14. Адміністративний механізм управління природними ресурсами

Цей механізм визначається законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" і містить:

*екологічні права та обов'язки громадян; *повноваження і компетенцію владних структур у галузі охорони навколишнього природного середовища; *екологічну експертизу в процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що визначає стан навколишнього природного середовища; *екологічну стандартизацію і нормування для встановлення системи обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; *ліцензування природокористування і природоохоронної діяльності, тобто надання дозволу компетентного державного органу; *оцінку впливу на навколишнє природне середовище; *екологічний контроль та нагляд (інспектування); *регулювання процесу використання природних ресурсів; *адміністративну відповідальність.

Одним із головних завдань адміністративного механізму є залучення всіх суб'єктів соціально-економічних відносин суспільства, організацій у процесі гармонізації взаємовідносин із природою. Основна мета залучення і взаємодії полягає у використанні широкого кола засобів екологізації, виявленні балансу між короткостроковими прибутками індивідуальних членів суспільства, компаній і довгостроковим еколого-економічним інтересом суспільства в цілому.

Роль уряду (адміністрації), органів державного екологічного управління полягає в тому, шоб примусити виробників для підтримки екологоекономічного балансу компенсувати зовнішні екологічні витрати.

Забруднення атмосфери, води, землі здебільшого відбувається тому, що вони не мають індивідуального власника. У цій ситуації уряд країни змушений виступати від імені своїх громадян, всього суспільства, як більшості, що зацікавлена в збереженні екологічної рівноваги. Адміністративний механізм урядових дій у такому разі полягає в здійсненні своїх повноважень через управлінські функції — комплексне планування, виконання запланованих рішень, контроль і коригування комплексу природоохоронних заходів. Тобто це є застосуванням примусових заходів (штрафи, оподаткування) до тих суб'єктів суспільства, які порушують вимоги екологічного законодавства. Адміністративний механізм визначається також законодавчо і має свою розгалужену управлінську інфраструктуру, що ставить собі за мету забезпечити реалізацію конституційних екологічних прав людини як особистості. Кожен член суспільства, будучи кінцевим об'єктом екологічного управління, повинен, у свою чергу, здійснювати індивідуальний вплив за певними напрямками:

*як особистість, яку хвилює якість навколишнього середовища, особисте здоров'я та доля прийдешніх поколінь;

*як відповідальний виробник побутового забруднення і відходів;

*як індивідуальний суб'єкт суспільно-економічних відносин;

*як споживач товарів та послуг.

15. Право власності та право користування лісовими ресурсами

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.Право користування лісами в Україні здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування.Інститут оренди лісів в Україні відсутній. Максимальний строк дії договору оренди землі, як відомо із ЗУ "Про оренду землі", визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Найнижчий вік рубки у соснових насадженнях в експлуатаційних лісах в Україні становить 81 рік. І тому нині в державі практично не існує оренди "для ведення лісового господарства". Необхідних умов для довгострокових концесій у малолісній Україні теж немає. Отже, ми розглядаємо два види лісокористування - постійне та тимчасове. Постійне розділяється на дві категорії. Це обумовлено тим, що ліси можуть розташовуватися на землях державної або комунальної власності і відповідно підпорядковуватися їхньому правовому режиму. Тому і право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Фізичні особи не можуть отримати у постійне лісокористування лісові ділянки, як не можуть і отримати земельну ділянку на праві постійного лісокористування.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їхніх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим (строком від одного до п'ятдесяти років) і короткостроковим (строком до одного року). Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.

Довгострокове тимчасове користування лісами - це основане на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних та освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Таке користування лісами здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства АРК, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених ЛК України, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є:

o власники лісів або уповноважені ними особи; o підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.Постійні лісокористувачі мають право: самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації.

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи від її реалізації.

Чинним на сьогодні ЛК України, а саме ст. 19, передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень.

Тимчасові ж лісокористувачі згідно зі ст. 20 вказаного кодексу повинні: приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; Підставами припинення права постійного користування лісами є:; *використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їхній стан і відтворення; *використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.

Право тимчасового користування лісами припиняється в разі: добровільної відмови від використання лісових ресурсів; закінчення строку, на який було надане право використання лісових ресурсів; припинення діяльності лісокористувачів, яким було надане право використання лісов ресурсів; порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів.

Припинення права використання лісових ресурсів здійснюється в установленому порядку шляхом анулювання лісорубного квитка або лісового квитка тими органами, які їх видали. Законом можуть бути передбачені й інші випадки припинення права використання лісових ресурсів.

Окремим новітнім правовим інститутом лісового права України є лісові сервітути. Це право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою. Сервітути - речові права на чужу річ, що забезпечують повне або часткове користування річчю та нероздільно пов'язані з визначеною земельною ділянкою або з окремою особою. Сервітут являє собою один із видів речових прав на чуже майно (ст. 395 ЦК України).

Положення ЦК та ЗК України застосовуються до лісових сервітутів у частині, що не суперечить вимогам ЛК України.

Відповідно до лісового сервітуту фізичні особи мають право вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності, якщо інше не передбачено законом. Хоча це право було і раніше закріплене за громадянами інститутом загального природокористування відповідно до ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших зацікавлених осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням суду. Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - права володіння, користування.

Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника лісів або користувача земельної лісової ділянки, щодо якої він встановлений. Лісові сервітути підлягають державній реєстрації згідно із ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".