а потім і Арістотель говорили в контексті глибинної психології, коли відзначали, що індивідуумом керують якісь|деякі| невідомі сили його душі. Пізніше ці сили були названі|накликати| «несвідомими» знаменитим психотерапевтом З. Фрейдом. Саме з|із| Фрейда і починається|розпочинає,зачинає| наукова організація теретично-концептуальної| бази глибинної психології. Окрім|крім| Фрейда ученими, які працювали саме в цій сфері психологічної науки, можна вважати У. Макдуталла і Л|. Бінсвангера.

Глибинна психологія представлена наступними напрямами:

- Психоаналіз або фрейдизм;

- Аналітична психологія;

- Екзистенціальний аналіз;

- Індивідуальна психологія;

- Хормічна концепція (психологія У.Макдуталла);

- Его-психологія на основі психоаналізу;

- Неофрейдизм і ін.

Саме ці галузі і деякі інші і складають основу глибинної психології. Свого часу ідеї глибинної психології вплинули і на інші науки, у великій мірі|великою мірою| на медицину і практичну сферу психології, відкинувши при цьому однобоке переконання, яке ототожнювало психіку тільки із її явною свідомістю.

8.Зміст та характеристика класичного психоаналізу з.Фрейда

Загальне розуміння психоаналізу Фрейдом вкладається в його коротке визначення, а саме – “наука позасвідомих душевних процесів” (1926, с. 300). Він (Фрейд) розглядав психоаналіз і як частину психології (“глибинна психологія”), і як частину наукового пізнання. За освітою Фрейд був фізіологом, неврологом і психіатром, а тому в його способі мислення можна знайти впливи Herbart’a, Helmholz’a, Bruche та інших. Головні джерела його теорії моделей зводяться перш за все до психології, хоча частково тут мають місце витоки з біології, фізіології і фізики. Розвиток теоретичних концепцій (окрім самого З.Фрейда) можна знайти в роботах Drenner’a, Waclder’a, Bally, а також в колективній монографії під ред. Humberto Nagera.

Використовуючи поняття енергетичного підходу Фрейд виділив два фактори виникнення неврозу - сексуальна конституція і інфантильні пержіванія (у них залишилася фіксованого енергія лібідо). Він описав п'ять стадій психосексуального розвитку, кожна з яких створює передумови для фіксації: 1. Оральна стадія (перший рік життя). Отримання задоволення у зв'язку з прийомом їжі (діяльність губ, язика, зубів). Результат фіксації - отримання задоволення від куріння, сарказму. Також - оральна агресія, почуття залежності від інших.

2. Анальна. Контроль за сечовипусканням, дефекацією (сексуальне задоволення від оволодіння мускулатурою). Фіксація - виявляється у двох типах індивід. особливостей: перший - придушення імпульсів - ригідність, сверхпунктуальность, скупість. Другий - протест - гнів, агресивність, бунтарство. 3. Фалічна (4-6 років). Виявлення наявності (відсутності пеніса). Ерогенна зона - геніталії. Переживання конфлікту - Едипів (Електри) комплекс. Крім того, виявлення дівчинкою відсутності пеніса, заздрість до пенісу (потяг до батька грунтується також на цьому), покладання на матір провини за його відсутність. Ця фаза є найбільш значним джерелом психічних порушень. 4. Латентна стадія (5-6-років). Сексуальність не виявляється. Розвиток уявлення про норми життя. 5. Генітальна. Усвідомлення статевої приналежності. Пошук шляхів генітального задоволення (за участю зовнішнього об'єкта). Приватні потягу підпорядковуються лібідо. Схема психосоціального розвитку особистості від раннього дитинства до стадії, на якій виникає природний потяг до особи протилежної статі розглядається Фрейдом в "Трьох нарисах з теорії сексуальності» (1905).