§ 2. Примирення теорія походження права

Найпопулярніша теорія на Заході. Її підтримує англійський учений Г. Берман і шведський вчений Е. Аннерс. Пристрасть до цієї теорії цілком з'ясовно: західні країни розвивалися еволюційним шляхом, причому соціальні інститути там створювалися «знизу», тобто у міру виявлення потреби люди почали думати, як дати гідну відповідь на виклик об'єктивної реальності. Створення права - один з таких відповідей.

Відповідно до даної теорії, право почало зароджуватися не для врегулювання відносин усередині роду, а для впорядкування відносин між пологами. Всередині роду обов'язок миротворчості та судової влади виконував найбільш шановний представник роду. Кожен окремий індивід роду ще не представляв собою суб'єкта. Адже рід забезпечував йому безпеку та захист. Сила роду, таким чином, була силою кожного його члена і тому в інтересах будь-якого індивіда було не протиставляти себе роду. Між родовими групами траплялися конфлікти, і їх залагодження було в інтересах племені. Плем'я було, перш за все, одиницею військової. Його сила в той далекий час визначалася перш числом, а не умінням. Ось чому було вкрай невигідно втрачати людей внаслідок внутрішніх конфліктів.

Саме з договорів про примирення, що укладаються спочатку за допомогою народних зборів, потім ради старійшин, виникло, як вважають прихильники цієї теорії, примирливе право. З часом договір примирення в силу повторення ситуацій однорідного характеру поступово переріс в правила, правові норми, відповідно до яких все більше збільшувалася сума штрафу за нанесення тілесних ушкоджень і.т.д. З часом правила примирення стали диференціюватися. На основі дозволу цілого ряду ситуацій різного характеру виникла ціла система правових норм. З покоління в покоління вона продовжувала удосконалюватися в традиційній для тих часів усній формі, а потім почала оформлятися в формі законодавства, тобто у формі проголошення їх від імені держави з правом застосування санкцій з боку державних органів.

Дана теорія заснована на численних історичних фактах, і в цьому, безсумнівно, її плюс. Адже конфлікти дійсно супроводжували й супроводжують людське суспільство на всьому протязі його розвитку і є аж ніяк не винятком, а правилом. Як тільки у будь-якої соціальної структури з'являються особливі інтереси, виникає необхідність їх відстоювати, а це проходить дуже не гладко.

Відомо, що на перших порах право існувало в основному в усній формі. Письмові джерела з'являються набагато пізніше, та й, з'явившись, вони займають дуже скромне місце в загальному масиві правових норм. Примирливі договори, звичайно ж, носили усний і символічний характер. Ось ще аргумент на користь даної теорії. Однак автори примирної теорії багато недоучітивают. Перш за все, ними не приймається до уваги корінна відмінність людини від тварини: здатність людей рефлексувати, тобто оцінювати себе з боку і передбачити певні події. Сама можливість передбачати події дає можливість їх запобігати або прискорювати, встановлюючи певні правила поведінки. Отже, можливо не тільки для примирення, але і для регулювання суспільного життя створювалося право.

Хотілося б відзначити, що дозвіл конфліктів, звичайно, необхідно. Але набагато ефективніше їх не допускати. Людський розум певною мірою дозволяв це робити, і право стало формою правління цієї його межі. Наприклад, в Спарті з дитинства молоде покоління виховувалося в жорстких умовах з тим, щоб у разі військової загрози дати гідну відсіч ворогові. Коли, в якому віці і дитини якої статі необхідно віддавати на таке виховання - все це регулювалось за допомогою найпростіших правил поведінки, за порушення яких застосовувалися санкції з боку держави.

Одним словом, примирна теорія має право на існування, але її претензії на універсальність явно не обгрунтовані.